Постанова 4803 № 212/9411/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1462/20 Справа № 212/9411/18 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. секретаря судового засідання: Голуб О.О. сторони справи : позивач ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в спрощеному позовному провадженні, цивільну справу заапеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лівицького Олександра Миколайовича на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 вересня 2019 року, ухваленого суддею Ваврушак Н.М. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 26 вересня 2019 року,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 24 лютого 2006 року. Спільне життя сторін не склалося, 16 листопада 2017 року, шлюб було розірвано. 31.10.2017, за усною домовленістю між сторонами, вони домовились, що вартість їх спільно нажитого майна складає 20 000,00 доларів США. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовилися, що враховуючи те, що спільно нажите майно є неподільне в натурі, та воно переходить у власність ОСОБА_2 який сплачує ОСОБА_1 грошову компенсацію замість частки у праві спільної сумісної власності на це майно у сумі 10 000,00 доларів США. За домовленістю між сторонами на час підписання зазначеного договору, ОСОБА_2 сплачує частку компенсації за спільне майно ОСОБА_1 7500,00 доларів США, а залишок коштів як борг у сумі 2500,00 доларів США сплачує в розстрочку, а саме: -1250,00 доларів США сплачує у жовтні 2018 р. -1250 доларів США сплачує у жовтні 2019 р., вказані суми сплачує у гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу банку на день платежу. Передача грошових коштів як компенсація за 1/2 частку спільного майна між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 оформляється у письмовій формі розпискою. Після сплати всієї компенсації, вищевказане майно буде належите ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 зобов`язується більше не претендувати на 1/2 частку майна зазначеного в цьому договорі. У разі не сплати у строки вищезазначені цим договором коштів у сумі 2500,00 доларів США, ОСОБА_2 сплачує відповідно до ст.551 ЦК України ОСОБА_1 неустойку у розмірі 5% від суми заборгованості за кожний прострочений день. Вищевказане було оформлено цивільним правовим договором від 31.10.2017 р. у письмовій формі. У листопаді 2018 р., позивач, неодноразово дзвонила відповідачу по телефону, щоб він виконав свої зобов`язання за договором від 31.10.2017 р., але він її ігнорував. Станом на 01.04.2019 р., відповідач ОСОБА_2 умови договору від 31.10.2017 р., в частині виплати компенсації коштів як боргу у сумі 1250,00 доларів США у гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу банку на день платежу яку він сплачує у жовтні 2018 р. не виконав, грошові кошти не сплатив. Таким чином, ОСОБА_2 має заборгованість 1250,00 доларів США, що у гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ становить 34061,00 гривень. Крім того, неустойку (пеню) у розмірі 5% від суми заборгованості за кожний прострочений день, а саме за 151 день відповідно до ст.551 ЦК України, складає 9437,50 доларів США що становить у гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу банку у сумі 257160,55 грн. Всього заборгованість станом на 01.04.2019 р. складає 10687,5 доларів США, яка складається з: 1250 (заборгованість) + 9437,5 (неустойка, пеня) доларів США, що становить у гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу банку у сумі 291 221, 55 гривень (257160,55 (заборгованість) + 34061 (неустойка, пеня)) гривень. Позивач просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість в розмірі 1250,00 доларів США, що становить в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу банку у сумі 34061,00 гривень та неустойку в розмірі 5 % від суми заборгованості за кожний прострочений день 9437,50 доларів США, що становить у гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу банку у сумі 257 160,55 гривень. 16 квітня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним. В обґрунтування позовних вимог вказав, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 16 листопада 2017 року. 31 жовтня 2017 року між сторонами було укладено договір про розподіл спільного майна між подружжям, згідно якого він повинен був сплатити половину коштів, а саме 10000,00 доларів США. Даний договір було підписано швидкоруч у нервовій обстановці. Позивач був сильно вражений та схвильований тою обставиною, що відповідач спочатку відмовлялась приймати частково долари, а частково гривні по курсу НБУ, ображала його. В даному договорі позивач повинен сплатити за: - легковий автомобіль «MITSUBISHI» моделі «ASX» типа універсал В, номер шасі і кузова НОМЕР_1 НОМЕР_2 , чорного кольору, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_3 ; незавершене будівництво дачних забудов та земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 номер запису про право власності: 9335107 та час реєстрації 20.03.2015 р.; - кухонні меблі та обладнання придбані у 2013 р.; - шкаф в коридорі квартири придбаний у 2015 р.; - шкаф в залі придбаний у 2016 р.; - диван придбаний у 2016 р.; - комп`ютер придбаний у 2016 р.; -монітор Самсунг придбаний у 2016 р.; - фотоапарат «Кенон» придбаний у 2013 р.; - телевізор придбаний у 2015 р.; - телевізор придбаний у 2006 р.; - комод бежового кольору придбаний у 2010р.; холодильнік «Вірпул» придбаний у 2006 р.; вхідні двері до квартири придбані у 2015 р. Умови договору наступні: позивач сплачує частку компенсації за спільне майно ОСОБА_1 7500,00 доларів США, а залишок коштів як борг у сумі 2500 доларів США сплачує в розстрочку, а саме: -1250,00 доларів США сплачує у жовтні 2018 р. у гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу банку на день платежу; - 1250,00 доларів США сплачує у жовтні 2019 р. у гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу банку на день платежу. Передача грошових коштів як компенсація за 1/2 частку спільного майна між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 оформляється у письмовій формі розпискою. 31 жовтня 2017 року позивач сплатив відповідачу 7500,00 доларів США, в такій обстановці, як зазначалося вище, про що отримав розписку. Усвідомивши, що у 2018 році позивач не зможе виплатити 1250 доларів США, 31.10.2018 року він написав заяву на адресу відповідача, де прохав відстрочку сплати до 01.01.2019 року, але відповіді не отримав. Але, по телефону позивач 02.01.2019 року написав відповідачці, що має віддати 1250 доларів США вже 03.01.2019р. Натомість відповідач подала позов до суду по зазначеній справі. З метою мирного врегулювання спору, 02.01.2019 року під розписку він позичає у знайомих 1250 доларів США сплатити борг за 2018 рік. ОСОБА_2 вважає даний правочин недійсним, так як він оформлений без додержання вимог чинного законодавства та не посвідчений нотаріально. Просив суд визнати недійсним договір про розподіл спільного майна подружжя від 31 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 1250,00 доларів США, що становить в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу банку у сумі 34 061,00 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку в розмірі 1250,00 доларів США, що становить в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу банку у сумі 34 061,00 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2919,71 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним відмовлено в повному обсязі. Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Лівицький О.М., не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, ставить питання про його скасування і ухвалення нового рішення про повне задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним. При цьому, скаржник зазначає, що суд першої інстанції врахував ту обставину, що позивач просила стягнути неустойку, однак в порушення норм ст.81 ЦПК України не зазначила розмір своїх збитків і не надала доказів в їх обґрунтування. Наголошує на тому, що в справі є доказ тієї обставини, що відповідно договору дарування від 03 січня 2010 року, дарувальник ОСОБА_4 - мати відповідача подарувала йому земельну ділянку, яка належала їй на праві власності, а будівництво дачної забудови відбулося у 1989 році батьками відповідача, що відображено у технічному паспорті. Вказує, що суд першої інстанції взагалі не згадував про факт дарування матір`ю сину земельної ділянки, як юридичний факт, однак помилково вважав договір подружжя законним та правильним, оскільки задовольнив позов хоча і частково. Також, представник відповідача вказує, що договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також видів нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений, договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально, у зв`язку із чим, недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору є підставою для визнання такого договору нікчемним. Скаржник вказує, що суд не зясував природу набуття кожному з подружжя по Ѕ часткі земельної ділянки, а також не взяв до уваги, що будівництво дачі відбулося у 1989 році батьками відповідача, тобто суд суд не зясував тієї обставини, що земельна ділянка і дачна забудова не є спільним майном подружжя ОСОБА_2 . У відзиві на апеляційну скаргу представника відповідача, позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Пилипенко Ю.Б., просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника відповідача ОСОБА_2 -адвоката Лівицького О.М.., який у повному обсязі підтримав доводи апеляційної скарги та просив їх задовольнити, думку представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Пилипенка Ю.