Постанова Київський апеляційний суд № 755/29720/14-ц

Головуючий у І інстанції Катющенко В.П. Провадження №22-ц/824/1213/2020 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Іванової І.В., Мельника Я.С., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року у справі за заявою Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві в особі Дніпровського районного відділу, заявник: ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, про встановлення факту постійного проживання на території України, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2016 року Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві в особі Дніпровського районного відділу звернулося до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою, в якій просило скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року по справі № 755/29720/14-ц за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України. Заява обґрунтована тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року задоволено заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України та встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав на території України. Дане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 23 січня 2015 року. Разом з тим, після прийняття вищезазначеного рішення та набрання ним чинності, Головному управлінню Державної міграційної служби України в місті Києві стали відомі обставини, які є істотними для справи, але не були і не могли бути відомі під час її розгляду. Так, 21 жовтня 2016 року ГУДМС України в місті Києві отримало від Департаменту захисту національної безпеки державності Служби безпеки України інформацію щодо фальсифікації судових доказів з метою отримання підстав для легалізації в Україні свого перебування громадянами Вірменії, в тому числі громадянином Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до запиту Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом Департаменту захисту національної безпеки державності Служби безпеки України від 24 травня 2016 року №5/2/1-8662 від Відокремленого підрозділу готель «Оберіг» ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» (власник зазначеного будинку) отримано відповідь від 25 травня 2016 року №107 про те, що вказані особи (в т.ч. заявник ОСОБА_1 ) в період з 1989 по 2004 рік не були зареєстровані (прописані) за вказаною адресою. Крім того, в матеріалах судових справ зазначено, що доказом факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року є факт навчання на той час в загальноосвітній школі №141 міста Києва. Разом з тим, відповідно до запиту Управління контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 19 травня 2016 року №5/2/1-8396 від Комунального навчального закладу «Навчально-виховного комплексу №141 «Освітні ресурси та технологічний тренінг» міста Києва (теперішня назва загальноосвітньої школи №141 міста Києва) отримано відповідь №324 від 20 травня 2016 року про те, що вказані особи у зазначеному навчальному закладі навчалися тільки з вересня 1995 року. Таким чином, матеріали зазначених перевірок СБ України спростовують факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року. Вищезазначені обставини мають значення для вирішення справи і є істотними для постановлення законного рішення у справі, так як на їх підставі можна зробити висновок про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. Зазначені обставини ГУДМС України в місті Києві не були і не могли бути відомі на час розгляду справи, оскільки лист Служби безпеки України надійшов до Головного управління лише 21 жовтня 2016 року. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року заяву Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві в особі Дніпровського районного відділу, заявник: ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами - задоволено. Скасовано у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ Головного управління ДМС у м. Києві, Управління ДМС у Житомирській області, про встановлення факту постійного проживання на території України. У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ Головного управління ДМС у м. Києві, Управління ДМС у Житомирській області, про встановлення факту постійного проживання на території України - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення постановлено з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин справи, просив скасувати рішення суду та закрити провадження за заявою про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що надані заявником - Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві в особі Дніпровського районного відділу документи не є нововиявленими обставинами, оскільки суд мав можливість перевірити їх під час розгляду справи. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , що діяв в інтересах ОСОБА_1 , задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року скасовано. Заяву Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві Дніпровського районного відділу міграційної служби про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України залишено без задоволення. Постановою Верховного суду від 20 листопада 2019 року касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року - скасовано. Передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав. Інші учасники процесу, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явились, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника заявника, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що03 листопада 2014 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України, в якій останній просив суд встановити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року (а.с.2-4). Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ Головного управління ДМС у м. Києві, Управління ДМС у Житомирській області, про встановлення факту постійного проживання на території України, було встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 24 серпня 1991 року постійно проживав на території України (а.с.38-41). Як вбачається з матеріалів справи, 01 березня 2014 року Дніпровським РУ ГУ МВС України ОСОБА_1 було видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , за відомостями якого з 23 січня 2004 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: Житомирська область, Попільнянський район, с. Строків (а.с.5). 24 червня 2005 року ОСОБА_1 середньою загальноосвітньою школою № 141 м. Києва було видано атестат про повну загальну середню освіту (а.с.6). 14 грудня 2007 року на ім`я ОСОБА_1 було видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон (а.с.9). 30 червня 2009 року ОСОБА_1 Державним вищим навчальним закладом «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» було видано диплом бакалавра, згідно якого ОСОБА_1 у 2009 році отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Економіка і підприємництво» та здобув кваліфікацію бакалавра з фінансів, викладача економіки (а.с.7). 30 червня 2010 року ОСОБА_1 було видано диплом магістра про закінчення у 2010 році Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», згідно якого ОСОБА_1 отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Фінанси» та здобув кваліфікацію магістра з фінансів (а.с.8). Вищенаведені встановлені судом обставини були покладені в основу рішення від 18 грудня 2014 року про задоволення заяви ОСОБА_1 та встановлення факту його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. Переглядаючи вищевказане рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, Дніпровський районний суд м. Києва у рішенні від 26 квітня 2017 року послався на наступні обставини. Відповідно до листа Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 20 жовтня 2016 року №5/2/1-17358, здійсненою перевіркою достовірності наданих родиною ОСОБА_1 у 2014 році до Дніпровського районного суду м. Києва матеріалів з метою встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, з`ясовано, що вони містять недостовірні відомості (а.с.80-81). Зокрема, відповідно до повідомлення Відокремленого підрозділу Готель «Оберіг» ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» від 25 травня 2016 року № 107, за адресою: АДРЕСА_1 (гуртожиток) п`ять осіб ОСОБА_1, серед яких ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не зареєстровані та в період з 1989 року по 2004 рік в архівних карточках Ф-16 не значаться, тобто не були зареєстровані (не прописані) (а.с.82). Згідно відповіді Комунального навчального закладу «Навчально-виховний комплекс № 141 «Освітні ресурси та технологічний тренінг» міста Києва від 20 травня 2016 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчався в СЗШ № 141 з вересня 1995 року по червень 2005 року, що також підтверджується копіями сторінок книг обліку видачі атестатів та додатків до атестатів про повну загальну середню освіту, алфавітною книгою записів учнів (а.с.83-87). Вказані відомості мають істотне значення для розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України, ці відомості існували на час розгляду справи, при цьому не були і не могли бути відомі заявнику, оскільки були отримані ним лише в ході здійснення контррозвідувальних заходів службою безпеки України, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказані відомості, відображені в письмових доказах, є нововиявленими обставинами в розумінні п.1 ч.2 ст.361 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час постановлення рішення). Таким чином, ухвалюючи рішення про задоволення заяви Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві в особі Дніпровського районного відділу про перегляд судового рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 грудня 2014 року в зв`язку з нововиявленими обставинами, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наявності передбачених законом підстав для скасування рішення, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони ґрунтуються на наявних у справі письмових доказах та відповідають діючому законодавству. Згідно ч. 2 ст. 365 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час ухвалення рішення) розгляд заяви здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. Розглянувши заяву, суд може скасувати судове рішення, яке переглядається, і прийняти нове судове рішення або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. Ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України після скасування судового рішення від 18 грудня 2014 року за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції виходив з недоведеності заяви, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Заявником ОСОБА_1 суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, не надано, в зв`язку із чим суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав до задоволення заяви. При цьому, судом вірно зазначено, що наявні у справі письмові докази стосуються іншого, більш пізнього періоду, починаючи з 2005 року, і не являються підставою для задоволення заяви. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише, якщо ці порушення призвели до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і доводи апеляційної скарги цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: