Постанова 4803 № 203/4262/14

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/755/20 Справа № 203/4262/14 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В.В. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Каратаєвої Л.О. суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М. за участю секретаря судового засідання - Літвінової А.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 листопада 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И Л А: 01 липня 2014 року ПАТ «Дельта Банк» (далі -ПАТ «Дельта Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором, яка, станом на 04 червня 2014 року, склала 360216,08 доларів США, що еквівалентом 4262 547,46 грн. Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 16 травня 2008 року у розмірі 4262547 грн., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 252629,25 доларів США, що еквівалентно 2989439, 47 грн., у тому числі прострочена заборгованість по тілу кредиту - 38381,25 доларів США, що еквівалентно 454177,11 грн.; заборгованість по відсоткам - 107586,83 доларів США, що еквівалентно 1273107,98 грн., у тому числі прострочена заборгованість по відсоткам - 41966,61 доларів США, що еквівалентно 496603,78 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду змінити, у задоволені позову в частині стягнення з нього на користь Банку заборгованості по кредиту - відмовити. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2014 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Постановою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, враховуючи Постанову Верховного Суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що 16 травня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 300000 доларів США на умовах, визначених договором, строком до 15 травня 2029 року. За умовами наведеного кредитного договору повернення кредиту та сплата відсотків має погашатись згідно графіку повернення кредиту та сплати відсотків. В якості забезпечення зобов`язань, передбачених кредитним договором 16 травня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк»), та ОСОБА_1 було укладено договір поруки. Договором поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором в повному обсязі. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. 08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. Станом на 04 червня 2014 року заборгованість за кредитним договором складає 4262547,46 грн., із яких: заборгованість по тілу кредиту становить 252629,25 доларів США, що еквівалентно 2989439,47 грн., у тому числі прострочена заборгованість по тілу кредиту - 38381,25 доларів США, що еквівалентно 454177,11 грн.; заборгованість по відсоткам - 107586,83 доларів США, що еквівалентно 1273107,98 грн., у тому числі прострочена заборгованість по відсоткам - 41966,61 доларів США, що еквівалентно 496 603,78 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли зобов`язання, що випливають з кредитного договору. Оскільки боржник виконував обов`язки, покладені кредитним договором, неналежним чином, позивач має право на повернення коштів у судовому порядку з поручителя, який несе солідарну з боржником відповідальність. Проте, повністю погодитися з таким висновком суду, колегія суддів не може. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1ст. 1048 цього Кодексу). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Згідно зі ст. 526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Відповідно до вимог ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. При цьому, право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги, згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року справа № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року справа № 202/4494/16. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ч.1 ст. 553 ЦК України). Вимога ст. 526 ЦК України щодо обов`язку виконувати зобов`язання належним чином поширюється і на акцесорні (забезпечувальні) договори та сторін таких договорів. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Згідно з положеннями ч.4 ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Умовами договору поруки сторони погодили, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами (дата договору) і діє до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором (пункт 3.1). Тобто, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється. Проте умова пункту 3.1 не може вважатися строком його дії, оскільки не відповідає змісту ст. 251, 252 ЦК України, де визначено, що настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається саме календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Крім того, слід зауважити, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, поручитель ОСОБА_1 посилався на наявність виконавчого напису та реалізацію заставного майна на прилюдних торгах 27 липня 2010 року і 12 жовтня 2010 року. Заявник також указав на відсутність розрахунку основної суми заборгованості, розрахунку процентів та їх розмір. Як вбачається з розрахунку заборгованості останній платіж здійснено 22 жовтня 2010 року, що підтверджує доводи апеляційної скарги про реалізацію заставного майна на прилюдних торгах (а.с.181), отже Банк застосував право дострокового погашення, шляхом вчиненням нотаріусом виконавчого напису, що призвело до зміни строку виконання основного зобов`язання. З огляду на викладене, враховуючи, що Банк звернувся до суду лише у 2014 році, тобто вже після спливу встановленого ч. 4 ст. 599 ЦК України шестимісячного строку, заочне рішення в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 . На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2014 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 - скасувати. В задоволені позовних вимог публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства. Судді: