Постанова 4803 № 201/10981/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/179/20 Справа № 201/10981/17 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Каратаєвої Л.О. суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., за участю секретаря судового засідання - Літвінової А.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 14 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 (треті особи - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Суслов Максим Євгенійович, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Чижик Ірина Олександрівна) про встановлення нікчемності заповіту, визнання недійсним заповіту та встановлення факту родинних відносин, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 (треті особи - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Суслов М.Є., Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Чижик І.О.) про встановлення нікчемності заповіту, визнання недійсним заповіту та встановлення факту родинних відносин. Просили встановити нікчемність заповіту, посвідченого 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сусловим М.Є. та зареєстрованого у реєстрі за №455. Визнати недійсним заповіт, посвідчений 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сусловим М.Є. та зареєстрований у реєстрі за №455. Встановити факт родинних відносин позивачів з їх тіткою ОСОБА_4 (том 1 а.с.3-8). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 (треті особи - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Суслов М.Є., Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Чижик І.О.) про встановлення нікчемності заповіту, визнання недійсним заповіту та встановлення факту родинних відносин - задоволено частково. Встановлено нікчемність заповіту, посвідченого 21.02.2017р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сусловим М.Є. та зареєстрованого в реєстрі за №

455. Встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною тіткою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . В задоволенні іншої частини позовних вимог, яка стосується визнання недійсним заповіту, посвідченого 21.02.2017р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сусловим Максимом Євгенійовичем та зареєстрованого в реєстрі за № 455 - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 480 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 480 грн.(том 1 а.с.187-190). Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду матеріалам справи, просила рішення суду скасувати в частині встановлення нікчемності заповіту та відмовити в задоволені цих вимог (том 2 а.с.1-8). Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що позивачки є племінницями ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с. 10). 21.02.2017р. за місцем проживання ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Сусловим М.Є. було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_4 , за яким все належне їй майно вона заповіла ОСОБА_1 . У тексті заповіту зазначено, що "у зв`язку із хворобою ОСОБА_4 заповіт посвідчений за адресою: АДРЕСА_1 ( том 1 а.с. 11). Також у заповіті зазначено, що у зв`язку з хворобою ОСОБА_4 текст заповіту підписано ОСОБА_5 . Текст заповіту виконано за допомогою загальноприйнятних технічних засобів. У тексті заповіту (абзац 4) зазначено (друкований текст): «Заповіт прочитано вголос особисто мною, ОСОБА_4 ». Проте позивачі зазначають, що ОСОБА_4 не читала вголос заповіт, стверджують, що стан здоров`я ОСОБА_4 був таким, що вона не змогла самостійно ні підписати заповіт, ні самостійно прочитати його вголос. Згідно довідки КЗ «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги №4» від 27.04.2017р. №01-18/644: «20.02.2017р. був первинний виклик додому ОСОБА_4 , хвора скарг не пред`являла в зв`язку з речовими розладами, зі слів сусідів погіршення стану відбулося вранці, викликана бригада КЗ «КШМД», яка надала медичну допомогу, встановила діагноз: Гостре порушення мозкового кровообігу», «Викликаний 20.01.2017р. сімейний лікар ОСОБА_6 та лікар невропатолог ОСОБА_7 підтвердили діагноз: Гостре порушення мозкового кровообігу, було призначене лікування на дому, відкритий стаціонар на дому. ІНФОРМАЦІЯ_2 . сімейна медична сестра ОСОБА_8 відвідала хвору для виконання призначень лікаря…»; «22.02.2017р. хвора була перевезена до родичів для подальшого лікування» (том 1 а.с. 12). З листа КУ «Лебединська центральна районна лікарня імені лікаря К.О. Зільберника» від 04.05.2017р. вих№591 вбачається, що «23.0.2017р. - встановлений лікарем діагноз ОСОБА_4 - ІХС дифузний кардіосклероз, СН2А-ФК-3 аретіальна гіпертензія з КВР-4 наслідку ГПНК по ішемічному типу з лівобічним геміпарезом. В свідомості, порушення розмовної речі, продуктивному контакту важкодоступна» (том 1 а.с.13). У лікарському свідоцтві про смерть №19 від 09.03.2017р. у ч.ІІ п.11 зазначено про «інший суттєвий стан, який сприяв смерті», - «інфаркт мозку від 20.02.2017р.» (том 1 а.с. 17). Відповідно до виписки з протоколу патологоанатомічного дослідження №19 від 09.03.2017 року патологоанатомічний діагноз супутній - «інфаркт мозку (вогнища у правій і лівій півкулях) від 20.02.2017» (том 1 а.с.18). За клопотанням позивачки ОСОБА_2 та відповідачки ОСОБА_1 в судовому засіданні в суді першої інстанції була допитана свідок ОСОБА_5 . Із показів свідка ОСОБА_5 вбачається, що вона знала ОСОБА_4 , як сусідка та спілкувалася з нею протягом 10 останніх років до часу смерті ОСОБА_4 ОСОБА_4 жила сама, дітей не було, розповідала їй про родичів з Сумської області, про родичку ОСОБА_3 , до якої їздила кожного року влітку. Також свідок ОСОБА_5 розповіла, що у лютому 2017р. у ОСОБА_4 погіршився стан здоров`я. ОСОБА_5 розповіла, що її чоловік ОСОБА_12 у лютому 2017р. зайшов провідати сусідку ОСОБА_4 до її квартири та побачив її без руху на кроваті, роздіту, без одягу. Викликали швидку медичну допомогу, стало відомо, що у ОСОБА_4 стався інсульт. Медики швидкої медичної допомоги запропонували госпіталізацію за умови, якщо за ОСОБА_4 у лікарні буде хтось доглядати з родичів або близьких. ОСОБА_12 подзвонив по телефону родичам ОСОБА_4 - ОСОБА_3 з Сумської області, ОСОБА_1 з Києва. На наступний ранок до ОСОБА_4 приїхала ОСОБА_1 . Також свідок ОСОБА_5 розповіла, що до неї додому напередодні посвідчення заповіту приходили ОСОБА_1 та помічник нотаріуса, попросили допомогти оформити заповіт від імені ОСОБА_4 , для цього попросили надати її ( ОСОБА_5 ) паспорт. ОСОБА_5 надала помічнику нотаріуса свій паспорт. Потім, пізніше ОСОБА_5 була присутня при посвідченні заповіту у квартирі ОСОБА_4 . Свідок ОСОБА_5 повідомила суду, що текст заповіту був надрукований та що текст заповіту читала вголос вона - ОСОБА_5 , повідомила, що ОСОБА_4 не читала заповіт вголос, оскільки вона за станом здоров`я не могла розмовляти та не розмовляла, насилу вимовляла лише "так". У зв`язку із тремором у руці ОСОБА_4 була нездатна підписати заповіт, тому підписала цей заповіт ОСОБА_5 . Також свідок ОСОБА_5 пояснила свій рукописний запис у тексті заповіту « Заповіт прочитаний ОСОБА_4 та, у зв`язку з її хворобою підписаний мною ОСОБА_5 " тим, що зробила цей запис у тому розумінні, що заповіт прочитаний нею ( ОСОБА_5 ) для ОСОБА_4 . Свідок зазначила, що підчас посвідчення заповіту у квартирі ОСОБА_4 також знаходився її чоловік ОСОБА_12 (у коридорі), а сам заповіт посвідчувався у кімнаті. Також свідок ОСОБА_5 повідомила, що разом з заповітом вона ( ОСОБА_5 ) підписала від імені ОСОБА_4 ще інший документ, який також був посвідчений нотаріусом. На клопотання позивачки ОСОБА_2 у судовому засіданні в суді першої інстанції було допитано свідка ОСОБА_14 . Згідно даних Територіального центру соціального обслуговування Соборної районної у місті Дніпрі Ради (лист від 24.05.2017р. №01-13-300) «з 01.03.2016р. по 28.02.2017р. за ОСОБА_4 був закріплений соціальний робітник ОСОБА_14 .» Свідок ОСОБА_14 повідомила, що приходила до ОСОБА_4 два рази на тиждень, зазначила, що ОСОБА_4 була товариською людиною, тримала у квартирі ідеальну чистоту, готувала їжу сама. У лютому 2017р. ОСОБА_14 помітила зміни - ОСОБА_4 "не могла зібратися з думками", у квартирі був безлад, потім стан ОСОБА_4 ще більш погіршився, паралізувало половину тіла, було викликано швидку медичну допомогу, приходив лікар з поліклініки ОСОБА_15 та невропатолог. Свідок ОСОБА_14 повідомила, що вона також приходила до ОСОБА_4 20 та 21 лютого 2017р . , ОСОБА_4 погано впізнавала людей, не розмовляла, мукала, не могла дати навіть загальних розпоряджень. На клопотання відповідачки судом були допитані свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 . Свідок ОСОБА_16 (лікар швидкої допомоги) суду повідомив, що він за фахом є лікарем невропатологом. Станом на день транспортування у лютому 2017р. ОСОБА_4 з м.Дніпра до м.Лебедин Сумської області він працював лікарем швидкої допомоги ТОВ "Айболит". Перед перевезенням пацієнтки ОСОБА_4 він оглянув її, побачив паралізовану жінку, яка на питання відповідала заповільнено, розмовляла вона розтягнуто, але свідомо, розуміла свій важкий стан. У дорозі ОСОБА_4 поїла, попила. Свідок ОСОБА_17 надав покази, що у лютому 2017р. він працював водієм швидкої медичної допомоги у ТОВ Айболит". У день перевезення ОСОБА_4 з м.Дніпра до м.Лебедин Сумської області перед перевезення разом з лікарем ОСОБА_16 та ОСОБА_1 зайшов до квартири ОСОБА_4 Він ( ОСОБА_17 ) чув, що лікар розмовляє з пацієнткою, на саму розмову увагу не звернув. При перевезенні пацієнтки розмов не чув, підтвердив, що пацієнтка у дорозі поїла. З долучених до матеріалів справи документів, показів свідків вбачається, що перевезення ОСОБА_4 з м.Дніпра до м.Лебедин Сумської області здійснювалося 22.02.2017р. В матеріалах справи міститься копія договору на перевезення пацієнта від 22.02.2017р. (том 1 а.с.118). Відповідно до довідки КЗ «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги №4» від 27.04.2017р. №01-18/644 та показів свідків 20.02.2017р. ОСОБА_4 мала речові розлади. Згідно показів свідків ОСОБА_4 мала речові розлади й у день складання заповіту 21.02.2017р., у зв`язку із чим, згідно показів свідка ОСОБА_5 , ОСОБА_4 не читала вголос заповіт перед його підписанням. На підставі показів свідка ОСОБА_5 судом встановлено, що ОСОБА_4 не читала вголос заповіт. Згідно змісту заповіту посвідчення заповіту відбувалося за відсутності свідків. Встановлюючи нікчемність заповіту, суд першої інстанції виходив із того, що заповіт, складений від імені ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом 21.02.2017р., складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. В решті рішення суду не оскаржується, а тому апеляційним судом не ревізується. Згідно з абз.3 ч.2 ст.1248 ЦК України якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. Згідно з ч.2 ст.1253 ЦК України: У випадках, встановлених абз. 3 ч. 2 ст. 1248 і ст..1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Відповідно до ч.5, ч.6 ст.1253 ЦК України: Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків. Колегія суддів погоджується з висновком суду, що всупереч зазначеним нормам, посвідчення заповіту відбувалося без свідків, та, відповідно, заповіт не містить підписів свідків та відомостей про них. Відповідно до ч.1 ст.1257 ЦК України заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Заповіт, складений від імені ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом 21.02.2017р., складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тому є нікчемним. За правилами ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно абз.2 п.5 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. № 9 вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Доводи апеляційної скарги зводяться до спростовування висновків суду щодо визнання заповіту недійсним, однак суд першої інстанції відмовив в задоволені цих позовних, що виключає необхідність надання обґрунтування на ці доводи. Посилання в апеляційній скарзі, що нотаріус при необхідності міг запросити свідків, колегія суддів відхиляє, оскільки необхідність посвідчення свідків та їх підписи встановлено відповідно до ч.5, ч.6 ст.1253 ЦК України. Доводи скарги не спростовують правильність висновків судів першої інстанцій та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального або процесуального права та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2018 року в частині, що оскаржується - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства. Судді: