Постанова Харківський апеляційний суд № 636/3310/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «24» січня 2020 року м. Харків справа № 636/3310/18-ц провадження № 22ц/818/638/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Бровченка І.О., Маміної О.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 25 жовтня 2018 року в складі судді Гуменного З.І. в с т а н о в и в: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Позовна заява мотивована тим, що його батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 25 жовтня 2002 року. Вказав, що після розлучення батьків він залишився проживати з батьком та бабою, які займались його вихованням та навчанням. Мати жодним чином не приймала участь у його житті, не брала участі у вихованні, не допомагала матеріально. Зазначив, що рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 25 квітня 2007 року ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав щодо нього, та рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 08 вересня 2008 року з неї стягнуто аліменти на йото утримання до досягнення повноліття. Вказав, що з 01 вересня 2017 року навчається у Харківському політехнічному інституті на бюджетній формі на денному відділенні; строк навчання складає до 30 червня 2021 року. Зазначив, що навчання потребує фінансових витрат, а саме коштів на проїзд, придбання канцелярських товарів та підручників, копіювання навчально-методичних матеріалів. Вказав, що він є дитиною-інвалідом та перебуває на обліку лікаря-невролога, у зв`язку з чим потребує особливого догляду та лікування, що тягне за собою значні фінансові витрати. Зазначив, що відповідачка має змогу надавати йому матеріальну допомогу, оскільки перебуває у працездатному віці, здорова та не має інших утриманців. Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на час навчання у розмірі ј частини з усіх видів доходів щомісячно з дати подачі позову до закінчення навчання - 30 червня 2021 року. Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 25 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на його користь аліменти на його утримання на період навчання в розмірі ј частини з усіх видів доходів щомісячно, починаючи з 09 серпня 2018 року і до закінчення навчання чи досягнення 23-річного віку; стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави у сумі 704,80 грн. На вказане заочне рішення суду 27 серпня 2019 року ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву про перегляд. Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 22 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення - залишено без задоволення. Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення суду - скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 навчається на денній формі за рахунок бюджету, тому необхідність сплати за навчання відсутня; що позивачем не надано доказів щодо розміру матеріальної допомоги на навчання, якої він потребує, зокрема, вартості підручників, проїзду та проживання; що позивач має працездатного батька та судом не враховано його можливості брати участь в утриманні повнолітнього сина; що висновок суду про наявність у неї можливості надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину ґрунтується на припущеннях, оскільки вона має численні хвороби, у зв`язку з якими несе витрати на лікування; за станом здоров`я не працює та перебуває на утриманні у свого співмешканця. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, заочне рішення суду - залишити без змін. Заочне рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія мотивовано тим, що ОСОБА_1 досяг повноліття та потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням, а відповідачка має можливість надавати таку допомогу у формі сплати аліментів у розмірі ј від усіх видів її доходів. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 23 жовтня 1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 25 жовтня 2002 року, та 13 квітня 2005 року видано свідоцтво про розірвання шлюбу (а. с. 19, 21, 22). Від шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 4, 20). З 21 вересня 2000 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 05 листопада 2016 року та довідками про склад сім`ї від 02 серпня 2018 року та 05 вересня 2019 року. Фактично мешкає разом з батьком ОСОБА_3 та бабою ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , що сторонами не заперечується (а. с. 5, 23). Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 25 квітня 2007 року ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав щодо ОСОБА_1 (а. с. 13-14). Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 08 вересня 2008 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_1 у розмірі 250,00 грн щомісяця з 26 травня 2008 року до його повноліття (а. с. 15-16). Як вбачається з довідок Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» від 17 липня 2018 року № 66-04-160/187 та 10 вересня 2019 року № 66-04-160/419 ОСОБА_1 є студентом денної форми навчання освітнього ступеня «бакалавр» за спеціальністю «Прикладна механіка» Навчально-наукового інженерно-фізичного інституту Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Він навчається за рахунок бюджету; строк навчання з 01 вересня 2017 року по 30 червня 2021 року (а. с. 45, 99). ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства; йому встановлена 3 група інвалідності. З 01 лютого 2017 року по 08 серпня 2018 року він отримував державну соціальну допомогу у розмірі 1717,40 грн, а з 08 серпня 2018 року по 01 жовтня 2019 року - 1452,00 грн, що підтверджується посвідченнями, серія НОМЕР_1 від 16 лютого 2018 року та серія НОМЕР_2 від 02 жовтня 2018 року, а також довідкою до акту огляду МСЕК від 18 вересня 2019 року (а. с. 18, 98, 103). Крім того, з наданих ОСОБА_1 медичних документів вбачається, що йому встановлено діагноз: сколіоз грудного, поперекового відділів хребта з деформацією грудної клітини з формуванням реберного гібуса праворуч, стійка торокалгія, люмбалгія з порушенням функції хребта; симптоматична епілепсія з частими тонічними поліморфними нападами на фоні органічного ураження центральної нервової системи, вегетативно-судинної дисфункції з лікворною гіпертензією, астенічним синдромом, як наслідок перинатальної патології (а. с. 105, 106а, 107, 108-113, 114-115). Статтею 199 СК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Частина 2 статті 166 СК України передбачає, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. Стягнення аліментів на утримання повнолітніх дочки, сина, що продовжують навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок щодо застосування статті 199 СК України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд, зокрема, враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року, справа № 199/9339/16-ц, провадження № 61-32330св18. Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідачка перебуває в працездатному віці, інших утриманців не має, у зв`язку з чим має можливість надавати кошти на утримання сина, який продовжує навчання у вищому навчальному закладі, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги. Судом також правильно визначено період стягнення аліментів з урахуванням дня досягнення позивачем повноліття та закінчення строку навчання або досягнення ним 23-річного віку, залежно від того, яка з цих подій настане раніше. Посилання ОСОБА_2 щодо відсутності у неї можливості надавати допомогу на навчання сина у зв`язку з тим, що вона за станом здоров`я не працює та перебуває на утриманні співмешканця, не можуть бути взяті до уваги як підстава для відмови у задоволенні позову, виходячи з такого. З наданої ОСОБА_2 до суду першої інстанції медичної документації вбачається, що їй встановлено діагноз: вроджена вада серця - дефект міжшлуночкової перетини, недостатність аортального клапана 1 ступеня, ПМК з мітральною регургітацією 1 ступеня, хронічний пієлонефрит, ремісія, опущення правої нирки; а також у 2016 році вона перебувала на лікуванні (а. с. 72-73, 123, 124). З довідки лікаря Комунального підприємства «Чугуївський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 02 вересня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 потребує звільнення від робіт, пов`язаних з підняттям важких речей, на сонці та в умовах підвищеної вологості (а. с. 73). Як вбачається з консультативного висновку спеціаліста Товариства з обмеженою відповідальністю «Небозвід» від 18 жовтня 2019 року ОСОБА_2 рекомендовано дотримуватись режиму праця-відпочинок, уникати важких фізичних навантажень та диспансерне спостереження у терапевта і кардіолога за місцем проживання (а. с. 124). Однак, у вказаних медичних документах відсутні рекомендації щодо неможливості працювати, тобто ОСОБА_2 не є непрацездатною, їй лише рекомендовано певні обмеження у видах роботи. Відомостей щодо встановлення їй групи інвалідності ОСОБА_2 також не надано. Крім того, на підтвердження своїх доводів щодо відсутності у неї доходів ОСОБА_2 не надала жодних належних доказів. Подані ОСОБА_2 до суду першої інстанції письмові заяви від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , у яких вони вказали, що ОСОБА_2 понад 10 років перебуває у цивільному шлюбі з ОСОБА_6 , весь цей час не працює та знаходиться на його утриманні, оскільки має численні хвороби, зокрема, вроджену ваду серця (а. с. 70-71), не є належними доказами відсутності у відповідачки доходів. Показання свідка надаються усно у судовому засіданні та після приведення до присяги і повідомлення про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, тому такі заяви можуть бути взяті до уваги лише як письмові докази. При цьому, самі по собі пояснення зазначених осіб не свідчать про відсутність доходів ОСОБА_2 та її не працевлаштування, оскільки на підтвердження цього не надано відомостей з офіційних джерел, зокрема, податкових органів, органів соціального захисту тощо. Таким чином, як вбачається з матеріалів справи відповідачка має можливість працевлаштуватися та надавати кошти на утримання сина, який продовжує навчання. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо того, що ОСОБА_1 навчається за рахунок бюджету, тому необхідність сплати за навчання відсутня, є безпідставними, оскільки норми статті 199 СК України не передбачають обмежень щодо форми навчання особи, яка потребує матеріальної допомоги батьків. Навпаки, зазначеною нормою встановлено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття незалежно від форми навчання. Навчання за рахунок бюджету дійсно не потребує оплати контракту, однак не виключає необхідності здійснення інших витрат, зокрема, на проїзд до місця навчання, придбання навчально-методичних матеріалів тощо, та на батьків повнолітніх дочки, сина покладається обов`язок з надання допомоги на оплату таких витрат. Посилання ОСОБА_2 щодо того, що позивач має працездатного батька та судом не враховано його можливості брати участь в утриманні повнолітнього сина, є необґрунтованими, оскільки розмір аліментів визначено судом у розмірі ј частини її доходів, тобто з урахуванням обов`язку обох батьків за можливості надавати допомогу повнолітньому сину, що продовжує навчання. Твердження ОСОБА_2 щодо того, що вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи, внаслідок чого не мала можливості скористатися своїм правом надання відзиву та доказів на підтвердження заперечень проти позову, судова колегія відхиляє, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 29), і саме на цю адресу судом першої інстанції направлялась кореспонденція у справі, однак, зворотні повідомлення поверталися до суду першої інстанції з поміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення», у зв`язку з чим по справі ухвалено заочне рішення. ОСОБА_2 реалізувала своє право на перегляд заочного рішення суду та подала відповідну заяву. Під час розгляду вказаної заяви ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. У судових засіданнях 24 вересня 2019 року та 22 жовтня 2019 року брав участь представник ОСОБА_2 , що підтверджується протоколами судових засідань. Отже, ОСОБА_2 не була позбавлена можливості давати пояснення по суті спору, висловлювати свої доводи, міркування та заперечення проти доводів і міркувань позивача під час розгляду справи, подавати докази в обґрунтування своїх доводів. Проте, належних та допустимих доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи та спростовували б висновок суду першої інстанції про задоволення позову, ОСОБА_2 ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надано. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, підстав для розподілу судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 25 жовтня 2018 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді І.О. Бровченко О.В. Маміна Повний текст постанови складено 24 січня 2020 року.