Постанова 4804 № 219/10173/19

Єдиний унікальний номер 219/10173/19 Номер провадження 22-ц/804/426/20 Головуючий у 1-й інстанції Медінцева Н.М. Доповідач Азевич В.Б. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 січня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Азевича В.Б., суддів: Гапонова А.В., Кішкіної І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 219/10173/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 22 листопада 2019 року (суддя Медінцева Н.М., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області),- В С Т А Н О В И В: В вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Свої вимоги обґрунтував тим, що з 18 липня 2016 року по 17 липня 2017 року він працював у відповідача електромеханіком дільниці виробничого підрозділу «Дебальцівська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати йому заробітну плату, хоча і продовжував її нараховувати. Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 28 539 грн 76 коп. (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 22 018 грн 99 коп.), що підтверджується довідкою, виданою за місцем роботи. Однак, ця довідка не засвідчена печаткою відповідача, оскільки, як йому повідомили, всі печатки із структурних підрозділів підприємства, що залишилися на території, не підконтрольній органам державної влади України, були ним вилучені. Отримати від відповідача належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати, за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, він не має можливості. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», куди вони були ним особисто здані у жовтні 2017 року. Добровільно сплатити йому заборгованість з заробітної плати боржник відмовляється. Просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 22 018,99 грн. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 22 листопада 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. На вказане судове рішення позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що при звільненні йому належала до сплати заробітна плата. Крім того, в спорах, що виникають із трудових правовідносин про порушення трудових прав, діє презумпція вини роботодавця. Також вказує, що первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться в регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», куди вони були здані ним особисто в жовтні 2017 року. Зазначені первинні документи збиралися відповідачем централізовано на усіх працівників, що працювали на території, непідконтрольній органам державної влади України. Однак, вказані документи не були надані відповідачем на вимогу суду. В нього збереглися сканкопії первинних документів, що підтверджують факт його роботи на підприємстві відповідача в період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, а також факт його звільнення з роботи, які він просить долучити до матеріалів справи. Відзив на апеляційну скаргу від АТ «Українська залізниця» не надходив. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». В частині 1 статті 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин. Крім того, згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В даній справі спір виник із трудових правовідносин, тому така справа відповідно до вищевказаних норм розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Апеляційна скаргапозивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Як передбачено частиною 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_1 з 18 липня 2016 року він працював електромеханіком дільниці (1 групи) у виробничому підрозділі «Дебальцівська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно з записом № 8 у трудовій книжці від 17 липня 2017 року, відповідно до наказу № 3359/ДН-ос від 10 липня 2017 року, ОСОБА_1 звільнено 17 липня 2017 року у зв`язку зі скороченням штату, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Відповідно до наданої позивачем ОСОБА_1 довідки, підписаної начальником ВП «Дебальцівська дистанція сигналізації та зв`язку» ОСОБА_2 та бухгалтером ОСОБА_3 , яка не містить дати, номеру та печатки підприємства, яке її видало, ОСОБА_1 працював електромеханіком дільниці виробничого підрозділу «Дебальцівська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» з 18 липня 2016 року по 17 липня 2017 року. Сума нарахованої заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року складає 28 539 грн. 76 коп., сума до виплати з березня 2017 року по липень 2017 року складає 22 018 грн. 99 коп. Також у довідці зазначено, що відсутнє документальне підтвердження про виплати заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року із структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Відповідно до копії довідки - розрахунку оплати середньої зарплати ОСОБА_1 № 1158 від 11 жовтня 2019 року, середньомісячна зарплата ОСОБА_1 складає 7 845 грн. 50 коп., середньоденна зарплата - 379 грн. 24 коп. Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 № 1167/2 від 16 жовтня 2019 року, яка видана за період з січня 2017 року по липень 2017 року з помісячним розподілом, ОСОБА_1 у березні 2017 року нараховано заробітну плату у розмірі 2 593 грн. 88 коп., утримано 531 грн. 27 коп., до видачі 2 062 грн. 61 коп. За період з квітня по липень 2017 року заробітна плата не нараховувалася. Згідно з копією відомості на виплату грошей № 33 за березень 2017 року для оплати в строк з 10 по 12 липня 2017 року, 11 липня 2017 року позивачем ОСОБА_1 було отримано заробітну плату за березень 2017 року у сумі 2 062 грн. 61 коп., про що свідчить його особистий підпис у відомості за порядковим №

30. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано належних доказів, які б підтверджували заборгованість відповідача перед позивачем, а відповідачем спростовано факт наявності заборгованості перед позивачем у вигляді нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 22 018,99 грн. Однак, суд першої інстанції дійшов такого висновку внаслідок неповно з`ясованих обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню. Згідно з частиною 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Відповідно до статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Частиною 3 статті 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. За статтею 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Поняття «простій» законодавчо дано у статті 34 КЗпП України і визначено як призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Отже, вирішуючи спір про оплату простою, суди повинні з`ясовувати зокрема, факт перебування сторін у трудових правовідносинах, факт простою, правові наслідки і наявність чи відсутність вини працівника в цьому, тощо. З доданих до апеляційної скарги матеріалів, зокрема з табуляграм випливає, що на підприємстві було встановлено початок простою з 20 березня 2017 року. Оплата за час простою не з вини працівників здійснювалась з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи. Відповідачем не оспорюється факт простою, також не оспорюється факт перебування з позивачем у трудових відносинах та звільнення його саме 17 липня 2017 року. Встановлено, що оклад (тариф) позивача (табельний номер 421) з березня 2017 року становив 6 035,00 грн. Тобто, дві треті тарифної ставки, що належали до виплати позивачу згідно з наказом про простій, становили 4 023,33 грн. З огляду на наведені норми закону, відповідна оплата праці є конституційним правом людини, а роботодавець зобов`язаний здійснювати оплату праці та належно виконувати передбачені чинним законодавством гарантії. Колегія суддів вважає, що право позивача на отримання відповідних виплат підтверджується матеріалами справи, зокрема копією наказу про припинення трудового договору № 3359/ДН-ОС від 17.07.2017 року, табелями обліку використання робочого часу, що є підставою для стягнення невиплаченої підприємством суми заробітної плати. В свою чергу, в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази щодо недостовірності відомостей, викладених в табелях обліку, які оформлені згідно діючого трудового законодавства за підписами керівника виробничого підрозділу, в.о. головного бухгалтера, інженера. Відповідачем не надано до суду доказів того, що на час складання вказаних документів посадові особи, які посвідчили відомості викладені у табелі, не мали таких повноважень. Відповідно до частин 2, 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Частиною 2 статті 24 вказаного Закону визначено, що банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення. Посилання відповідача на той факт, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу, не заслуговують на увагу, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком щодо застосування наведеної норми, який був викладений у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17. Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. Позивачем доведено наявність права на отримання певних сум, а відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження факту своєчасного розрахунку з працівником та на спростування факту наявності заборгованості. Відсутність документації не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, оскільки відповідачем не надано належних доказів щодо виплати позивачу заробітної плати за вказаний період. Отже, відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати. Підприємство працювало в умовах АТО до 2017 року і зобов`язане було передбачити всі можливі обставини, які б перешкодили подальшій діяльності структурних підрозділів, задля чого повинно було приймати всі заходи для того, щоб мати на території Україні всі первинні бухгалтерські документи для оплати працівників, крім того, ці обставини були досліджені судом першої інстанції та їм надана належна правова оцінка. Заборгованість з виплати заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким в даному випадку є відповідач у справі. Статтею 168 Податкового кодексу України передбачений порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету. 168.1. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом. 168.1.1. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. 168.1.2. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. В розрахункових листах (табуляграмах) за період з березня 2017 року по липень 2017 року зазначені такі суми нарахувань: за березень 2017 року - 5 482,13 грн, за квітень 2017 року - 4 100,35 грн, за травень 2017 року - 4 100,35 грн, за червень 2017 року - 618,92 грн, за липень 2017 року - 14 238,01 грн. Таким чином, загальний розмір нарахованої заробітної плати за березень - липень 2017 року складає 28 539,76 грн. ОСОБА_1 одержав заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2017 року по 15.03.2017 року в сумі 2 062,61 грн (нараховано - 2 593,88 грн), тому з відповідача підлягає стягнення заробітна плата в розмірі 25 945,88 грн (28 539,76 грн - 2 593,88 грн). Колегія суддів вважає, що, оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень - липень 2017 року, то збільшення її розміру до 25 945,88 грн не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме така сума в доданої до позовної заяви довідці та доданих до апеляційної скарги табуляграмах, і саме така сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати. Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню. Позивача звільнено від сплати судового збору за подачу позову на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VII. Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляду, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 1 746,40 грн. За пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 22 листопада 2019 року скасувати. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 25 945 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот сорок п`ять) гривень 88 (вісімдесят вісім) копійок без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів. Зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» утримати з цієї суми податок з доходів фізичних осіб та інші обов`язкові платежі. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 746 (тисяча сімсот сорок шість) гривень 40 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: В.Б. Азевич А.В. Гапонов І.В. Кішкіна