Б., який заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги представника відповідача з викладених у відзиві на скаргу підстав та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги і відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановленосудом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 24.02.2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , що видано 24.02.2006 року (а. с. 8). Шлюб між сторонами, розірвано, що підтверджено рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.11.2017 року, яке набрало законної сили 28.11.2017 року (а. с. 9-10). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 31 жовтня 2017 року, уклали договір про розподіл спільно нажитого майна між подружжям (а. с. 11). Відповідно до вказаного договору, сторони, перебуваючи у шлюбі придбали спільне майно: -легковий автомобіль «MITSUBISHI» моделі «ASX» типа універсал В, номер шасі і кузова НОМЕР_1 НОМЕР_2 , чорного кольору, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_3 ; незавершене будівництво дачних забудов та земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 номер запису про право власності: 9335107 та час реєстрації 20.03.2015 р.; - кухонні меблі та обладнання придбані у 2013 р.; - шкаф в коридорі квартири придбаний у 2015 р.; - шкаф в залі придбаний у 2016 р.; - диван придбаний у 2016 р.; - комп`ютер придбаний у 2016 р.; -монітор Самсунг придбаний у 2016 р.; - фотоапарат «Кенон» придбаний у 2013 р.; - телевізор придбаний у 2015 р.; - телевізор придбаний у 2006 р.; - комод бежового кольору придбаний у 2010р.; холодильник «Вірпул» придбаний у 2006 р.; вхідні двері до квартири придбані у 2015 році. Відповідно до ст.60, 61, 63 Сімейного кодексу України є спільним майном подружжя - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та належить кожному по 1/2 частки. Загальна вартість спільного майна подружжя складає 20 000,00 доларів США. Відповідно до ст. ст. 64,71 СК України сторони домовилися, що зазначене майно є неподільне в натурі, а тому вказане майно переходить у власність ОСОБА_2 , який сплачує ОСОБА_1 грошову компенсацію замість частки у праві спільної сумісної власності на це майно у сумі 10000,00 доларів США. За домовленістю між сторонами, на час підписання зазначеного договору, ОСОБА_2 сплачує частку компенсації за спільне майно ОСОБА_1 - 7500 доларів США, а залишок коштів як борг у сумі 2500,00 доларів США сплачує в розстрочку,а саме: -1250,00 доларів США сплачує у жовтні 2018 р. у гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу банку на день платежу; -1250 доларів США сплачує у жовтні 2019 р. у гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу банку на день платежу. Передача грошових коштів як компенсація за 1/2 частку спільного майна між сторонами оформляється у письмовій формі - розпискою. Після сплати всієї компенсації, вищевказане майно буде належати ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 зобов`язується більше не претендувати на 1/2 частку майна зазначеного в договорі. У разі не сплати у вищезазначені цим договором строки коштів у сумі 2500,00 доларів США, ОСОБА_2 сплачує відповідно до ст.551 ЦК України ОСОБА_1 неустойку у розмірі 5% від суми заборгованості за кожний прострочений день. Станом на 01.04.2019 року, відповідач ОСОБА_2 умови договору від 31.10.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не виконав. З урахуванням вимог закону, наявності дій по передачі коштів і їх отримання, згідно договору від 31.10.2017 року, між позивачем і відповідачем укладено правочин. Станом на 01.04.2019 р. заборгованість складає 10687,5 доларів США, яка складається з: 1250 (заборгованість) + 9437,5 (неустойка, пеня) доларів США, що становить у гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу банку у сумі 291221,55 гривень (257160,55 (заборгованість) + 34061 (неустойка, пеня)) гривень. Суд першої інстанції, частково, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , керувався нормами статей 526, 611, 612, 624, 1046 ЦК України, й виходив з того, що укладений між сторонами договір є реальною угодою і вважається укладеним із моменту передачі грошей, тому суд має правові підстави для задоволення позову щодо стягнення заборгованості за цим договором. Зменшуючи розмір неустойки у розмірі 5 % від суми заборгованості за кожний прострочений день, суд виходив з того, що позивач в порушення ст.81 ЦПК України, не зазначивши розмір своїх збитків і не надавши доказів в їх обґрунтування, а нарахований нею розмір нарахованої неустойки значно перевищує суму боргу і робить її не співрозмірною з наслідками порушення зобов`язання, а тому наявні підстави для зменшення розміру неустойки до розміру заборгованості. Відмовляючи позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 в задоволенні його позовних вимог про визнання правочину недійсним, суд першої інстанції керувався положеннями статей: 203, 206, 207, 208, 215, 216, 236 ЦК України, й виходив з того, що позивачем не доведені його позовні вимоги щодо недійсності, укладеного між сторонами правочину. Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, та погоджується з доводами представника відповідача ОСОБА_7 , щодо незаконності, оскаржуваного судового рішення, з огляду на таке. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів вважає, що оскаржуване відповідачем судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вище нормам закону. Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. Норми частини 4 статті 372 ЦК України, встановлюють, що договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін. Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочин є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Так, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Нормами ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У відповідності до ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Разом з тим ст.216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Окрім цього, згідно ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до п.5 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору і вона може бути заявлена окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, у цьому разі в судовому рішенні суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Іншими словами, суд не визнає нікчемний правочин недійсним, а лише констатує факт його нікчемності (недійсності). Згідно вимог ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки. Матеріалами справи встановлено, що 31 жовтня 2017 року між сторонами було укладено письмовий договір про розподіл спільного майна між подружжям, а саме: легковий автомобіль «MITSUBISHI» моделі «ASX» типа універсал В, номер шасі і кузова НОМЕР_1 НОМЕР_2 , чорного кольору, 2015 року випуску, державний номер НОМЕР_3 ; незавершене будівництво дачних забудов та земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 номер запису про право власності: 9335107 та час реєстрації 20.03.2015 р.; -кухонні меблі та обладнання придбані у 2013 р.; - шкаф в коридорі квартири придбаний у 2015 р.; - шкаф в залі придбаний у 2016 р.; - диван придбаний у 2016 р.; - комп`ютер придбаний у 2016 р.; -монітор Самсунг придбаний у 2016 р.; - фотоапарат «Кенон» придбаний у 2013 р.; - телевізор придбаний у 2015 р.; - телевізор придбаний у 2006 р.; - комод бежового кольору придбаний у 2010р.; холодильнік «Вірпул» придбаний у 2006 р.; вхідні двері до квартири придбані у 2015 р. (а.с.11). Умовами договору було встановлено, що ОСОБА_2 сплачує частку компенсації за спільне майно ОСОБА_1 7500,00 доларів США, а залишок коштів як борг у сумі 2500 доларів США сплачує в розстрочку, а саме: -1250,00 доларів США сплачує у жовтні 2018 р. у гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу банку на день платежу; - 1250,00 доларів США сплачує у жовтні 2019 р. у гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу банку на день платежу (а.с.11-зворот). Отже, серед нажитого подружжям майна, яке сторони вирішили поділити за домовленістю знаходиться нерухоме майно у виді незавершеного будівництва дачних забудов та земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 номер запису про право власності: 9335107 та час реєстрації 20.03.2015 р., тому у відповідності з вимогами статті 69 СК України та ч.4 ст.372 ЦК України, складений сторонами договір обов`язково повинен бути нотаріально посвідчений. Наявний у справі договір про розподіл спільно нажитого майна між подружжям від 31 жовтня 2017 року в порушення вимог статті 69 СК України та ч.4 ст.372 ЦК України, нотаріально не посвідчений. Відповідно до положень ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Враховуючи те, що для укладення оспорюваного відповідачем договору законом встановлена обов`язковість його нотаріального посвідчення, доводи представника відповідача ОСОБА_7 щодо наявності підстав для визнання правочину недійсним та скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає законними та належним чином обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню. Колегія суддів, беручи до уваги, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, не входить в обговорення інших доводів, викладених в апеляційній скарзі представника відповідача. Під час судового розгляду справи суд першої інстанції не врахував, наведених вище обставин, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню на підставі п.1 ч.1, ч.2 ст.376 ЦПК України з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про задоволення зустрічних позовних вимог позивача ОСОБА_2 та відмові у задоволені первісних позовних вимог позивача ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 367, 369, 376, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Лівицького Олександра Миколайовича задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 вересня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним. Визнати недійсним договір про розподіл спільного майна між подружжям від 31 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 27 січня 2020 року. Головуючий: Судді: