Постанова Київський апеляційний суд № 756/3945/18
від 23.01.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДКИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ справа № 756/3945/18 провадження № 22-ц/824/971/2020 23 січня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів : судді-доповідача Кирилюк Г.М., суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А. при секретарі Примушку О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за минулий час,за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року у складі судді Диби О. В., встановив: 27.03.2018 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її користь на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за минулий час, а саме за весь час перебування відповідача за кордоном (з 01.03.2014 року в сумі 3000 грн за кожен місяць несплачених грошових коштів, із врахуванням індексації відповідно до закону) і до повноліття сина. У рахунок несплачених грошових коштів на утримання сина звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить відповідачу на праві власності. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 27 серпня 2008 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_2 . Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюбні відносини між нею та відповідачем припинено з вересня 2011 року, відповідач проживає окремо. Відповідач погодився сплачувати аліменти на утримання дитини добровільно, в сумі 3 000 грн на місяць. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 березня 2013 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано. З моменту виїзду відповідача за кордон останній жодних коштів на утримання дитини не надавав. Місце перебування відповідача в Російській Федерації їй не відомо. З березня 2014 року вона неодноразово зверталася до відповідача за допомогою засобів мобільного зв`язку (коли він сам виходив за зв`язок) з проханням змінити своє ставлення до дитини, надавати матеріальну допомогу. Останній повідомив, що всі питання надання матеріальної допомоги дитині вона зможе вирішити через його представника. Зазначила, що відповідач інших утриманців немає, є працездатним, отримує дохід за кордоном, має транспортний засіб, нерухоме майно в м. Києві, його стан здоров`я дозволяє працювати, а тому останній має можливість сплачувати аліменти у визначеному в позові розмірі. Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3000 грн щомісячно, з їх подальшою відповідною індексацією, починаючи з 27.03.2018 та до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення платежу (аліментів) за один місяць. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції не перевірив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, які не підлягали застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами, внаслідок чого ухвалив необґрунтоване рішення. Зазначила, що з метою своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи щодо постійного перебування на території Російської Федерації ОСОБА_2 . з 2014 року по даний час, в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення аліментів за минулий час, 13 вересня 2019 року нею було подано клопотання до суду про здійснення запиту до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України. Вказане клопотання було судом відхилене з метою недопущення затягування розгляду справи. Також зазначила, що відповідно до ч. 2 ст. 194 СК України, якщо за виконавчим листом, пред`явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв`язку з розшуком платника аліментів або у зв`язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. Вона не могла та може фізично здійснити будь-які дії та застосувати письмові чи інші вимоги до відповідача на території іншої країни, надати докази її звернення до нього, бо не знає місце його перебування. Вважає, що відповідач повинен виплатити аліменти на утримання сина починаючи з березня 2014 року у розмірі 3 000 грн за кожний місяць. Вимоги про звернення стягнення на належну відповідачу квартиру в рахунок несплачених грошових коштів на утримання дитини підлягають задоволенню як такі, що є похідними від вимог про стягнення аліментів за минулий час. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Додатково пояснив, що квартиру АДРЕСА_1 , яку відповідач набув у власність на підставі договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2005 року, у 2005 році було передано ним в іпотеку банку. В подальшому банк розпорядився своїми правами та переуступив свої майнові права на вказану квартиру іншій особі. Стосовно відповідача існує відкрите виконавче провадження з приводу невиконання грошового зобов`язання за суму близько 44 000 доларів США. Відповідач в судове засідання не з`явився повторно, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в тому числі шляхом телефонограми. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 серпня 2008 року. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 березня 2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з положеннями статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Частиною першою статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Відповідно до частини першої статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Згідно з пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з ухваленим по справі рішенням в частині стягнення з відповідача аліментів в сумі 3 000 грн щомісяця, починаючи з 27 березня 2018 року. Частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: (а) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; (б) ухилення відповідача від надання утримання дитині. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача аліментів починаючи з 01 березня 2014 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували вжиття нею заходів щодо одержання аліментів з відповідача, які вона не могла одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. Вимога про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 в рахунок несплачених грошових коштів на утримання сина не ґрунтується на законі. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції. Посилання позивача на те, що відповідач з 2014 року по теперішній час перебуває за межами України, не є належним доказом того, що останній виїхав за кордон з метою ухилення від надання матеріальної допомоги на утримання дитини. Необізнаність позивача про місце проживання відповідача за кордоном не є підставою для стягнення аліментів за минулий час. Відповідно до ч. 2 ст. 194 СК України, якщо за виконавчим листом, пред`явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв`язку з розшуком платника аліментів або у зв`язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. З огляду на ту обставину, що виконавчий лист про стягнення аліментів до виконання не пред`являвся, посилання в апеляційній скарзі на положення вказаного закону, як на підставу для її задоволення, є необґрунтованим. Вимоги позивача про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , в якій вона проживає разом з дитиною, враховуючи пояснення її представника в судовому засіданні, колегія суддів розцінює як намагання останньої уникнути наслідків невиконання відповідачем грошових зобов`язань перед третіми особами. Доказів того, що вказане майно станом на час розгляду справи нікому не відчужено, під забороною та арештом не перебуває, на неї відсутні права у третіх осіб, матеріали справи не містять. У випадку невиконання судового рішення про стягнення аліментів в добровільному порядку, останнє підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з для її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 січня 2020 року. Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. А. Семенюк