Постанова 4803 № 210/5492/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1473/20 Справа № 210/5492/18 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження згідно ч.13 ст.7,ч.1 ст.369 ЦПК України без повідомлення осіб цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2019 року, ухваленого суддею Літвіненко Н.А. у м. Кривому Розі, відомості про складання повного тексту судового рішення відсутні, В С Т А Н О В И В: У вересні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В мотивування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 підписала заяву від 03.12.2013 р., за умовами якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 13000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом на рік на суму залишку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не надала своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку з чим станом на 03.09.2018 р. виникла заборгованість у розмірі 79698,89 грн., в тому числі: 14523,73 грн. заборгованість за кредитом, 12687,23 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 48216,55 грн. пеня, 500 грн.- штраф (фіксована частина) та 3771,38 грн. штраф (процентна складова), які позивач просить суд стягнути з відповідача та судові витрати в сумі 1762 грн. судового збору. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ « ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 03.12.2013 року у розмірі 75427, 51грн., яка складається з: 14523,73 грн. заборгованість за тілом кредиту; 12687,23 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 48216,55 грн. заборгованість за пенею. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Лозицький О.П., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність рішення суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалити нове про стягнення з ОСОБА_1 лише заборгованість за тілом кредиту в сумі 14523,73 грн. та пропорційно судовий збір. В мотивування доводів апеляційної скарги представник відповідача зазначає, що заява позичальника не містить відомостей про розмір погоджених сторонами відсотків, пені та штрафів. В наданих позивачем тарифах, відсутній підпис позичальника, що свідчить про недосягнення сторонами домовленості щодо їх розміру та порядку оплати, вважає, що суд помилково стягнув відсотки та пеню не урахувавши правові висновки, що містяться в постанові ВП ВС від 03 липня 2019 року. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зауважує, що відповідач є активним користувачем кредитних послуг банку, просить долучити витяг з Приват24. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не в повному обсязі виконує обов`язки по погашенню кредитних коштів стягнув заборгованість по тілу кредиту, відсоткам та пені, відмовив в стягненні штрафу, як подвійну відповідальність. Однак, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних підстав. За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Проте суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна визнати законним і обґрунтованим. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду оскаржується представником відповідача лише в частині стягнення з відповідача розміру відсотків та пені. В іншій частині рішення суду не оскаржується. Судом встановлено, що ОСОБА_1 підписала заяву б/н від 03.12.2013 р., за умовами якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В анкеті, що підписала ОСОБА_1 зазначено про приєднання к Умовам та Правилам надання банківських послуг (а.с.9). Позивачем до позову додані Умови та Правила надання банківських послуг, відповідно до п. 3.2, п. 3.3 яких, клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою держателя картки відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. По закінченню строку дії відповідна картка продовжується Банком на новий термін (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії) (а.с.11-25). Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість за кредитним договором від 03.12.2013 року, укладеного між сторонами станом на 03.09.2018 р. виникла заборгованість у розмірі 79698,89 грн., в тому числі: 14523,73 грн. заборгованість за кредитом, 12687,23 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 48216,55 грн. пеня, 500 грн.- штраф (фіксована частина) та 3771,38 грн. штраф (процентна складова). Між сторонами виник спір щодо належноговиконання відповідачем кредитних зобов`язань та наявності правових підстав для стягнення заборгованості за відсотками та пені в судовому порядку. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України). Відповідно до частини другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з вимогами ч. ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Виходячи з правового аналізу вказаних норм, Умови надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника. Отже, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги представника відповідача в частині того, що позичальник заперечує що саме в редакції наданій позивачем діяли умови та правила надання банківських послуг, їх розмір при укладанні кредитного договору сторонами не узгоджений. Як видно з тексту анкети-заяви від 03 грудня 2013 року, яка підписана позичальником, в ній відсутні відомості щодо погодженого розміру відсоткової ставки за користування кредитними коштами та розміру пені за порушення виконання грошового зобов`язання (а.с.9). Наданий позивачем витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна», що міститься в матеріалах справи, не містить підпису позичальника, що спростовує твердження позивача про узгоджений між сторонами розмір відсотків. Крім того, як видно з даного витягу він містить інформацію щодо розміру відсотків та тарифів з 01 квітня 2015 року, тобто після дати укладання кредитного договору, що не може достеменно свідчити про дію наданих тарифів під час укладання сторонами кредитного договору та підписання анкети заяви у 2013 році. Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року) Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги. На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем АТ КБ «Приватбанк» надано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приват Банку, проте колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції, що до його застосування, оскільки не надано доказів, що саме ці умови, в поданій редакції, були діючими, надані позичальнику для ознайомлення та відповідач погодився із їх застосуванням при підписанні анкети- заяви. Надані позивачем витяг Умов та правил не містить підпису боржника (позичальника), що виключає факт доведеності обізнаності та погодження позичальника із умовами кредитування відсотковою ставкою та ставкою пені, що виключає їх застосування. Даний висновок колегії суддів узгоджується з правовим висновком викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі № 342/180/17, відступати від якого колегія суддів підстав не заходить. Та вважає помилковим не застосування даного правового висновку судом першої інстанції. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду згідно вимог п.п.1,3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків та пені та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову АТ КБ «ПрвиатБанк» в їх задоволенні. В іншій частині рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту в сумі 14523,73 грн. слід залишити без змін. Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову на відповідача. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом АТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір у сумі 1762 грн. У зв`язку із тим, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково в розмірі 14523,73 грн., тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 321,09 грн., відповідно розрахунку (14523,73х 1762/79698,89). Керуючись ст. ст. 367, 369, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості по відсоткам в сумі 12687,23 грн. та пені в сумі 48216,55 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» в задоволенні цих позовних вимог. Змінити рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 січня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судового збору, зменшивши його з 1762 грн. до 321,09 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складено 23 січня 2020 року. Головуючий: Судді: