Постанова 4872 № 915/1306/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1306/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Діброви Г.І. суддів: Ярош А.І., Принцевської Н.М. секретар судового засідання: Клименко О.В. за участю представників учасників справи: від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м.Миколаїв - Бортик Р.О. за довіреністю від 11.01.2020 року № 01/01; від Фізичної особи-підприємця Софійчук (Мігунова) Олени Вікторівни, м. Миколаїв - Софійчук О.В. за паспортом № НОМЕР_2, дата видачі: 15.05.2017 року; від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв - Зотіков С.Є. за довіреністю від 05.12.2019 року № 6608/020201-22/02.06/14/19. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Софійчук (Мігунова) Олени Вікторівни, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2019 року, м. Миколаїв, суддя Коваль С.М., повний текст рішення складено 25.10.2019 року у справі № 915/1306/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м.Миколаїв до відповідача Фізичної особи-підприємця Софійчук (Мігунова) Олени Вікторівни, м.Миколаїв за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Миколаївської міської ради, м. Миколаїв про виселення з торгового місця та стягнення неустойки у сумі 16 449 грн. 60 коп.,- ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції. В травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Софійчук (Мігунова) Олени Вікторівни, м.Миколаїв, в якій просило суд виселити Фізичну особу-підприємця Софійчук (Мігунова) Олену Вікторівну, м. Миколаїв з торгового місця № 17, загальною площею 25,00 кв.м. на території ринку ГП ГО БК «Корабел» по вул. 6 Слобідській, 81 у м. Миколаєві; стягнути з Фізичної особи-підприємця Софійчук (Мігунова) Олени Вікторівни, м. Миколаїв на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв неустойку в розмірі 16 449 грн. 60 коп., а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача суму сплаченого судового збору. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання Фізичною особою-підприємцем Софійчук (Мігунова) Оленою Вікторівною, м. Миколаїв зобов`язань за укладеним з позивачем договором оренди торгового місця від 01.07.2016 року № 17, а саме, зобов`язань щодо своєчасного повернення майна у зв`язку із закінченням строку дії договору, внаслідок чого позивачем здійснено нарахування неустойки у порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2019 року до участі у справі № 915/1306/19 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було залучено Миколаївську міську раду, м. Миколаїв. 18.07.2019 року до Господарського суду Миколаївської області від позивача у справі надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач просив суд зобов`язати Фізичну особу-підприємця Софійчук (Мігунова) Олену Вікторівну, м. Миколаїв повернути торгове місце № 17, загальною площею 25,00 кв.м. на території ринку ГП ГО БК «Корабел» по вул. 6 Слобідській, 81 у м. Миколаєві; стягнути з Фізичної особи-підприємця Софійчук (Мігунова) Олени Вікторівни, м. Миколаїв на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв неустойку в розмірі 16 449 грн. 60 коп., а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача суму сплаченого судового збору. В судовому засіданні 15.08.2019 року Господарський суд Миколаївської області протокольно ухвалив вищезазначену заяву позивача про зміну предмету позову прийняти до розгляду. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2019 року у справі №915/1306/19 (суддя Коваль С.М.) позов задоволено; зобов`язано відповідача - Фізичну особу-підприємця Софійчук (Мигунову) Олену Вікторівну, м. Миколаїв повернути позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв торгове місце № 17, загальною площею 25,0 кв. м., на території ринку ГП ГО БК "Корабел" по вул. 6 Слобідській, 81 у м. Миколаєві; стягнуто з відповідача - Фізичної особи-підприємця Софійчук (Мигунової) Олени Вікторівни, м. Миколаїв на користь позивача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв, 16 449 грн. 60 коп. - неустойки та 3 842 грн. - витрат по сплаті судового збору. Рішення суду мотивоване тим, що оскільки укладений між сторонами договір оренди припинився закінченням строку його дії (протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо продовження дії договору на новий строк, викладені у листах, надісланих орендарю), а відповідачем у справі не повернуто орендодавцю майно відповідно до положень вимог законодавства та умов договору, то позовні вимоги про зобов`язання повернути позивачу спірне торгове місце є обґрунтованими, як і вимога про стягнення неустойки у сумі 16 449 грн. 60 коп., оскільки стягнення останньої прямо передбачено ст. 785 Цивільного кодексу України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Фізична особа-підприємець Софійчук (Мігунова) Олена Вікторівна, м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2019 року у справі № 915/1306/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що після зміни предмету позову у справі обидві вимоги вже заявлені майнового характеру, при цьому пред`явлення таких вимог за формою та порядком мало відповідати ст. 162, 163, 164 Господарського процесуального кодексу України, але заява позивача даним вимогам не відповідає, оскільки позовні вимоги про повернення майна у розумінні змісту даної статті є майновою вимогою, тобто судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру. Скаржник зазначає, що позивачем, в порушення приписів Господарського процесуального кодексу України, не було подано до суду письмову заяву, яка за формою і змістом узгоджена із ст. 162 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у ст. 164 Господарського процесуального кодексу України. Позивач не надав доказів грошової оцінки та визначення вартості спірного майна, яке він вимагає повернути, що позбавляє можливості розрахувати ціну позову. Із врахуванням зміни предмету позову, а фактично - збільшенням позовних вимог, позивачем не сплачено судовий збір, докази такої сплати не надані до суду. В порушення приписів ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не дотримані й інші вимоги, що в даний час перешкоджає розгляду справи. Також скаржник зазначає, що він завжди добросовісно виконував та виконує умови укладеного між сторонами Договору, позивач приймав орендну плату, жодна переписка між сторонами не велась. При цьому, 28.02.2018 року позивач повідомив відповідача про припинення (закриття) ринку з 01 березня 2019 року, цим же повідомленням сповістив про продовження договірних відносин до 28 лютого 2019 року, проте додаткову угоду підписати не пропонував. Одночасно й не сповістив про звернення до органів місцевого самоврядування щодо забезпечення іншим торговельним місцем, з огляду на що скаржник вважає, що він користується об`єктом оренди у відповідності до укладеного Договору, належним чином виконує його умови, то у позивача відсутні підстави для його розірвання, та відсутні підстави для звернення до суду із даною позовною заявою. Скаржник також зауважує, що незважаючи на умови укладеного між сторонами договору, говорити про те, що «мова йде виключно про договірні правовідносини між сторонами» є помилковим. Звуження підходу до розгляду даної справи, що полягало у розгляді правовідносин лише через призму положень Цивільного кодексу України про найм (оренду) майна, призвело до порушень прав Відповідача, як фізичної особи підприємця, що здійснює господарську діяльність на Ринку. Так, відповідно до п. 7 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків суб`єкт господарювання за рік до початку проведення робіт з реконструкції (переобладнання, модернізації) та закриття ринку повідомляє про це підприємців, які провадять торговельну діяльність на території ринку, та подає до органу місцевого самоврядування заяву про необхідність забезпечення таких підприємців іншими торговельними місцями. Проте, в порушення припису спеціальної норми права, що регулює правовідносини між сторонами, за рік до закриття ринку Заява від позивача на адресу органа місцевого самоврядування про необхідність забезпечення відповідача (підприємців) іншими торговими місцями не подана і до позовної заяви не додається. Умову, за яку ринок може бути закрито, а це забезпечення підприємців іншими торговельними місяцями, не дотримано. Щодо стягнутої судом першої інстанції неустойки, відповідач зазначає, що сторони користувалися виключно практикою «мовчазної згоди» щодо пролонгації договору тривалий час, багато років Договір продовжувався саме в такому порядку, і позивач навіть не обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що станом до 04.01.2019 року він надсилав заперечення проти продовження Договору оренди відповідачу із вимогою повернення об`єкта оренди до 01.01.2019 року. Стягуючи неустойку, суд начебто бере до уваги, що позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення від 04.01.2019 року, в якому він вимагав в термін до 24.01.2019 року визначитися: або підписати додаткову угоду до договору оренди про продовження строку оренди до 28.02.2019 року; або звільнити об`єкт оренди (за наявності такого) і вивезти все належне відповідачу майно. Якщо у відповідача було право до 24.01.2019 року прийняти рішення про підписання додаткової угоди або звільнити об`єкт оренди, як зазначав позивач, то є незаконним покладання судом на відповідача відповідальності у вигляді неустойки за цей час, з 01 січня, враховуючи положення ст. 549, 550 Цивільного кодексу України, ст. 230, 232 Господарського кодексу України. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Софійчук (Мігунова) Олени Вікторівни, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2019 року у справі № 915/1306/19, справу призначено до судового розгляду. 15.01.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Софійчук (Мігунова) Олени Вікторівни, м. Миколаїв залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2019 року у справі № 915/1306/19 залишити без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи. У відзиві позивач зазначає, що під час подачі позовної заяви, позивачем було сплачено 3 842 грн. судового збору за дві позовні вимоги: немайнового характеру (виселення) та майнового характеру (стягнення неустойки), як це передбачено ст. 6 Закону України «Про судовий збір». У подальшому, позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, згідно якої, позивач просить суд зобов`язати відповідача повернути торгове місце та стягнути з відповідача неустойку. При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 163 Господарського процесуального кодексу України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Правовідносини щодо витребування майна врегульовані ст. 387 Цивільного кодексу України, згідно якої, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Таким чином, право на витребування майна виникає, у разі заволодіння даним майном іншою особою незаконно, без будь-яких правових підстав. Водночас, у спірних правовідносинах, як зазначає позивач, відповідач володів та користувався торговим містом на підставі договору оренди, однак, після закінчення строку його дії, не виконує передбачений ст. 785 Цивільного кодексу України обов`язок з повернення торгового місця. Тобто, позовні вимоги про витребування майна та про зобов`язання повернути майно є різними за своєю правовою природою, і тому не є тотожними. Оскільки, як зауважує позивач, п. 2 ч. 1 ст. 163 Господарського процесуального кодексу України не передбачає визначення ціни позову у позовах про зобов`язання повернути майно, то дана позовна вимога є немайновою, а тому, розмір судового збору за позовну вимогу про зобов`язання повернути торгове місце був правомірно визначений, як за позов немайнового характеру. Безпідставними, на думку позивача, є посилання на ухвалу Верховного Суду від 04.03.2019р. по справі № 923/441/18, оскільки, в силу ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковими для врахування є правові висновки, викладені у саме у постановах Верховного Суду. Крім того, правовий висновок в ухвалі Верховного Суду від 04.03.2019 року по справі № 923/441/18 стосується позовних вимог саме про витребування майна власником за віндикаційним позовом, а не зобов`язання повернути майно після закінчення строку дії договору оренди. Стосовно поновлення спірного договору оренди, позивач зауважує, що судом було вірно встановлено, що 04.01.2019 року позивачем направлено поштою на адресу відповідача повідомлення, в якому позивач повідомляє про свої заперечення щодо автоматичного продовження укладеного договору оренди торгового місця і продовження використання об`єкту оренди після закінчення строку оренди. В зв`язку з цим, позивач вимагав в термін до 24.01.2019 року або підписати додаткову угоду до договору оренди про продовження строку оренди до 28.02.2019 року; або звільнити об`єкт оренди (за наявності такого) і вивезти все належне відповідачу майно, яке знаходиться в об`єкті оренди, сплативши за весь строк фактичного використання торгового місця орендну плату та компенсацію витрат за спожиту електроенергію. Оскільки на вказане повідомлення відповідачем не було надано відповіді, запропонований проект додаткової угоди також не був відповідачем підписаний, то, виходячи з положень ст. 764 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України та п. 6.2. Договору оренди, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що Договір оренди торгового місця вважається припиненим з 31.12.2018 року. Щодо порушення порядку закриття ринку, позивач зазначив, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, зокрема посилання відповідача на порушення п. 7 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 р. № 868 (далі - Положення № 868), оскільки ст. 763,764,785 Цивільного кодексу України (який має вищу юридичну силу відносно Положення № 868), встановлено строковість договору найму, надано право орендодавцю в односторонньому порядку заперечувати проти поновлення договору найму та встановлений для наймача обов`язок з негайного повернення майна у разі закінчення строку договору найму. Пункт 7 Положення №868 регулює правовідносини з реконструкції та закриття ринку, однак, не регулює порядок припинення орендних правовідносин у зв`язку з закінченням строку дії договору оренди. Тобто, п. 7 Положення № 868 підлягав застосуванню до спірних правовідносин лише за умови, якби позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди, з підстав закриття ринку (ст. 652 Цивільного кодексу України). Крім того, позивач зауважує, що згідно з п.п. 8 п. «а» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», організація місцевих ринків, ярмарків у містах належить до повноважень виконавчих органів міських рад, однак, матеріали справи не містять рішення виконавчого органу Миколаївської міської ради про закриття ринку, внаслідок чого, ринок не вважається закритим, і тому безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо порушення порядку закриття ринку. Оскільки, підставою позовних вимог є саме закінчення строку дії договору оренди та заперечення орендодавця проти поновлення договору оренди, то суд першої інстанції правомірно відхилив посилання відповідача на п. 7 Положення №

