Постанова 4850 № 200/8875/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 року справа №200/8875/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року (повне судове рішення складено 11 жовтня 2019 року у м. Слов`янську) у справі № 200/8875/19-а (суддя в І інстанції Троянова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради про визнання дій відповідача щодо відмови у призначенні допомоги на дітей одиноким матерям протиправними, зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу допомогу на дітей одиноким матерям з дати подачі відповідної заяви. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року замінено неналежного відповідача з Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради на належного відповідача - Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради (далі - Департамент). Так, в обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що є внутрішньо переміщеною особою та звернулась до Департаменту із заявою про призначення їй допомоги на дітей одиноким матерям 22.03.2019, яка зареєстровано останнім під №

913. Проте, допомога позивачу так і не була призначена. На її звернення з питань призначення допомоги, відповідачем надано відповідь про відмову у призначенні допомоги на дітей одиноким матерям без будь-якої правової аргументації. Такі дії ОСОБА_1 вважала протиправними та такими, що порушують її конституційні права, тому звернулась до суду з відповідними вимогами. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправною відмову Департаменту у призначенні позивачу допомоги одинокій матері згідно поданої заяви від 22.03.2019. Зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення допомоги на дітей одиноким матерям № 913 від 22.03.2019, з урахуванням висновків суду. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що оскільки позивач не з`явилась для проходження фізичної ідентифікації, комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат прийнято рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 допомоги на дітей одиноким матерям на підставі акту обстеження державних соціальних інспекторів від 05.04.2019 № 29/502, отже дії спеціалістів Департаменту не суперечили чинному законодавству, оскільки відповідач в своїх діях керувався Постановою Кабінету Міністрів від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 365). Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, у позивача в місті Макіївка Донецької області народився син ОСОБА_2 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача в місті Макіївка Донецької області народився син ОСОБА_3 . Згідно довідок від 02.11.2018 № 0000644357, № 0000644316, № 0000644342 позивача та її дітей взято на облік як внутрішньо переміщених осіб у м. Маріуполь Донецької області. Судами встановлено, що 22.03.2019 позивач звернулася до Департаменту з заявою про призначення допомоги на дітей одиноким матерям. Актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 05.04.2019 № 29/502 місце проживання позивача з дітьми за адресою: АДРЕСА_1 не підтверджено. Протоколом засідання комісії з питання призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО № 68 від 16.04.2019 позивачу було відмовлено у призначенні допомоги на дітей одиноким матерям. Рішенням Департаменту від 22.04.2019 відмовлено позивачу в призначенні допомоги на дітей одиноким матерям з посиланням на протокол засідання комісії з питання призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО № 68 від 16.04.2019. Отже, спірним у нинішній справі є відмова у призначенні позивачу допомоги на дітей одиноким матерям. Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, апеляційний суд виходить з такого. Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, оскільки судове рішення іншими учасниками справи не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині задоволених позовних вимог. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін. В силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-XII), громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Частиною першою статті 18-1 Закону № 2811-XII визначено, що право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини. Умови призначення допомоги на дітей одиноким матерям передбачено статтею 18-2 Закону № 2811-XII. Допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документа про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку. Сторонами не спростовується факт надання позивачем всіх необхідних документів. Відповідно до приписів статті 18-4 Закону № 2811-XII виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) припиняється у разі: 1) позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; 2) позбавлення отримувача допомоги волі за вироком суду; 3) скасування рішення про усиновлення дитини або визнання його недійсним; 4) реєстрації дитиною шлюбу до досягнення нею 18-річного віку; 5) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності у випадках, передбачених законом; 6) смерті дитини; 7) смерті отримувача допомоги. Виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) призупиняється у разі: 1) тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; 2) відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; 3) тимчасового працевлаштування дитини. У разі припинення дії обставин, передбачених частиною другою цієї статті, виплата допомоги поновлюється за письмовою заявою отримувача допомоги до органу, який призначає допомогу, з місяця, що настає за місяцем, в якому припинилася дія зазначених обставин. Припинення або призупинення виплати допомоги здійснюється на підставі відомостей про обставини, зазначені у частинах першій та другій цієї статті, з місяця, що настає за місяцем, в якому було виявлено зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу. Умови, на яку посилається відповідач при відмові у призначенні допомоги одинокій матері - незнаходження за адресою реєстрації отримувача допомоги вказаний вище Закон не містить. Слід наголосити, що позивач і її дитина є громадянами України, тобто, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги на дітей одиноким матерям у зв`язку з відсутністю за адресою реєстрації, як внутрішньо переміщеної особи. Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Отже, позивач має право на отримання державної допомоги одинокій матері. Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання допомоги на дітей одиноким матерям. Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Крім того, позивачем заявлений позов в інтересах малолітньої та неповнолітньої дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відтак, право позивача на отримання допомоги одинокій матері є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань. Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про визнання незаконними дій щодо відмови в призначенні допомоги одинокій матері, зобов`язання повторно розглянути заяву про призначення допомоги одинокій матері від 19 грудня 2018 року, вказавши на виявлені порушення, допущені при відмові у призначенні допомоги. Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Крім того, частиною 5 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Отже, правовідносини щодо призначення допомоги на дітей одиноким матерям відносяться до виключної компетенції виконавців, та є їх дискреційними повноваженнями і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження, з урахуванням. Враховуючи наведене, колегія суддів повністю погоджується з таким висновком місцевого суду, що позовна вимога про зобов`язання Департаменту призначити, нарахувати та виплатити позивачу допомогу на дітей одиноким матерям з дати подачі заяви до відповідача, підлягає задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення допомоги на дітей одиноким матерям № 913 від 22.03.2019 року, з урахуванням висновків суду. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийняв рішення з дотриманням як матеріального так і процесуального права, а позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню. Доводи апеляційної скарги, в тому числі посилання на необхідність застосування до спірних правовідносин вимог Постанови № 365, якими для позивача встановлено додатковий порівняно із законом тягар, не визнаються апеляційним судом обґрунтованими та не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 200/8875/19-а - залишити без змін. Повне судове рішення - 28 січня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін А. В. Гайдар