Постанова 4851 № 520/4480/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 р. Справа № 520/4480/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Катунова В.В. суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. за участю секретаря судового засідання Клочко Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2019 (суддя Зоркіна Ю.В., 61022, м. Харків, майдан Свободи,6, повний текст складено 12.09.19) по справі № 520/4480/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС України в Харківській області № 000002058062032 від 11.02.2019 року на суму 679597, 96 грн. за 2018 рік. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2019 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного Управління ДФС України в Харківській області № 000002058062032 від 11.02.2019 року на суму 509652, 83 грн. за 2018 рік. В іншій частині вимог позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати судове рішення в частині відмови в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що нежитлові будівель і споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктами промисловості і не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу приписів п. «є» 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2020 допущено заміну відповідача - Головне управління ДФС у Харківській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову, в межах розгляду даної апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач, на підставі договору дарування від 01.02.2018 № 223 отримав у власність комплекс нежитлових приміщень, а саме: нежитлова будівля літ. «Ш-1», загальною площею 589 кв. м.; нежитлову будівлю літ. «Ю-3», загальною площею 1972, 6 кв. м.; нежитлову будівлю літ. «Ж-1», загальною площею 11210, 9 кв. м.; нежитлову будівлю літ «Щ-1», загальною площею 156, 6 кв. м.; нежитлову будівлю літ «Л-1», загальною площею 205, 7 кв. м.; нежитлову будівлю літ «М-1», загальною площею 602, 4 кв. м.; нежитлову будівлю літ «Н-7», загальною площею 1747, 7 кв.м.; нежитлову будівлю літ «О-1», загальною площею 212, 8 кв. м.; нежитлову будівлю літ «И-1», загальною площею 13, 2 кв. м.; нежитлову будівлю літ. «П-3», загальною площею 3013 кв. м.; нежитлову будівлю літ. «Р-1», загальною площею 62, 2 кв. м.; нежитлову будівлю літ. «С-1», загальною площею 101, 8 кв. м.; нежитлову будівлю літ. «Т-1», загальною площею 25, 6 кв. м., які розташовані за адресою АДРЕСА_1. Право власності на комплекс нежитлових приміщень підтверджується витягами із реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.17-28). 01.02.2018 комплекс нежитлових приміщень переданий від позивача до ФОП ОСОБА_2 у безоплатне тимчасове користування згідно договору № 3 позички нежитлового приміщення, що підтверджується актом прийому-передачі майна до Договору № 3, для ведення господарської діяльності. Вказані приміщення використовуються ФОП ОСОБА_2 для виробництва залізобетонних конструкцій для будівництва. Використання вказаних приміщень ФОП ОСОБА_2 відображений в акті перевірки самозайнятої особи ОСОБА_2 від 26.12.2018 № 5349/20-40-1306-07/1990115247. 11.02.2019 відповідачем по справі відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України винесено податкове повідомлення-рішення № 0000002058062032, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем Податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за податковий період 2018 рік у розмірі 679597.96 грн. Не погодившись з правомірністю податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки нежитлові будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, які належать на праві власності позивачу, не підпадають під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України та є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ). Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України). Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Позивач у доводах апеляційної скарги, помилково ототожнює будівлі, що належать позивачу (фізична особа-підприємець), який використовує їх у власній господарській діяльності із будівлями промислових підприємств, зазначивши, що умовою для застосування пільги з оподаткування відповідно до підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є крім іншого фактичне її використання як об`єкту промисловості. Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо). Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності. За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»). Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості". До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне". Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття. Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво». Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах. Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки. Отже, колегія суддів зауважує, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. В межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов - виробничі приміщення. Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що об`єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 грудня 2018 року по справі №819/314/18 (реєстраційний номер в ЄДРСР 78495258), а також у постанові від 15 травня 2018 року по справі № 806/2461/17, у постанові від 15 травня 2018 року по справі №806/2676/17. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податковий орган при визначенні позивачу податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік у сумі 169945,13 грн. = (19913.5х9,31/12х11) діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, за наявності підстав для нарахування позивачу, як власнику нежитлової нерухомості, що є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податкового зобов`язання за 2018 рік. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2019 року по справі № 520/4480/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2019 по справі № 520/4480/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов Постанова складена в повному обсязі 23.01.20.