868. Щодо стягнення неустойки, позивач вказує, що ст. 783 Цивільного кодексу України зобов`язує наймача негайно повернути орендовану річ у разі припинення договору найму. Судом було встановлено, що спірний Договір вважається припиненим з 31.12.2018 року, отже, виходячи з вимоги ст. 785 Цивільного кодексу України щодо негайного повернення орендованої речі, відповідач був зобов`язаний повернути торгове місце в січні 2019 року, однак вказане зобов`язання відповідач не виконав та продовжує утримувати торгове місце. За таких обставин, судом, на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, було правомірно стягнуто з відповідача неустойку за невиконання обов`язку щодо повернення речі. Миколаївська міська рада, м. Миколаїв своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалась, відзив на апеляційну скаргу, в строк визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надала, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. В судовому засіданні представник позивача та відповідач підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. Представник Миколаївської міської ради усно підтримав позицію відповідача, апеляційну скаргу просив задовольнити, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на обставини відсутності підстав для розірвання договору оренди з причини закриття ринку. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Софійчук (Мігунової) Олени Вікторівни, м. Миколаїв не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2019 року у справі № 915/1306/19 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного. Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини. 22.12.2011 року між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Госпрозрахунковим підприємством громадським об`єднанням "Баскетбольний клуб "Корабел" (орендар) було укладено договір оренди землі № 8516, відповідно до умов якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 20.10.2011 року за № 10/30 передала, а Госпрозрахункове підприємство громадське об`єднання "Баскетбольний клуб "Корабел" прийняло в оренду земельну ділянку для обслуговування будівель та споруд по вул. Комсомольській, 81/Заводський район/. Строк дії договору до 19.10.2019 року (арк. 33-36). В подальшому Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради було видано ГП ГО БК "Корабел" Дозвіл б/н на розміщення на території об`єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, а саме: на розміщення ринку для реалізації в ньому транспортних засобів і номерних агрегатів з режимом роботи з 8:00 до 16:00 (арк. 13). Відповідно до п. 1.1 Статуту, затвердженого рішенням загальних зборів учасників Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв (протокол № 5/2017 від 30.06.2017 року), Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв створено внаслідок перетворення з Госпрозрахункового підприємства громадського об`єднання "Баскетбольний клуб "Корабел". Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м.Миколаїв є правонаступником майна, прав та обов`язків Госпрозрахункового підприємства громадського об`єднання Баскетбольний клуб "Корабел" згідно передавального акту (арк. 50-51). Отже, позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв, є суб`єктом господарювання, що має право на користування земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти торгівлі (торговельні місця), та організовує та/або забезпечує створення належних умов для провадження торговельної діяльності підприємцями. 01.07.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Мигуновою (Софійчук) Оленою Вікторівною, м. Миколаїв (орендар) було укладено Договір оренди торгового місця № 17 (арк. 9-10), відповідно до умов якого предметом договору є - торгове місце № 17 загальною площею 25,00 кв. метрів (з них основна - 25,00 кв. метрів, додаткова - 0,00 кв. метрів), що розташоване на території ринку Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв, за адресою: 54055, м.Миколаїв, вул. 6-а Слобідська, 81 та надається для провадження торгової діяльності. Відповідно до п. 1.2 Договору об`єкт оренди знаходиться у нестаціонарній споруді, право користування на яку має орендодавець. Згідно з п. 1.4 Договору орендар набуває право користування об`єктом оренди з дня підписання договору. Відповідно до п. 3.2 Договору орендар зобов`язаний, зокрема, у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві об`єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або його частини об`єкта з вини орендодавця), не здійснювати без письмової згоди орендодавця перебудову, добудову та перепланування об`єкта оренди. Договір укладено строком на 6 місяців та діє з 01.07.2016 року до 31.012.2016 року включно. Може бути автоматично продовжено, якщо орендар продовжує користуватися об`єктом оренди після закінчення строку дії договору за умови відсутності протягом одного місяця заперечень орендодавця (п. 6.1. Договору). Договір підписано сторонами та скріплено печаткою орендодавця. 01.07.2016 року за актом приймання передачі орендодавець Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв передало, а орендар Фізична особа-підприємець Мигунова (Софійчук) Олена Вікторівна, м. Миколаїв прийняла торгове місце № 17 за адресою м. Миколаїв, вул. Комсомольська, 81 загальною площею 25,00 кв.м. Місце розташування торгового місця відображено в акті прийманні-передачі та схемі авторинку, які є додатками до договору оренди. Договір оренди торгового місця від 01.07.2016 року № 17 в подальшому неодноразово продовжувався за мовчазною згодою сторін. Факт користування торговим місцем № 17 за вказаним договором оренди відповідачем не заперечується. 28.02.2018 року позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв, повідомлено Фізичну особу-підприємця Мигунову (Софійчук) Олену Вікторівну, м. Миколаїв про те, що з 01.03.2019 року діяльність ринку, розташованого за адресою м . Миколаїв , вул. 6-а Слобідська (Комсомольська), 81 буде припинена (закриття ринку), в зв`язку з чим дію укладеного договору оренди торгових місць може бути продовжено не більше ніж до 28.02.2019 року (арк. 26). Факт отримання відповідачем повідомлення підтверджується підписом на зворотній стороні повідомлення. 04.01.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв направило на адресу відповідача повідомлення вих. № 1/13, в якому позивач повідомив про свої заперечення щодо автоматичного продовження укладеного договору оренди торгового місця і продовження використання об`єкту оренди після закінчення строку оренди. В зв`язку з цим, а також з огляду на припинення діяльності (закриття) ринку з 01.03.2019 року, вимагав в термін до 24.01.2019 року: або підписати додаткову угоду до договору оренди про продовження строку оренди до 28.02.2019 року; або звільнити об`єкт оренди (за наявності такого) і вивезти все належне відповідачу майно, яке знаходиться в об`єкті оренди, сплативши за весь строк фактичного використання торгового місця орендну плату та компенсацію витрат за спожиту електроенергію (арк. 27). Факт направлення повідомлення № 1/13 від 04.01.2019 року підтверджується копією опису вкладення та фіскальним чеком (арк. 28). 16.01.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв направило на адресу відповідача вимогу вих. № 2/13 про повернення об`єкту оренди та сплату неустойки, в якій позивач повторно зазначив, що заперечує щодо автоматичного продовження укладеного договору оренди торгового місця та повторно вимагав до 24.01.2019 року звільнити об`єкт оренди і повернути його по акту приймання-передачі (арк. 29), що підтверджується належним доказом по справі (арк. 29). Також з матеріалів справи вбачається, що позивач повернув відповідачу сплачену орендну плату за січень 2019 року в сумі 2 056, 20 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 15.01.2019 року № 1176 із зазначенням призначення платежу "повернення помилково перерахованих грошових коштів у зв`язку з закінченням дії договору оренди. Квитанція № СВ01020733 ФОП Мігунова А.В.", листом ПАТ "Банк "Восток" від 26.04.2019 року, банківською випискою по рахунку № НОМЕР_1 з 01.01.2019 року по 26.04.2019 року (арк. 30-32). 04.02.2019 року Фізична особа-підприємець Мигунова (Софійчук) Олена Вікторівна, м.Миколаїв направила на адресу позивача лист, в якому зазначила, що враховуючи той факт, що нею не припинено та продовжено користування предметом оренди, здійснюється господарська діяльність на території авторинку, на цьому торговому місці розташоване майно підприємця у вигляді споруди, товарно-матеріальні цінності, обладнання та інше майно, та впродовж одного місяця після закінчення строку дії договору позивач не надав відповідачу письмові заперечення, то договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах. Крім того, в листі відповідач просив надати реквізити поточного банківського рахунку станом на 2019 рік для сплати орендної плати (арк. 82). Факт направлення листа від 04.02.2019 року підтверджується поштовою накладною (арк. 82). У відповідь на зазначений лист, 08.02.2019 року за вих. № 4 Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв направило на адресу відповідача лист, в якому позивач зазначив, що строк дії спірного договору закінчився 31.12.2018 року; на виконання п. 6.2. Договору позивачем на адресу відповідача 04.01.2019 року було направлено лист із запереченнями щодо автоматичного продовження укладеного договору оренди торгового місця і продовження використання відповідачем об`єктом оренди після закінчення строку оренди. В вищезазначеному листі Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв також вказало, що оскільки відповідачем не було надано позивачу підписану додаткову угоду про продовження строку дії Договору оренди торгового місця від 01.07.2016 року № 17, зазначений договір припинив свою дію 31.12.2018 року. Також 08.02.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв повторно направило на адресу відповідача вимогу про повернення об`єкту оренди та сплату неустойки. Факт направлення листів від 08.02.2019 року підтверджується листом з описом вкладення (арк. 62). Доказів звільнення відповідачем торгового місця матеріали справи не містять. Судом першої інстанції також було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел", м. Миколаїв зверталось до Миколаївського міського голови із листом від 04.06.2018 року вих. № 19, в якому позивач повідомляв про своєчасне повідомлення підприємців про планове закриття ринку, укладення договору про співробітництво з Товариство з обмеженою відповідальністю "Комавто", яке має намір організувати авторинок за адресою вул. 7 Слобідська, 70/1 та готове забезпечити торговими місцями орендарів з ринку, що закривається (арк. 137). Листом Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 26.07.2018 року № 17-3134 повідомлено про заборону розміщення ринків за адресою вул. 7 Слобідська, 70/1, оскільки земельна ділянка, що розташована за вказаною адресою, належить до території промислових підприємств (арк. 136). Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання. Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України). Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України). Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 Цивільного кодексу України). Господарський суд вірно зазначив, що норми ст. 764 Цивільного кодексу України передбачає таку правову конструкцію як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця. Наведена норма Закону визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому, для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії. Частиною 4 ст. 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. Згідно зі ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Так, умовами укладеного між сторонами Договору оренди торгового місця від 01.07.2016 року № 17 передбачено, що його було укладено строком на 6 місяців та дією з "01" липня 2016 р. до "31" грудня 2016 р. включно. Договір може бути автоматично продовжено, якщо орендар продовжує користуватися об`єктом оренди після закінчення строку дії договору за умови відсутності протягом одного місяця заперечень орендодавця (п. 6.1. Договору). Судом встановлено, що зазначений договір неодноразово продовжувався між сторонами на той же строк. При цьому, 04.01.2019 року та 16.01.2019 року орендодавець направляв на адресу орендаря (відповідача) листи-повідомлення, в яких повідомляв відповідача про заперечення щодо продовження дії договору оренди та необхідність повернення об`єкта оренди. Тобто, позивач, у відповідності до приписів чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору, направивши протягом місяця після 31.12.2018 року на адресу відповідача вищезазначені листи, повідомив останнього про відмову продовжити строк дію договору. Отже, враховуючи вищевикладені обставини та листи позивача від 04.01.2019 та 16.01.2019, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Договір оренди торгового місця від 01.07.2016 року № 17 припинив свою дію з причини закінчення його строку дії 31.12.2018 року, у зв`язку з запереченнями позивача (орендодавця) щодо продовження дії договору оренди. Відповідно до п. 3.2 Договору орендар зобов`язаний, зокрема, у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві об`єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або його частини) об`єкта оренди з вини орендаря. Відповідно до п. 5.2 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно із законодавством. Судом першої інстанції встановлено та перевірено колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, що орендарем не повернуто орендодавцю майно відповідно до положень вимог чинного законодавства України та умов договору. Приймаючи до уваги встановлене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині повернення відповідачем об`єкту оренди позивачу, оскільки такі вимоги в разі припинення договору, передбачені як умовами Договору оренди торгового місця від 01.07.2016 року № 17 так і приписами чинного законодавства, а також враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази звільнення відповідачем торгового місяця. Стосовно вимог про стягнення суми неустойки, судова колегія зазначає наступне. Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Стаття 785 Цивільного кодексу України передбачає особливий вид майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який не виконує обов`язку з повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Особливий статус вказаної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача з повернення орендованого майна виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання свого зобов`язання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі, передбаченому ст. 785 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 11.05.2018 року по справі № 915/1030/16). Відповідно до п. 4.1 Договору (в редакції додаткової угоди) орендна плата за об`єкт оренди становить за місяць оренда 2056,20 грн. (ар.11) Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Неустойка нарахована позивачем за період з січня 2019 року (припинення дії договору) по квітень 2019 року та становить 16 449 грн. 60 коп. Судова колегія перевірила правильність визначення позивачем періодів і методику нарахування розміру неустойки та встановила, що неустойка позивачем розрахована методологічно та арифметично вірно, оскільки при перерахунку суми співпали, з огляду на що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в цій частині. При цьому, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що, незважаючи на припинення укладеного між сторонами договору оренди в зв`язку із закінченням його дії, відповідач мав змогу звернутись до позивача із пропозицією укласти новий договір оренди торгового місця з новими умовами та на новий строк, та у разі відмови відповідача укласти такий договір, оскаржити таку відмову у судовому порядку, проте матеріали справи доказів такої поведінки відповідача не містять. Тому судом апеляційної інстанції не прийняті до уваги посилання відповідача на порушення його прав порівняно з іншими підприємцями, які продовжують здійснювати свою діяльність на території ринку, оскільки кожен підприємець здійснює свою діяльність на свій розсуд і намагання відповідача вирішити свою проблему тільки зверненням до третьої особи без вирішення в судовому порядку не призвели до належного оформлення його стосунків з орендодавцем земельної ділянки. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду відхиляє доводи скаржника про те, що після зміни предмету позову обидві вимоги є майнового характеру, що позивач не надав доказів грошової оцінки та визначення вартості спірного майна, яке він вимагає повернути, у зв`язку з чим, позивачем не сплачено судовий збір в належному розмірі, з огляду на таке. Так, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 162 та п. 2 ч. 1 ст. 163 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Правовідносини щодо витребування майна врегульовані ст. 387 Цивільного кодексу України, згідно якої, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Таким чином, право на витребування майна виникає, у разі заволодіння даним майном іншою особою незаконно, без будь-яких правових підстав. Судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування майна у позадоговірних зобов`язаннях (у тому числі в зв`язку з вимогами, заснованими на положеннях ч. 5 ст. 216, ст. 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру (п. 2.2.1. роз`яснень постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7). Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 по справі № 907/9/17). Натомість, як зазначено вище, відповідач володів та користувався торговим містом на підставі договору оренди, однак, після закінчення строку його дії, не виконує передбачений ст. 785 Цивільного кодексу України обов`язок з повернення торгового місця, в зв`язку з чим, спір між сторонами виник саме внаслідок невиконання відповідачем зобов`язання за договором оренди, тобто не з позадоговірних відносин, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Корабел" заявило позовну вимогу про спонукання відповідача до виконання умов договору шляхом повернення позивачу торгового місця № 17 (п. 3.2. Договору оренди), що є вимогою немайнового характеру. Наведене переконливо свідчить про помилкове ототожнення скаржником поданого позову в цій справі з вимогою майнового характеру (витребування майна з чужого незаконного володіння), яку може заявити тільки власник майна або інша належна особа. Доводи апеляційної скарги в частині порушення позивачем п. 7 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих, та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 року № 868, колегія суддів відхиляє, оскільки в даному випадку спірні правовідносини виникли саме через невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди, а саме: ст. 763, 764, 785 Цивільного кодексу України, встановлено строковість договору найму, надано право орендодавцю в односторонньому порядку заперечувати проти поновлення договору найму та встановлений для наймача обов`язок з негайного повернення майна у разі закінчення строку договору найму. Тобто, п. 7 Положення № 868 підлягав застосуванню до спірних правовідносин лише за умови, якби позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди з підстав закриття ринку (ст. 652 Цивільного кодексу України). Таким чином, негативні для відповідача наслідки, пов`язані з припиненням орендних правовідносин, є звичайним ризиком, пов`язаним із веденням підприємницької діяльності (ст. 42 Господарського кодексу України). Безпідставним також є посилання на ст. 43 Конституції України, оскільки, дана стаття поширюється на осіб - найманих працівників, які працюють за трудовим договором. Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року). Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів. Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду. І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17. Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення. За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Софійчук (Мігунової) Олени Вікторівни, м. Миколаїв не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2019 року у справі №915/1306/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників. Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Софійчук (Мігунова) Олени Вікторівни, м.Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2019 року у справі № 915/1306/19 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2019 року у справі № 915/1306/19 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України. Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 27.01.2020 року. Повний текст постанови складено 28 січня 2020 року. Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош