Постанова 4854 № 420/2986/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 січня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/2986/19 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М. Дата і місце ухвалення 28.08.2019р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г., Шевчук О.А., за участю секретаря - Шепель О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунального підприємства "Білгород-Дністровськводоканал" про визнання протиправним та скасування рішення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом до виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунального підприємства "Білгород-Дністровськводоканал" про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради VII скликання від 29.03.2019 року № 109 «Про коригування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем)». Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2019року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилалась на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим просила скасувати судове рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи колегія суддів дійшла наступного: Судом першої інстанції встановлено, що 29 березня 2019 року виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради прийнято рішення № 109 «Про коригування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), яким встановлено скориговані тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що надаються комунальним підприємством "Білгород-Дністровськводоканал". Вказане рішення прийнято за наслідками розгляду листа КП "Білгород-Дністровськводоканал" від 22.03.2019 року № 151, згідно Закону України "Про житлово-комунальні послуги", постанови КМУ від 01.06.2011 року № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", ст. 28 та ч. 6 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Звертаючись до суду першої інстанції з позовом про визнання протиправним та скасування вказаного рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради прийнято рішення № 109 від 29.03.2019 року, ОСОБА_1 посилалась на те, що вказаним рішенням порушуються її законні права та інтереси, як споживача житлово-комунальних послуг централізованого водопостачання та водовідведення, які надаються комунальним підприємством "Білгород-Дністровськводоканал". В якості підстав для скасування оскаржуваного рішення позивач вказував на порушення порядку доведення до відома споживачів інформації про зміну тарифів, передбаченого Порядком № 390 від 30.07.2019 року, а також механізму формування тарифів, встановленого Порядком формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою КМУ від 01.06.2011 року №

869. Позивач також вказував на відсутність обґрунтованих та документально підтверджених розрахунків щодо зміни тарифу. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що процедура коригування тарифу на стадії доведення наміру такого коригування до споживачів, здійснена у відповідності до передбаченого порядку. Розрахунки сформовано та направлено виконавцями до органу місцевого самоврядування, оголошення про коригування тарифів розміщено у передбачений спосіб. Суд першої інстанції зазначив, що процедура ознайомлення споживачів із інформацією обґрунтування нових тарифів та аналіз їх пропозицій повністю дотримано і відповідає вимогам наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 30.07.2012 року №390. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, та вважає за необхідне зазначити наступне: Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Наведеним положенням Основного Закону України кореспондує частина перша статті 5 КАС України, якою передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Завданням адміністративного судочинства, у розумінні частин першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Водночас, за змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Правова позиція щодо тлумачення поняття «законний інтерес» викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17. У цій постанові Суд звернув увагу на те, що заінтересованість позивача повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, обов`язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. В обґрунтування наявності підстав для звернення до суду позивач посилалась на те, що є індивідуальним споживачем житлово-комунальної послуги централізованого водопостачання та водовідведення, які надаються комунальним підприємством "Білгород-Дністровськводоканал". При цьому, на думку позивача, відсутність договору про надання житлово-комунальної послуги з централізованого водопостачання та водовідведення не є підставою для відмови у прийнятті позову, оскільки сторонами були вчинені дії на користь одна одної у виді надання послуг та їх оплати, сторони у повному обсязі виконують свої зобов`язання, які покладені на сторони законом України "Про житлово-комунальні послуги". У підтвердження власних доводів позивач надав копії повідомлень про сплату житлово-комунальних послуг централізованого водопостачання та водовідведення (т. 1 а.с. 59). Судом встановлено, що позивач є мешканцемміста Білгород-Дністровський та згідно наданих доказів є споживачем житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1, в тому числі і послуг централізованого водопостачання та водовідведення, які надаються комунальним підприємством "Білгород-Дністровськводоканал". Оскаржуваним рішенням затверджено тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, які надаються комунальним підприємством "Білгород-Дністровськводоканал". При цьому, сторонами не заперечується, що комунальне підприємство «Білгород-Дністровськводоканал» створено для забезпечення населення, установ та підприємств міста Білгорода-Дністровського послугами з централізованого водопостачання та водовідведення. Підприємство діє на підставі статуту та ліцензії на право провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення АГ № 594966. Таким чином, оскаржуване рішення поширює свою дію на позивача, а зміна тарифів на вказані послуги безпосередньо впливає на права та інтереси позивача по справі. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово. Згідно Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання. Оскаржуваним рішенням виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради установлено тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для населення, його норми поширюються на невизначене коло осіб та розраховані на неодноразове застосування, що в свою чергу дає підстави вважати, що данерішення є нормативно-правовим актом. У статті 264 КАС України передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності. Судом першої інстанції зазначено, що у разі, якщо особа, яка довела, що нормативно-правовий акт може бути застосовано до неї у певній частині, ця особа може оскаржувати його в цілому. Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанова від 12 червня 2019 року по справі № 826/8441/17. З огляду на положення ст. 264 КАС України колегія суддів вважає, що позивач має право на оскарження рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, від 29.03.2019 року № 109 «Про коригування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем)», оскільки його дія поширюється на позивача та безпосередньо впливає на її законні права та інтереси. Що стосується суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне: Згідно зі ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Згідно з п.2 ч.1 статті 7 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" (який був чинний на момент прийняття оскаржуваного рішення) (далі - Закон № 1875-IV) до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону. Підпунктом 2 пункту "а" статті 28 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: встановлення в порядку і межах, визначених законом, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), транспортні та інші послуги. Відповідно до ст. 31 Закону № 1875-IV, порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи (пункт 2 частини першої статті 14 цього Закону, а саме, житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території) визначає Кабінет Міністрів України. Згідно ч. 2 цієї статті виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Порядок доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад розробляється і затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання) (ч. 3 ст. 31 Закону № 1875-IV). Частиною 10 статті 31 Закону № 1875-IV передбачається, що у разі зміни протягом строку дії цін/тарифів обсягу окремих складових економічно обґрунтованих витрат з причин, які не залежать від виконавця/виробника, зокрема, збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін на паливно-енергетичні та інші матеріальні ресурси, виконавці/виробники проводять коригування встановлених цін/тарифів на житлово-комунальні послуги і подають на затвердження до органу, уповноваженого здійснювати встановлення таких цін/тарифів. При цьому перерахунок цін/тарифів може проводитися шляхом коригування лише тих складових структури цін/тарифів, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення. Орган, уповноважений здійснювати встановлення цін/тарифів, зобов`язаний прийняти рішення про коригування тарифу не пізніше ніж через 10 днів з дня отримання відповідного подання. Слід зазначити, що на виконання абзацу другого частини другої статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 30 липня 2012 року № 390 затверджено Порядок доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад (далі - Порядок № 390). Вказаний Порядок визначає механізм доведення суб`єктами господарювання, що виробляють або надають житлово-комунальні послуги до відома споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та врахування відповідної позиції територіальних громад при встановленні органами місцевого самоврядування тарифів на житлово-комунальні послуги. Згідно п. 2.1 Порядку № 390, суб`єкти господарювання здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим встановлювати тарифи. Пунктом 2.2 Порядку № 390 встановлено, що протягом п`яти робочих днів з дня подання відповідних розрахунків (в тому числі здійснених за результатами коригування встановлених тарифів) до органу, уповноваженого встановлювати тарифи, суб`єкти господарювання інформують споживачів про намір здійснити зміну тарифів за визначеними цим Порядком способами та доводять до відома споживачів інформацію, передбачену цим Порядком. Зауваження і пропозиції від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються суб`єктом господарювання у строк, що визначений відповідно до пункту 2.12 цього Порядку. У пункті 2.3 Порядку № 390 визначено, що суб`єктами господарювання, що надають комунальні послуги (послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), до відома споживачів доводиться така інформація: загальний розмір планованого тарифу, поданого до органу, уповноваженого встановлювати тарифи, та його структура (плановані витрати за елементами, прибуток, податок на додану вартість); обґрунтування причин зміни тарифу (зазначення розміру діючого тарифу та відсотка відшкодування затвердженим тарифом собівартості, планового економічно обґрунтованого тарифу, дати, коли тариф востаннє переглядався, причин перегляду тарифу, зазначення відсотка зростання основних складових тарифу (заробітної плати, електроенергії, паливо-мастильних матеріалів), визначення відсотка підвищення тарифу тощо); інша додаткова інформація, визначена суб`єктом господарювання та/або органом, уповноваженим встановлювати тарифи. Зазначена інформація доводиться до відома споживачів шляхом розміщення на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування в мережі Інтернет (за наявності), у друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження (перевага надається друкованим засобам масової інформації органу місцевого самоврядування), веб-сайті суб`єкта господарювання (за наявності), на інформаційних стендах в абонентських відділах суб`єктів господарювання, за необхідності, та шляхом розміщення на інформаційних стендах біля адміністративних будинків органів місцевого самоврядування в населених пунктах, де споживачі отримують відповідні послуги. Суб`єкт господарювання може обрати один із вище перелічених способів доведення інформації (крім розміщення на інформаційних стендах в абонентських відділах суб`єктів господарювання та інформаційних стендах біля адміністративних будинків органів місцевого самоврядування) як основний для розміщення всього масиву необхідної інформації, визначеної цим Порядком. При цьому за допомогою інших способів, передбачених в абзаці п`ятому цього пункту, суб`єкт господарювання повідомляє споживачів про намір зміни тарифів на відповідні комунальні послуги та обов`язково вказує на джерело розміщення всієї необхідної інформації, з якою без перешкод може ознайомитися споживач. Суб`єкт господарювання додатково може також доводити до відома споживачів інформацію про намір зміни тарифів за допомогою радіо, телебачення та способу, визначеного статутом територіальної громади. Вибір та використання додаткових способів доведення до споживачів інформації про намір зміни тарифів здійснюються за бажанням суб`єкта господарювання. Пунктом 2.6 Порядку № 390 передбачено, що способи доведення до відома споживачів інформації не обмежуються тими, що передбачені цим Порядком. Інформація повинна бути повною, змістовною та достовірною (пункт 2.7 Порядку № 390). Як передбачено пунктами 2.8, 2.9 Порядку № 390, у процесі доведення до відома споживачів інформації усі зауваження і пропозиції фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань підлягають реєстрації та обов`язковому розгляду суб`єктом господарювання. Зауваження і пропозиції, які отримані органом, уповноваженим встановлювати тарифи, надсилаються для розгляду суб`єкту господарювання. За результатами такого розгляду суб`єкт господарювання приймає рішення про їх урахування чи відхилення. Суб`єкт господарювання в установленому законодавством порядку повідомляє споживача, який надав свої пропозиції та зауваження, про їх урахування або відхилення. При цьому у разі відхилення пропозицій і зауважень суб`єктом господарювання надаються споживачеві обґрунтовані пояснення. У разі врахування зауважень і пропозицій суб`єкт господарювання здійснює перерахунок тарифу та передає його органу, уповноваженому встановлювати тарифи, листом з висловленою позицією та відповідними обґрунтуваннями (пункт 2.10 Порядку № 390). Згідно з пунктом 2.11 Порядку № 390, у разі відсутності пропозицій та зауважень від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань або вмотивованого їх відхилення, суб`єкт господарювання письмово сповіщає про це орган, уповноважений встановлювати тарифи. Відповідно до пунктів 2.12, 2.13 Порядку № 390, строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження і пропозиції, встановлюється суб`єктом господарювання, але він не може бути меншим за 14 календарних днів та більшим ніж 20 календарних днів з дня повідомлення споживачів про намір здійснити зміну тарифів на житлово-комунальні послуги. Суб`єктом господарювання під час доведення до відома споживачів інформації обов`язково зазначається строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження і пропозиції, а також повідомляється адреса, на яку необхідно їх надсилати. Згідно із пунктом 2.14 Порядку № 390 контроль за дотримання суб`єктами господарювання порядку доведення до відома споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад здійснюється органами, уповноваженими встановлювати тарифи, відповідно до їх повноважень, визначених чинним законодавством. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради посилався на дотримання порядку доведення до відома споживачів інформації про зміну тарифів з обґрунтуванням її необхідності. Так, відповідач зазначив, що з метою доведення інформації про наміри підняття тарифів та на виконання зазначених вище норм, 08.01.2019 року на офіційному сайті Білгород-Дністровської міської ради у розділі «Актуально» було розміщено інформацію про наміри підняття тарифів на 2019 рік на централізоване водопостачання, водовідведення та на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових мереж), що надаються комунальним підприємством «Білгород-Дністровськводоканал» з наступним змістом: «Пропозиції та зауваження надавати до КП "Білгород-Дністровськводоканал" на поштову адресу: пров. Водопровідний, 1, тел. 3- 50-21, або електронною поштою vodokanal-b-d@ukr.net. Термін, протягом якого від споживачів послуг приймаються зауваження та пропозиції, становить 15 календарних днів з дня офіційного оприлюднення про намір здійснити зміну тарифу. Адміністрація КП «Білгород-Дністровськводоканал». Також відповідач вказав на те, що до розділу було прикріплено файл «Інформація», в якому наведено розрахунок планових тарифів. З огляду на зазначене відповідач вважає, що КП «Білгород-Дністровськводоканал» у порядку, встановленому законом, було доведено до споживачів інформацію щодо зміни тарифів. Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 2.3 Порядку № 390 не надано право суб`єкту господарювання обирати лише один варіант доведення інформації до відома споживачів про намір здійснити зміну тарифів, а визначено кілька способів доведення такої інформації, які, за наявності (і це стосується лише веб-сайтів), повинні бути всі використані суб`єктом господарювання. Такий висновок слідує з аналізу пункту 2.3 Порядку № 390, який при визначенні способів доведення інформації про зміну тарифів до споживачів не містить сполучника «або». В свою чергу, суб`єкт господарювання може визначити один з перелічених у п. 2.3 Порядку № 390 способів як основний саме для розміщення всього масиву необхідної інформації, визначеної цим Порядком. При цьому, як вказано у Порядку № 390, за допомогою інших способів, передбачених в абзаці п`ятому цього пункту, суб`єкт господарювання повідомляє споживачів про намір зміни тарифів на відповідні комунальні послуги та обов`язково вказує на джерело розміщення всієї необхідної інформації, з якою без перешкод може ознайомитися споживач. Більш того, Порядок № 390 не обмежує суб`єкта господарювання у реалізації обов`язку щодо доведення до відома споживачів необхідної інформації навіть тими способами, які передбачені в абзаці п`ятому цього пункту, а надає можливість додатково скористатись і іншими способами, зокрема, за допомогою радіо, телебачення та способу, визначеного статутом територіальної громади. І лише вибір та використання додаткових способів доведення до споживачів інформації про намір зміни тарифів здійснюються за бажанням суб`єкта господарювання. Зазначені положення Порядку, перш за все, направлені на дотримання принципів державного регулювання цін/тарифів, зокрема, принципів відкритості, доступності та прозорості структури цін/тарифів для споживачів та суспільства, а також можливості кожного споживача бути обізнаним про зміну тарифів та висловити у встановленому чинним законодавством порядку свої пропозиції чи зауваження щодо таких змін. Не доведення до відома споживачів всіма передбаченими Порядком № 390 способами інформації щодо загального розміру планованого тарифу, поданого до органу, уповноваженого встановлювати тарифи, та його структури, обґрунтування причин зміни тарифу порушує права споживачів, передбачені ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Крім того, зазначене позбавляє споживачів можливості подати своїзауваження і пропозиції щодо зміни тарифів, що грубо порушує права осіб на участь у прийнятті такого регуляторного акту, врахуванні громадської думки при його прийнятті. В даному випадку відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили, що КП «Білгород-Дністровськводоканал», на виконання п. 2.3 Порядку № 390, довело інформацію про зміну тарифів до відома споживачів всіма можливими та передбаченими Порядком № 390 способами (при цьому слід врахувати, що Порядок № 39 не обмежує суб`єкта господарювання у застосуванні лише визначених цим Порядком способів, а дає можливість, крім перелічених у ньому, скористатись і іншими). У порушення вимог Порядку № 390 КП «Білгород-Дністровськводоканал» розмістило інформацію про зміну тарифів на водопостачання та водовідведення лише на веб-сайті Білгород-Дністровської міської ради, що в розумінні Порядку не є достатнім, чим позбавило споживачів можливості висловити свої зауваження і пропозиції щодо зміни тарифів. При цьому, виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, як орган, який в силу п. 2.14 Порядку № 390, здійснює контроль за дотримання суб`єктами господарювання порядку доведення до відома споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності, не звернув уваги на вказані порушення, допущені КП «Білгород-Дністровськодоканал» та прийняв відповідне рішення про зміну тарифів з водопостачання та водовідведення. Зазначене, на думку колегії суддів, є грубим порушенням положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Порядку №

390. Крім того, з наданого відповідачем тексту інформації про намір здійснити коригування тарифів, яка була опублікована на сайті Білгород-Дністровської міської ради вбачається, що вона не містить у собі всіх відомостей, які згідно із Порядком № 390 повинні бути доведені до відома споживачів. Так, зокрема, згідно п. 2.3 Порядку № 390 у інформації про структуру тарифу суб`єкт господарювання повинен вказати плановані витрати за елементами, прибуток, податок на додану вартість. Однак, в інформації, яка була оприлюднена КП «Білгород-Дністровськодоканал» відсутні відомості щодо прибутку підприємства та податку на додану вартість; при обґрунтуванні причин зміни тарифу не зазначено відсоток відшкодування затвердженим тарифом собівартості, планового економічно обґрунтованого тарифу. В свою чергу, слід звернути увагу на те, що з оскаржуваного рішення вбачається, що воно прийнято за наслідками розгляду листа-прохання КП "Білгород-Дністровськводоканал" від 22.03.2019 року № 151, до якого були додані пояснювальна записка та порівняльний аналіз структури тарифів на послуги з водопостачання та водовідведення, тоді як з матеріалів справи вбачається, що після отримання першої пропозиції щодо зміни тарифів від КП "Білгород-Дністровськводоканал", виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради були висловлені зауваження щодо розміру зміненого тарифу. З листа від 11.01.2019 року № 13, зареєстрованого у виконавчому комітеті Білгород-Дністровської міської ради у той же день, вбачається, що вказані зауваження були враховані КП "Білгород-Дністровськводоканал" та 11.01.2019 року направлено на адресу виконавчого комітету заміну наданих раніше розрахунків тарифів на централізоване водопостачання, водовідведення та на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж). При цьому, з урахуванням доводів відповідача про відсутність будь-яких інших зауважень та пропозицій до зміни тарифів, окрім висловлених самим виконавчим комітетом міської ради, не зрозумілим стає подання КП "Білгород-Дністровськводоканал" відкоригованих змін до тарифів 22.03.2019 року, які і були розглянуті виконавчим комітетом. Доказів в обґрунтування наявності причин ще одного коригування змін до тарифів відповідачем не надано. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 42 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення та п. 32 Порядку формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. № 869, під час перегляду (у тому числі коригування) тарифів уповноважений орган аналізує структуру тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення та послуги в частині відповідності/невідповідності фактичних витрат, понесених на надання відповідного обсягу послуг протягом планованого періоду, та витрат, які було враховано у встановлених тарифах, і за результатами такого аналізу здійснює перерахування тарифів (у разі відхилення відповідних показників). Однак, в даному випадку відповідачем не надано доказів проведення відповідного аналізу структури тарифів, за результатами якого можливе перерахування тарифів. Опублікований разом із проектом рішення аналіз тарифу не відповідає за критеріями аналізу, який повинен бути здійснений уповноваженим на затвердження тарифів органом відповідно до п. 42 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення та п. 32 Порядку формування тарифів на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. №

869. Відповідач також посилався на дотримання виконавчим комітетом порядку прийняття оскаржуваного рішення, зокрема, на дотримання порядку оприлюднення проекту рішення «Про коригування тарифів на централізоване водопостачання, водовідведення та на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж), однак, колегія суддів критично ставиться до вказаних доводів відповідача, з огляду на наступне: З наданих відповідачем доказів, а саме, скріншоту веб-сторінки офіційного сайту Білгород-Дністровської міської ради, вбачається, що проект оскаржуваного рішення разом із пояснювальною запискою до нього та аналізом та структурою тарифу, був опублікований на веб-сайті Білгород-Дністровської міської ради 25.03.2019 року. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки. В свою чергу, ч. 3 ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття. Таким чином, виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради не було дотримано строків оприлюднення проекту оскаржуваного рішення, та у порушення вказаної вище норми Закону України "Про доступ до публічної інформації" оприлюднено відповідний проект рішення не за 20 робочих днів до дати його прийняття, а лише за 4 календарні дні (оприлюднено 25.03.2019 року, тоді як прийнято відповідне рішення 29.03.2019 року).

Позиція Верховного Суду стосовно незаконності рішень органів місцевого самоврядування, які встановлюють тарифи для населення без дотримання встановленої законодавством процедури розробки та прийняття таких актів, зокрема, без врахування інтересів осіб, щодо яких такі тарифи будуть застосовуватися, висловлена у постановах від 20 лютого 2019 року у справі №812/1177/18 та від 25 жовтня 2019 року у справі №591/1519/15-а. На підставі всього вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що допущені виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення про коригування тарифів є достатньою підставою для визнання його протиправним та нечинним. Колегія суддів звертає увагу на те, що надаючи оцінку оскаржуваному рішенню в частині відповідності вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», суд першої інстанції посилався на п.п. 36, 37 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. № 869, який не має жодного відношення до розгляду питання про коригування тарифів на централізоване водопостачання, водовідведення та на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж). Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ст. 264 КАС України встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень. Як зазначено вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування є нормативно-правовим актом, оскільки вказане рішення визначає розмір тарифів на централізоване водопостачання, водовідведення та на послуги з централізованого постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж), тобто містить приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Таким чином, вказаним актом здійснюється нормативне регулювання відповідних відносин. Однак, незважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов аналогічного висновку про те, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради є нормативно-правовим актом, при розгляді справи в суді першої інстанції не було дотримано особливої процедури розгляду даної категорії справ. Так, зокрема, судом не дотримано вимог ч. 4 ст. 264 КАС України в частині зобов`язання відповідача, у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта, опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений. Частинами 5, 6 ст. 264 КАС України визначено, що оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи. Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до підготовчого засідання, а у випадку, визначеному частиною десятою цієї статті, - у строк, визначений судом. При цьому, згідно ч. 7 цієї статті, якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Судом першої інстанції у порушення вказаних норм процесуального закону не вжито належних заходів щодо сповіщення всіх заінтересованих осіб про розгляд справи, а тому саме апеляційний суд був вимушений виконати вимоги ч. 4 ст. 264 КАС України в частині зобов`язання відповідача опублікувати оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта - рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради VII скликання від 29.03.2019 року № 109 «Про коригування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем)». В свою чергу, ч. 9 ст. 264 КАС України визначено, що суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині. При цьому, ст. 265 КАС України закріплені наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним. Так, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Звертаючись з позовом до суду першої інстанції, ОСОБА_1 просила саме визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради VII скликання від 29.03.2019 року № 109 «Про коригування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем)». Однак, враховуючи положення ст.ст. 245, 264, 265 КАС України, зважаючи на те, що оскаржуване рішення є нормативно-правовим актом, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивачки є саме визнання протиправним та нечинним оскаржуваного рішення. З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що в даному випадку наявні підстави для часткового задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Що стосується додаткових пояснень відповідача, в яких він посилається на те, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради не є регуляторним актом та на нього не розповсюджується дія Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», колегія суддів звертає увагу на те, що в ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції рішення відповідача № 109 від 29.03.2019 року перевірялось на відповідність положенням Порядку №390, який визначає механізм доведення суб`єктами господарювання, що виробляють або надають житлово-комунальні послуги, до відома споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та врахування відповідної позиції територіальних громад при встановленні уповноваженими органами тарифів на житлово-комунальні послуги. Цей Порядок розроблений на виконання абзацу другого частини другої статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та абзацу п`ятого пункту 2 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року №

869. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29). Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або матеріального права. Колегія суддів вважає, що вказані у даній постанові порушення допущені судом першої інстанції є, відповідно до вимог ст. 317 КАС України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунального підприємства "Білгород-Дністровськводоканал" про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково. Визнати протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради VII скликання від 29.03.2019 року № 109 "Про коригування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем)". В іншій частині позовних вимог відмовити. Зобов`язати виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради, у відповідності до ч.1 ст. 265 КАС України, невідкладно опублікувати резолютивну частину даної постанови суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст рішення виготовлено 27.01.2020 року. Головуючий суддя Бойко А.В. Судді Федусик А.Г. Шевчук О.А.