Постанова 4807 № 320/9488/18

Дата документу 22.01.2020 Справа № 320/9488/18 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 320/9488/18Головуючий у 1-й інстанції Урупа І.В. Повний текст рішення складено 23.09.2019 року. Пр. № 22-ц/807/169/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Подліянової Г.С., Кримської О.М. за участі секретаря Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області, як орган опіки та піклування, та Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у вихованні дитини, встановлення часу на побачення з дитиною ВСТАНОВИВ: У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-5), в якому просила зобов`язати відповідачку не чинити перешкоди у особистому спілкуванні з онуком, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановити час для спілкування з дитиною з 16 год. п`ятниці до 16 год. суботи щотижня за місцем її проживання та 7 днів у літній період щороку для оздоровлення онука за домовленістю сторін. В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що вона є бабою ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі між її сином, ОСОБА_4 та відповідачкою. Шлюб між ОСОБА_4 та відповідачкою ОСОБА_1 розірвано 22.12.2017 року. Після народження онука вона приймала участь у його вихованні, спілкувалася з ним. Але, після розірвання шлюбу між її сином та відповідачкою остання змінила ставлення до неї, почала чинити перешкоди у спілкуванні з онуком та перешкоджати реалізації її прав на його виховання. Вона не має можливості спілкуватися з онуком, бачити його. Вона прагне приймати участь у вихованні онука. Крім того, дитина хворіє, потребує профілактичного догляду та лікування, а вона також бажає виконувати цей обов`язок. Одним із основних особистих немайнових прав дитини є її право на сім`ю та сімейне виховання, достатній рівень життя та її розвиток, а також обов`язок знати та поважати усіх своїх рідних (у тому числі і бабу). Після того як відповідачка перестала надавати їх онука, вона декілька разів провідувала його у дитячому садочку, який знаходиться за місцем проживання відповідачки у с. Семенівка, Мелітопольського району Запорізької області. Але, коли ОСОБА_1 дізналася про це від вихователя, вона заборонила зустрічам у дитячому закладі. Вона має належні умови для забезпечення зустрічей з дитиною за місцем свого проживання, матеріально забезпечена. В квартирі, що належить їй на праві власності, є все необхідне для дитини, а саме: окреме спальне ліжко, іграшки, дитячі книжки та інші речі. В квартирі вона проживає сама. Отже, вона має можливість весь вільний час присвячувати онуку та займатися його розвитком та вихованням. Але відповідачка перешкоджає її праву. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Урупа І.В. (а.с. 15). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 19) відкрито провадження у цій справі. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 вересня 2019 року (а.с. 133-137) позов ОСОБА_2 у цій справі задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у встановлений для спілкування та виховання час. Встановлено ОСОБА_2 час для спілкування з дитиною щотижня з 16 годин п`ятниці до 16 годин суботи за місцем проживання ОСОБА_2 без присутності матері та в інший час за домовленістю із матір`ю дитини, зобов`язавши ОСОБА_1 забезпечити зустріч дитини з бабою у встановлений для спілкування час. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції (фактично в частині задоволення позовних вимог позивача), посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 141-142) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Подліянову Г.С. та Маловічко С.В. (а.с. 145). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с. 146). В автоматизованому порядку суддею Кримською О.М. у цій справі замінено суддю Маловічко С.В. у зв`язку із тривалою хворобою останньої (а.с. 148-149). Ухвалою апеляційного суду дану справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 150). Позивач ОСОБА_2 подала апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 у цій справі (а.с. 168-175). Інші учасники цієї справи своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом не скористались. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. Ухвалою апеляційного суду (а.с. 181) розгляд цієї справи призначено в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання позивача ОСОБА_2 (а.с.178) та представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 (а.с.180). У судове засідання 22 січня 2020 року належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (а.с. 158-159, 162, 167) представники третіх осіб - Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, як органу опіки та піклування, та Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області, як органу опіки та піклування, не з`явилась, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. Третя особа - Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування, не повідомила апеляційний суд про причини неявки свого представника. Третя особа - Виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області, як орган опіки та піклування, надав апеляційному суду клопотання про розгляд справи у відсутності його представника (а.с. 176). За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Крім того, в силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання представників третіх осіб - Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, як органу опіки та піклування, та Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області, як органу опіки та піклування, і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив клопотання Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, як органу опіки та піклування, задовольнити, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю відповідача ОСОБА_1 , представника останньої - адвоката Михайлова Д.