Постанова Дніпровський апеляційний суд № 171/366/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1456/20 Справа № 171/366/19 Суддя у 1-й інстанції - Хоруженко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження згідно ч.13 ст.7,ч.1 ст.369 ЦПК України без повідомлення осіб цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2019 року, ухваленого суддею Хоруженко Н.В. у м. Апостолове, В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В мотивування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до укладеного між сторонами договору № б/н від 15.11.2006 року відповідач отримав кредит у розмірі 2800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак свої зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 31.01.2019 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 88418,86 грн., яка складається з наступного: 3377,53 грн.- заборгованість за кредитом; 76454,72 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3900,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 4186,61 грн. штраф (процентна складова), яку позивач просить суд стягнути з відповідача та судові витрати. Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 30.01.2006 року станом на 31.01.2019 року у розмірі 3377,53 грн. та 1921 грн. судового збору. В апеляційній скарзі представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність рішення суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків, пені та штрафу. В мотивування доводів апеляційної скарги представник позивача зазначає, що суд не урахував, що у заяві від 30 січня 2016 року сторонами досягнуто домовленість про стягнення відсотків у розмірі 36% річних. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить рішення суду, як законне та обґрунтоване, на його думку, залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції стягнув лише заборгованість за тілом кредиту, відмовив у стягненні відсотків, пені та штрафів, виходив з того, що позивачем не надано доказів узгодженого сторонами розміру відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів. Однак, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних підстав. За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Проте суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна визнати законним і обґрунтованим. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду оскаржується представником позивача в частині відмови АТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів. В частині задоволення позовних вимог рішення суду не оскаржується. Судом встановлено, що відповідно до анкети-заяви про приєднання до умов та правилам надання банківських послуг в Приватбанку від 15.11.2006 року відповідач отримав кредит у розмірі 2800,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.9). У даній заяві вказано про те, що вона разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між сторонами договір про надання банком банківських послуг. Відповідач свої зобов`язання за даним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 31.01.2019 року утворилась заборгованість. Відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість за кредитним договором складає 88418,86 грн.: 3377,53 грн.- заборгованість за кредитом; 76454,72 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3900,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 4186,61 грн. штраф (процентна складова) (а.с.4-8). Позивачем до позову додані Умови та Правила надання банківських послуг, відповідно до яких, клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою держателя картки відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. По закінченню строку дії відповідна картка продовжується Банком на новий термін (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії). Між сторонами виник спір щодо належноговиконання відповідачем кредитних зобов`язань та наявності правових підстав для стягнення заборгованості в судовому порядку. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України). Відповідно до частини другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з вимогами ч. ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Виходячи з правового аналізу вказаних норм, Умови надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника. Проте, колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції про відмову АТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами. Як видно із заяви позичальника від 15 листопада 2006 року, сторони узгодили, що за користування кредитними коштами позичальник сплачує Банку 3% на місяць (а.с.9 на звороті), що спростовує висновки суду про відсутність узгодженого сторонами розміру відсотків по кредиту, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню. Перевіривши правильність наданого позивачем АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку заборгованості за відсотками, колегія суддів не може із ним погодитися у повному обсязі. Як видно з довідки, виданою АТ КБ «ПриватБанк» за укладеним кредитним договором позичальнику ОСОБА_2 надано кредитні картки, остання 14.11.2014 року зі строком дії 06/2018р, тобто до 30 червня 2018 року (а.с.90 на звороті). Колегією суддів досліджено умови укладеного кредитного договору, яким не передбачено нарахування відсотків за користування кредитними коштами поза межами дії кредитного договору. Як видно із заяви, строк дії договору відповідає строку дії карти, тому нарахування позивачем відсотків у розмірі більшому ніж 36% річних та після 30 червня 2018 року строку дії договору, не відповідають умовам укладеного договору. Колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню відсотки за користування кредитними коштами за період до 30 червня 2018 року, виходячи зі ставки 36 % річних, що передбачено заявою. Як видно, з наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 30 квітня 2015 року, заборгованість за відсотками нульова, заборгованість за тілом кредиту незмінна 3377,53 грн (а.с.7). Виходячи із заборгованості по тілу кредиту 3377,53 грн., відсоткової ставки за використання кредитних коштів 3% щомісяця, станом на 30 червня 2018 року у відповідача заборгованість за відсотками становитиме 3850,38 грн., виходячи з розрахунку 3377,53 /100%х 3%х 38 міс. Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року) Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги. Колегією суддів досліджено умови підписаної між сторонами заяви про отримання позичальником кредитних коштів від 15 листопада 2006 року, яка не містить відомостей щодо пені та (або) штрафних санкцій за порушення позичальником умов укладеного кредитного договору. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відмови АТ КБ «ПриватБанк» в задовоелнні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 пені та штрафів, тому що наданий позивачем витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток, а також Умови та правила надання банківських послуг, що міститься в матеріалах справи, не містить підпису позичальника, що спростовує твердження позивача про узгоджений між сторонами їх розмір, що виключає факт доведеності обізнаності та погодження позичальника із умовами кредитування відсоткової ставкою, що виключає її застосування. Проти розміру тарифів та редакції Умов та правил, що надані позивачем, відповідач заперечував. Даний висновок колегії суддів узгоджується з правовим висновком викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі № 342/180/17, відступати від якого колегія суддів підстав не заходить. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з порушенням вимог законодавства, без належного дослідження наявних у матеріалах справи доказів, тому на підставі положення п.п.1,3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає частково скасуванню в частині відмови АТ КБ «ПриватБанк» в стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за процентам та ухваленню в цій частині нового рішення про часткове їх задоволення та стягнення заборгованості за відсотки станом на 30 червня 2018 року в сумі 3850,38 грн. Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову на відповідача. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України). Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» сплачено судовий збір в сумі 2881,50 грн. Позовні вимоги задоволено частково, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам за розгляд справи в апеляційній інстанції в сумі 130,46 грн. грн., відповідно розрахунку (3850,38 х 2881,50/ 85041,33). Керуючись ст. ст. 367, 369, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2019 року в частині відмови Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення відсотків за користування кредитними коштами по кредитному договору б/н від 15 листопада 2006 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове їх задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами по кредитному договору б/н від 15 листопада 2006 року, станом на 30 червня 2018 року в сумі 3850,38 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 130,46 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складено 23 січня 2020 року. Головуючий: Судді: