Постанова 4851 № 520/182/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2020 р.Справа № 520/182/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Рєзнікової С.С., Суддів: Старостіна В.В. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І. представника позивача Бондаренка Г.М. представника відповідача Зеленохатова І.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року, суддя Горшкова О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.10.19 року по справі № 520/182/19 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,стягнення моральної та матеріальної шкоди, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.04.2015 № 514-1704 на суму 25 000,00 грн; - стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень 00 коп.; - стягнути з відповідача на користь позивача - сплачені судові витрати. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році, не могли бути застосовані в цьому ж 2015 році, оскільки такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатись встановленим місцевою радою. Отже, транспортний податок з фізичних осіб за період 2015 року має нараховуватись контролюючим органом лише в 2016 році, однак відповідачем спірне податкове повідомлення-рішення № 514-1704 прийнято у 2015 році, що суперечить вимогам чинного законодавства. Також представник позивача вказав, що вищезазначене рішення вплинуло на психологічне та психічне почуття позивача, підірвало віру в державні органи, а бесіда із замісником начальника ДПІ спричинила глибоке душевне переживання позивача та нервовий зрив, а відтак позивач просить також стягнути з відповідача моральну шкоду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 07.04.2015 № 514-1704, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку на суму 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ 39599198). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 20.01.2020 року представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача - Головне управління ДФС у Харківській області на належного відповідача - Головне управління ДПС у Харківській області . Розглянувши вказане клопотання, колегією суддів протокольною ухвалою задоволено клопотання представника позивача, замінено відповідача - Головне управління ДФС у Харківській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 20.01.2020 представники сторін підтримали свої правові позиції по справі. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1 , є власником транспортного засобу марки LEND ROVER, модель RANGE ROVER, державний знак НОМЕР_2 , 2013 року випуску, з об`ємом двигуна 4999 куб.см., дата реєстрації-24.05.2014 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрації серії НОМЕР_3 , копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.114). ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області (правонаступником якої є Головне управління ДФС у Харківській області) прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 07.04.2015 № 514-1704, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання по транспортному податку з фізичних осіб у розмірі 25000 грн. (а.с. 117). Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленням-рішенням контролюючого органу, вважаючи що вказане рішення вплинуло на психологічне та психічне почуття позивача, підірвало віру в державні органи, а бесіда із замісником начальника ДПІ спричинила глибоке душевне переживання позивача та нервовий зрив, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 25000,00 грн., суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 , обґрунтовуючи підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди вказує на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 07.04.2015 № 514-1704 на суму 25 000,00 грн. вплинуло на психологічне та психічне почуття позивача, підірвало віру в державні органи, а бесіда із посадовою особою податкового органу спричинила глибоке душевне переживання позивачу та нервовий зрив. Також позивач зазначила, що вказані душевні переживання спричинені не лише винесенням незаконного податкового повідомлення-рішення від 07.04.2015 № 514-1704, а й тим, що заступник начальника ДПІ, розуміючи незаконність свого рішення (як вважав позивач) та його вплив на платника податків, все ж таки його приймає. Таким чином, позивач вважає, що зазнав моральної шкоди, яку пов`язує з фактом бесіди із посадовою особою ДПІ та оцінює таку моральну шкоду в 25000,00 грн., враховуючи розумність, справедливість та збалансованість. Представник відповідача вказав, що позивачем не доведено факт заподіяння моральної шкоди та фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вини заподіювача, яких моральної та фізичних страждань зазнав потерпілий. Отже, представник відповідача звернув увагу колегії суддів, що позивачем не окреслено причинний зв`язок між прийнятим ГУ ДПС оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та фактом заподіяння моральної шкоди, а тому відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. В пункті 9 цієї постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Враховуючи викладене, в обґрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачем має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Разом з тим, доводи позивача зводяться до того, що душевні переживання спричинені винесенням незаконного податкового повідомлення-рішення від 07.04.2015 № 514-1704, а також поведінкою заступника начальника ДПІ, яка полягала в необґрунтованому небажанні припинити свою незаконну діяльність щодо прийняття незаконного рішення по відношенню до ОСОБА_2 , хоча під час бесіди з позивачем вказана посадова особа не заперечувала проти доводів позивача. Вказане призвело до пригнічення психологічного стану позивача та її чоловіка ОСОБА_2 , який був присутній під час бесіди с заступником начальника ДПІ та якого після цієї бесіди забрала "Швидка допомога" з високим тиском, завданню душевних страждань та моральної шкоди. Проте, позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями/рішенням суб`єкта владних повноважень, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме рішення відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя. ОСОБА_1 не надано жодних доказів заподіяння безпосередньо їй душевних страждань саме рішенням відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок рішень відповідача. На підставі викладеного, враховуючи, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним рішенням, діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ГУ ДФС України у Харківській області моральної шкоди в розмірі 25000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Приймаючи рішення про часткове стягнення судових витрат, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Статтею 134 КАС України врегульовано які витрати необхідно пов`язувати з правничою допомогою адвоката, визначення їх розміру, наявність яких обставин та які докази необхідно враховувати. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України). За приписами п.1 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). Таким чином, на підтвердження судових витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення; про відрядження). При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати. В підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 16, 54,57 КАС України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відповідно до ч. 5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. З матеріалів справи вбачається, що правова допомога надавалась позивачу адвокатом Бондаренко Г.М. відповідно договору про надання юридичних послуг від 28.12.2018 року (т. 1 а.с. 132). Відповідно до п. 1.1. укладеного договору виконавець надає замовнику правову допомогу з приводу оскарження податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 07.04.2015 № 514-1704 та відшкодування понесеної моральної шкоди від вказаного незаконного рішення органів ДФС. Також даним договором та додатковими угодами до нього (від 28.12.2018р. від 07.03.2019р.) було визначено умови, розмір та форма оплати наданих ним послуг (т. 1 а.с. 134, 171). На підтвердження виконання зазначеної угоди, позивачем надано до матеріалів справи акт прийняття -здачі виконаних робіт (наданих послуг) від 08.10.2019 року, відповідно до якого адвокатом Бондаренко Г.М. надано ОСОБА_1 юридичні послуги на загальну суму 4000 грн. по супроводженню справи 520/182/19 (т. 1 а.с. 172). Оплата коштів в сумі 4000,00 грн., за надані адвокатом Бондаренко Г.М. послуги, підтверджується банківською квитанцією А-Банку №10108980, яка міститься в матеріалах справи (т. 1 а.с. 173). Крім того колегією суддів встановлено, що правова допомога надавалась позивачу також адвокатом Білик А.В. відповідно договору про надання правової допомоги від 07.10.2019 року, актом виконаних робіт від 09.10.2019 на суму 1800,00 грн., відповідно до якого адвокатом Білик А.В. надано ОСОБА_1 юридичні послуги на загальну суму 1800 грн. по супроводженню справи 520/182/19 у судовому засіданні 07.10.2019 та 09.10.2019 (т. 1 а.с. 160-162, 169). Оплата коштів в сумі 1800,00 грн., за надані адвокатом Білик А.В. послуги, підтверджується банківською квитанцією ПриватБанку №0.0.1485615568.1, яка міститься в матеріалах справи (т. 1 а.с. 170). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, суд виходить з реальності вказаних витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність), а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі «East/West Allianse Limited», суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим. Отже з метою доведення понесених судових витрат на правову допомогу позивачем долучено до матеріалів справи договори про надання правової допомоги, додаткові угоди до цих договорів, акти прийняття -здачі виконаних робіт (наданих послуг), квитанції про сплату послуг , копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Бондаренка Г.М. серії №2590 (т. 1 а.с. 42) ордер серії ХВ № 811 від 07.10.2019 (т. 1 а.с. 163), ордер серії ДН №006687 від 28.12.2018 (т. 1 а.с. 137), детальний опис робіт, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат. Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем не доведено, що витрати на правничу допомогу адвокатів пов`язані із розглядом справи 520/182/19 та що позивач не конкретизував суму витрат позивача на правову допомогу адвоката Білик А. В., яку позивач бажає стягнути на свою користь. Тому, з урахуванням обсягу складених адвокатами в рамках даної адміністративної справи документів, час, витрачений адвокатами на надання таких послуг, а також представництво інтересів у судових засіданнях, колегія суддів дійшла висновку, що заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу у загальному розмірі 5800 грн. є співмірною, та з урахуванням положень ст. 139 КАС України відповідна заява підлягає задоволенню. Щодо стягнення судових витрат в частині чудового збору, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області, у відповідності до вимог ст.139 КАС України. Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що позивачем були понесені витрати у вигляді судового збору в розмірі 1921,00 грн. за подання апеляційної скарги на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2019 про повернення позовної заяви, яку скасовано постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019. Понесені позивачем витрати підтверджуються квитанцією ПриватБанку №0.0.1291415427.1 від 11.03.2019 (т. 1 а.с. 37). Таким чином, відповідно до вимог ст.139 КАС України, стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає сплачена сума судового збору в розмірі 1921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 в частині відмови у стягненні судових витрат. У зв`язку з викладеним, розподіл судових витрат належить провести за правилами ст. 139 КАС України. З матеріалів справи вбачається, що позивачем понесені витрати у вигляді судового збору в розмірі 1153,00 грн. за подання апеляційної скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2019, що підтверджуються квитанцією ПриватБанку №0.0.1543367959.1 від 06.12.2019 (т. 2 а.с. 50). Таким чином, стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає сплачена сума судового збору в розмірі 1153,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року по справі №520/182/19 в частині відмови у стягненні судових витрат на суму 8874 (вісім тисяч вісімсот сімдесят чотири ) грн. скасувати. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 8874 (вісім тисяч вісімсот сімдесят чотири ) грн., які складаються з судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5800 (п`ять тисяч вісімсот) грн., судових витрат на сплату судового збору за подачу апеляційних скарг відповідно 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. та 1153 (одна тисяча сто п`ятдесят три) грн. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 року по справі № 520/182/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)С.С. Рєзнікова Судді(підпис) (підпис) В.В. Старостін А.О. Бегунц Повний текст постанови складено 24.01.2020 року