О. (а.с. 57), позивача ОСОБА_2 та представника останньої - адвоката Чеботар Н.А. (а.с.184) в режимі відеоконференції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників цієї справи, що з`явились, зокрема: - відповідача та її представника, які у тому числі на запитання апеляційного суду зазначали, що відповідач ОСОБА_2 мешкає із своєю матір`ю, вони взагалі заперечують проти спілкування бабусі з боку батька дитини із дитиною за відсутності матері дитини та поза межами її місця проживання, у тому числі через вік дитини (4 роки) та хворобу дитини (затримка розвитку); позивачка сварилась на дитину, дитина її боїться;відстань від місця проживання бабусі у м. Мелітополь до місця проживання дитини з матір`ю у с. Семенівка Мелітопольського району - 1 (один) кілометр; - позивача та її представника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги відповідача та зазначали, що інша бабуся дитини з боку матері бачить і спілкується із дитинкою щодня, оскільки відповідач мешкає разом із своєю матір`ю, а вона просила у цій справі спілкування з онуком лише 1 (один) раз на тиждень; раніше діти залишали їй онука, коли вони були одружені і жили разом, вона знає про стан здоров`я онука, потреби останнього і зможе забезпечити спілкування з онуком у спосіб, який відповідає інтересам онука, спілкування її, як бабусі, з онуком у присутності матері за місцем проживання останньої є неможливим, вони вже робили спроби, відповідач перешкоджає їй у спілкуванні з онуком, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Встановлено, що позивач ОСОБА_2 та треті особи Виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області, як орган опіки та піклування, та Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування, із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції погодилась, у тому числі у частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача у цій справі, в апеляційному порядку не оскаржували. Відповідач ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції у цій справі фактично лише в частині задоволення позовних вимог позивача. За таких обставин, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, в частині задоволення позовних вимог позивача. У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскаржуємої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц). Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі частково, керувався ст. ст. 12, 81, 89, 133, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. ст. 1, 19, 159, 257 Сімейного Кодексу України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі лише в частині їх задоволення. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивачка у цій справі є матір`ю ОСОБА_4 12.09.2014 року між ОСОБА_4 та відповідачкою ОСОБА_1 , дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 », було укладено шлюб (а.с. 8). Від вказаного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 народився син, ОСОБА_3 . Отже, позивачка є бабою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 22 грудня 2017 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було розірвано (а.с. 10). Після розірвання шлюбу батьки дитини проживають окремо. Дитина проживає разом з матір`ю (відповідачкою), з 20.02.2018 року відвідує дитячий садок (ДНЗ «Казка» Семенівської СР МР ЗО), КЗ «Інклюзивно-ресурсний центр» Мелітопольської міської ради, де за результатами обстеження та медичними показниками стану здоров`я дитини фахівцями рекомендовані корекційно-розвиткові заняття, носіння ортопедичного взуття (а.с. 34, 35, 61, 37, 38, 67, 69, 73, 75). Згідно із ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Відповідно до ст. 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення. Верховний Суд у постанові від 06.12.2018 року (справа № 541/319/17) зробив висновок, що тлумачення ч. ч. 2 та 3 ст. 257 свідчить, що законодавець визначив механізм здійснення права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який проявляється в: (а) покладенні обов`язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків; (б) закріпленні права баби діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні із внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення. Відповідно до ст. 263 СК України спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до ст. 159 цього Кодексу. Ч. 2 ст. 159 СК України встановлено, що суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи лише в окремих випадках і якщо це викликано інтересами дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тлумачення ст. 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права. Судом першої інстанції також було правильно встановлено, що позивачка любить свого внука та бажає приймати участь у його вихованні та спілкуванні з ним, в той же час відповідачка перешкоджає їй в побаченнях з дитиною, через що позивачка позбавлена можливості спілкуватися з онуком, спостерігати як він росте та розвивається, забезпечувати йому відчуття того, що у нього є баба. В силу вимог ст. 3 ч. 1 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку. Згідно зі ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та встановлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що при розгляді вимог про визначення порядку участі у вихованні дітей і спілкуванні з ними того з батьків, який проживає окремо від них, порядку спілкування діда й баби з онуками, якщо батьки не підкоряються рішенню органів опіки і піклування з цих питань, спорів між батьками про місце проживання дітей, вимог про відібрання батьками дітей в інших осіб, про позбавлення або поновлення батьківських прав та інших спорів, пов`язаних із вихованням дітей, обов`язковими є наявність письмового висновку органів опіки та піклування та їхня участь у судовому засіданні. Органом опіки та піклування подається суду письмовий висновок щодо розв`язання спору, складений на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Своїм висновком від 18.06.2019 року № 01-24/591 (а.с. 103) Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування, керуючись інтересами дитини, враховуючи, що ОСОБА_2 бажає брати участь у вихованні внука, відповідно до ст. 257 Сімейного кодексу України вважав можливим підтримати позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про спосіб участі у вихованні і спілкуванні та встановлення часу зустрічей тому, що, з урахуванням раніше призначеного часу на спілкування батька з дитиною, вимоги позову практично перешкоджають матері спілкуватися з малолітньою дитиною. Орган опіки та піклування пропонує встановити ОСОБА_2 дні побачень з внуком, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання баби, за адресою АДРЕСА_1 кожного тижня з 16 години п`ятниці до 16 години суботи та в інший час за домовленістю із матір`ю дитини. Позивачка проживає за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 13). Квартира за вказаною адресою належить позивачці на підставі договору купівлі-продажу від 13.08.2003 року (а.с. 11). Як особа, позивачка за місцем проживання характеризується позитивно, є порядною та відповідальною людиною, завжди ввічлива (а.с. 14). З акту обстеження умов проживання позивачки встановлено, що житло складається з двох ізольованих кімнат, кухні, санвузлу, коридору. Умови проживання задовільні: квартира упорядкована, зроблено сучасний ремонт, є необхідні меблі, електронно-побутова техніка, в кімнатах чисто, затишно. Для виховання та розвитку дитини створені умови: розкладний диван-ліжко, обладнане місце для відпочинку, є полиці з дитячими книжками, іграшки, розважальні ігри (а.с. 47). Судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідачка перешкоджає вільному спілкуванню баби з внуком, про що свідчать фактичні обставини, встановлені в ході розгляду справи; позиція відповідачки, яка заперечує проти особистого спілкування позивачки з дитиною без її присутності; висунуті в судовому засіданні відповідачкою умови щодо спілкування позивачки з внуком тільки за місцем її проживання; довідкою ДНЗ «Казка», з якої вбачається, що позивачка двічі приходила до навчального закладу, який відвідує ОСОБА_7 , та один раз провела час з дитиною на прогулянці у присутності вихователя, коли прийшла в другий раз, ОСОБА_7 в закладі не було, а мати в усній формі просила вихователів не відволікати дитину від навчально-виховального процесу (а.с. 82). Отже, наявність перешкод у вільному спілкуванні баби з внуком, враховуючи інтереси та вік дитини, суд першої інстанції правильно вважав, що позивачка має право на спілкування з внуком та участь у його вихованні незалежно від того, з ким він проживає, а тому позивачці слід визначити час для спілкування з дитиною кожного тижня з 16 год. п`ятниці до 16 год. суботи за місцем її проживання без присутності матері, зобов`язавши відповідачку не чинити перешкоди позивачці у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_3 та забезпечити зустріч дитини з бабою у встановлений для спілкування час. При цьому судом першої інстанції правильно враховано вік дитини, стан її здоров`я, наявність належних умов для забезпечення спілкування дитини з бабою за місцем її проживання. В суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 , пояснила, що до розірвання шлюбу з ОСОБА_4 між сторонами були добрі стосунки, але через рік ці стосунки погіршилися. Відповідачка не чинить перешкод у спілкуванні внука з бабою, але вимагає, щоб це було у її присутності. Син відповідачки хворіє, після зустрічі з позивачкою дитина становилася дратівливою, перестала розмовляти, зі слів відповідачки їй відомо, що позивачка сварила дитину, трясла її за плечі. Суд першої інстанції правильно критично оцінив покази свідка ОСОБА_8 в частині негативного впливу позивачки на дитину та неправильної поведінки щодо внука. В обґрунтування своїх заперечень відповідачка посилалась у суді першої інстанції на те, що дитина є хворобливою та потребує значної уваги до себе, з нею треба проводити заняття за рекомендаціями спеціалістів Інклюзивно-ресурсного центру, а також на ту обставину, що квартира позивачки має вихід на неогороджений дах магазину, що потребує більшої уваги до дитини та її безпеки. Жодного посилання на те, що позивачка негативно впливає на дитину та жорстоко до неї відноситься відповідачка не робила, таких відомостей матеріали справи не містять, а з наданих відповідачкою медичних висновків судом першої інстанції було правильно встановлено, що син відповідачки за станом здоров`я має затримку мовного розвитку, змішані специфічні розлади розвитку, ЛОР захворювання. При цьому, судом першої інстанції також було правильно встановлено, що з наданої позивачкою відповіді дошкільного дитячого закладу «Казка», не вбачається, що спілкування баби з внуком на території закладу мало будь-які негативні наслідки для дитини, її емоціонального та психологічного стану. Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні в суді першої інстанції пояснив, що відповідачка не забороняє позивачці приймати участь у вихованні внука, але висунула умову, щоб спілкування відбувалося в її присутності. До розірвання їх шлюбу з відповідачкою, приблизно два роки тому, вони залишали сина з позивачкою, але зараз дитина проживає з відповідачкою та її матір`ю. Щоб наглядати за спілкуванням дитини з позивачкою потрібна присутність матері. Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні в суді першої інстанції пояснила, що відповідачка не чинить позивачці перешкоди у спілкуванні з внуком, але бажає, щоб зустрічі відбувалися у її присутність. Суд першої інстанції правильно вважав, що показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_9 щодо умови спілкування позиваки з дитиною тільки у присутності матері, підтверджують наявність перешкод у вільному спілкуванні баби з внуком. В обґрунтування заперечень відповідачка посилалась у суді першої інстанції на стан здоров`я дитини, необхідність проводити з нею заняття. Але, суд першої інстанції правильно вважав, що наявність у дитини захворювання у вигляді затримки мовного розвитку, змішаного специфічного розладу розвитку, ЛОР захворювання, необхідність проводити корекційно-розвиткові заняття з фахівцями інклюзивно-ресурсного центру, виконання рекомендацій для стимулювання мовленої діяльності дитини вдома не можуть бути підставами для порушення прав позивачки на спілкування з внуком. При цьому, суд першої інстанції правильно врахував, що з наданих відповідачкою доказів встановлено, що відповідачка возить дитину на заняття до спеціалістів Інклюзивно-ресурсного центру тільки два рази на тиждень, а тому у рекомендований органом опіки та піклування час зустрічей не буде перешкодою для відвідування Центру та проведення занять з дитиною. Крім того, позивачка також має всі належні умови та можливості для забезпечення належного розвитку дитини. На підтвердження своїх заперечень відповідачка надала характеристики, з яких встановлено, що вона приділяє значну увагу розвитку дитини, проводить з нею заняття, виконує всі рекомендації спеціалістів тощо (а.с. 61, 62, 63, 64, 65, 66). Проте, суд першої інстанції правильно вважав, що вказані обставини ніким не оспорюються і для вирішення питання щодо усунення перешкод у спілкуванні баби з внуком особливого значення не мають. Суд першої інстанції також правильно вважав, що поведінка дитини у дитячому закладі, викладена у наданій відповідачкою характеристики (а.с. 127) також не є підставою для порушення прав позивачки на спілкування з внуком. Доводи представника відповідачки про те, що розлучення матері з сином не відповідає інтересам дитини, судом першої інстанції правильно не були прийняті. Оскільки, в даному випадку між сторонами виникли правовідносини з приводу перешкод, які чинить відповідачка своєю поведінкою у спілкуванні позивачки з внуком, а не з приводу обмеження або позбавлення батьківських прав відповідачки, наслідком якого є розлучення дитини з матір`ю. При вищевикладених обставинах, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову позивача у вищезазначений спосіб у цій справі. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 фактично дублюють доводи заперечень відповідача проти позову позивача у цій справі в частині його задоволення в суді першої інстанції, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження у цій справі, а лише відображають позицію відповідача ОСОБА_1 у цій справі, яку вона та її представник вважають єдино можливою та правильною. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Вищевказаний визначений за рішенням суду в частині, яка є предметом апеляційного оскарження у цій справі, порядок участі позивача, як бабусі з боку батька дитини, у спілкуванні з онуком, відповідає інтересам цього онука, захищає права позивача та не порушує прав відповідача, як матері дитини. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні. Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи: заслуховував пояснення сторін, досліджував докази сторін та матеріали справи, допитував свідків сторін тощо. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. Так, за змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ж одні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; с уд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, в частині задоволення позовних вимог позивача у цій справі відсутні. Відповідач та її представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень та у спростування позову позивача у цій справі в частині його задоволення. Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема стороною відповідача апеляційному суду не надані. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті в частині, яка є предметом апеляційного оскарження у цій справі. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, у цій справі або ж його зміни. Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Також встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю 2 групи (а.с. 143), в силу вимог закону була звільнена від сплати судового збору при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 вересня 2019 року в частині, яка є предметом апеляційного оскарження у цій справі, залишити без змін. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалась. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в частині, яка була предметом апеляційного перегляду, в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови. Повний текст постанови апеляційним судом складений 24.01.2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Подліянова Г.С.Кримська О.М.