Постанова 4821 № 705/2437/16-ц

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/57/20Головуючий по 1 інстанції Справа №705/2437/16-ц Категорія: 304000000 Кімстачов О. С. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2020 року м. Черкаси: Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіГончар Н.І., Бондаренко С.І. секретар Торопенко Н.М. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач (скаржник) - ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15.12.2016 (ухвалене о 12 год. 49 хв. у залі судових засідань Уманського міськрайонного суду, повний текст складено 15.12.2016, суддя в суді першої інстанції Кімстачов О.С.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, в с т а н о в и в : 22.03.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив стягнути з відповідача на свою користь борг в сумі 749759,71 грн., що еквівалентно 28750,00 доларам США, відсотки в сумі 192438,26 грн. від суми позики за 14 місяців з моменту укладення, 3 % річних в сумі 27484,32 грн., а всього 969682,29 грн., мотивуючи про те, що 20.10.2014 він передав відповідачу грошові кошти в сумі 400 000,00 грн., про що остання склала розписку, якою зобов`язалась повернути вказані кошти у строк не пізніше ніж 31.12.2014. Грошові кошти відповідач не повернула, що й обумовило звернення з цим позовом до суду. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15.12.2016 позовні вимоги у справі задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача основну суму боргу за договором позики від 20.10.2014 у розмірі 400 000,00 грн., проценти за договором позики за чотирнадцять місяців з 20.10.2014 до 20.12.2015 у розмірі 107 484,93 грн. та три відсотки річних за час прострочення повернення суми позики з 01.01.2015 до 21.03.2016 у розмірі 14 630,14 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено договір позики, що підтверджується розпискою. Висновок експерта у справі № 705/1810/15-ц за участю тих самих сторін є недопустимим доказом у цій справі на підставі ч.1 ст.59 ЦПК України 2004 року. До правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми статей 625, 1047-1049 ЦК України. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач, діючи через представника, подала 10.01.2017 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням відмовити у задоволенні позовних вимог у справі. Скаржник зазначає, що суд необґрунтовано визнав недопустимим доказом висновок експертів Черкаського відділення КНДІСЕ за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи від 07.12.2015 №671/15-23, №1215/15-23 у справі № 705/1810/15-ц про те, що підпис у розписці від 20.10.2014 від імені ОСОБА_2 виконаний не нею, а іншою особою. Свідок ОСОБА_4 пояснив, що 20.10.2014 під час позики грошей та складання розписки її з дому в роздрукованому вигляді винесла ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 підписав цю розписку на подвір`ї, що спростовує факт складання та підписання розписки від 20.10.2014 ОСОБА_2 . Також всупереч вимог ст.65 СК України відсутня письмова згода чоловіка відповідача на позику такої значної суми коштів. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Дана справа розглядалася судами неодноразово. Апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції здійснюється після скасування постановою ВС від 30.10.2019 рішення апеляційного суду Черкаської області від 20.03.2017 з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. При розгляді справи встановлено, що 20.10.2014 від імені відповідача ОСОБА_2 була складена розписка, відповідно до якої вони отримала від позивача ОСОБА_1 400 000,00 грн. і зобов`язалась повернути вказані грошові кошти до 31.12.2014. Розписка складена друкованим шрифтом і підписана від імені позичальника. У березні 2015 року ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2 про стягнення боргу за вказаною розпискою (справа №705/1810/15-ц). У цій справі була проведена судова почеркознавча експертиза. Відповідно до висновку почеркознавчої експертизи від 07.12.2015 підпис від імені ОСОБА_2 у борговій розписці від її імені від 20.10.2014 виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням будови та ознак в зразках її підписів. Також ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25.12.2015 у справі № 705/1810/15-ц позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України 2004 року (позивач подав заяву про залишення позову без розгляду). Позивач у цій справі стверджує про те, що позичальник ОСОБА_2 не виконала свої зобов`язання за договором позики, оформленим борговою розпискою від 20.10.2014, що є підставою для стягнення відповідної заборгованості. Правовідносини, наявні між сторонами справи на підставі вищевикладених фактичних обставин, мають наступне правове рулювання. Договір позики - це договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). Згідно з ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Крім того, ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Так як при судовому розгляді встановлено факт одержання згідно розписки від 20.10.2014 від позивача відповідачем у борг коштів, які у визначені строки до 31.12.2014 повернуто не було, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути тіло позики, проценти за договором позики за чотирнадцять місяців з 20.10.2014 до 20.12.2015 та 3% річних за час прострочення повернення суми позики з 01.01.2015 до 21.03.2016. При цьому математичні розрахунки суду відповідають фактичним обставинам справи та правовідносинам сторін, які на них ґрунтуються, а також не оспорюються відповідачем. Доказів належного виконання позичальником зобов`язань по договору позики суду надано не було. Отже висновки суду першої інстанції в цій справі апеляційний суд вважає правильними. Слід відхилити апеляційні доводи скаржника про те, що суд першої інстанції необґрунтовано визнав недопустимим доказом висновок експертів Черкаського відділення КНДІСЕ за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи від 07.12.2015 №671/15-23, №1215/15-23 у справі №705/1810/15-ц про те, що підпис у розписці від 20.10.2014 від імені ОСОБА_2 виконаний не нею, а іншою особою, адже розгляд вказаної справи по суті завершено не було (позовну заяву залишено без розгляду за заявою позивача ОСОБА_1 ) в силу чого вказаний висновок експерта не може бути допустимим доказом при розгляді іншої справи, на чому наголосив Верховний Суд, приймаючи постанову від 30.10.2019 в цій справі. Крім того при призначенні вказаної судової почеркознавчої експертизи порушено передбачений чинним законодавством порядок відібрання експериментальних зразків почерку та підпису, які не були відібранні судом в судовому засіданні в ході призначення експертного дослідження, а надіслані відповідачкою суду у заявах, що завірені нотаріусом Республіки Польща. У ході розгляду апеляційної скарги адвоката Моценка О.В., який двічі повідомлявся судом про час і місце розгляду справи, що призначався на 17.12.2019 року та 21.01.2020 року, однак до суду не з`явився, причини неявки суду не повідомляв, при цьому жодних заяв та клопотань від нього та від відповідачки ОСОБА_2 , оголошення про виклик до суду якої розміщувалося також і на офіційному веб-сайті апеляційного суду, не надходило. При цьому сторони у справі, яким судом було роз`яснено про їх право на звернення з клопотанням про призначення у даній справі експертизи, не порушували питання про призначення при апеляційному розгляді судової експертизи для встановлення факту авторства підпису позичальника на борговій розписці. Посилання скаржника на те, що свідок ОСОБА_4 пояснив, що 20.10.2014 під час позики грошей та складання розписки її з дому в роздрукованому вигляді винесла ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 підписав цю розписку на подвір`ї, що спростовує факт складання та підписання розписки від 20.10.2014 ОСОБА_2 самі по собі не можуть спростовувати висновки суду в цій справі, адже ч.1 ст.1051 ЦК України передбачено, що якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Апеляційні доводи скаржника про те, що всупереч вимог ст.65 СК України відсутня письмова згода чоловіка відповідача на позику такої значної суми коштів слід оцінити критично, адже особа вправі укладати будь-які правочини у власних інтересах не залежно від волі другого з подружжя, що відповідає приписам ст.ст.6, 627 ЦК України. Доказів того, що договір позики було укладено позичальником в інтересах її сім`ї скаржник суду не надав. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15.12.2016 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу - залишити без задоволення. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15.12.2016 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - залишити без змін. Витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, що подала апеляційну скаргу. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 22.01.2020. Суддя-доповідач Судді