Постанова Київський апеляційний суд № 755/8815/23

Головуючий у І інстанції Арапіна Н.Є. Провадження № 22-ц/824/13210/2023 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, В С Т А Н О В И В : У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 , посилаючись на те, що вона є дружиною ОСОБА_2 , від шлюбу з яким має малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 2017 по 2021 рік вони проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Під час спільного проживання ОСОБА_2 застосовував щодо ОСОБА_1 : психологічне насильство (принижував, ображав, показував непристойні жести, не дозволяв ночувати у батьків, виганяв вагітну з дому, двічі виганяв з дитиною з дому, під час сварки тримав дитину над пательнею, щоб заявник нервувала, залишав їх одних з сином у парку в темний період дня, виганяв зі свята, принижував в присутності своїх друзів та батьків); фізичне насильство (штовхав її, як вагітну, так і з дитиною на руках, бив по обличчю в присутності дитини, хапав за руки, після чого вона мала синці та подряпини; заламував, сідав на неї та клав поруч ножа, і у такому вигляді телефонував її матері по Вайбер та відправляв такі фото); економічне насильство (розпоряджався її коштами, відібрав її картку, мотивуючи тим, що у них спільний бюджет, коли вона робила продуктові покупки, він відправляв їй точну суму на картку, коли вона вже була на касі, і касир порахувала суму покупки). На початку серпня 2021 року ОСОБА_2 вигнав заявника з малолітнім сином з помешкання, в якому вони спільно проживали, через що заявник разом з дитиною почала проживати за адресою: АДРЕСА_2 , у квартирі своїх батьків. Після припинення спільного проживання з ОСОБА_2 , останній застосовувати психологічне та економічне насильство щодо заявника не припинив. 18 листопада 2021 року у приміщенні Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_2 застосував до заявника психологічне насильство, через що йому було винесено «Терміновий заборонний припис» уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України на строк 10 днів. 25 листопада 2021 року Дарницьким районним судом м. Києва ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КпАП України. Згідно відповіді Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві від 04 травня 2023 року за період з 01 січня 2021 року по теперішній час зафіксовано 11 звернень заявника до поліції, що стосувались неправомірних дій ОСОБА_2 . У березні 2023 року ОСОБА_2 приходив додому до батьків заявника, намагався зайти до квартири, через що батьки ОСОБА_1 вимушені були викликати поліцію. 20 січня 2023 року ОСОБА_2 на евакуаторі забрав авто Toyota RAV4 Hybrid, державний номер НОМЕР_1 , яким користувалася заявник та в якому були її особисті речі, документи та коштовне дитяче автокрісло. 08 лютого 2023 року під час зустрічі на засіданні у Службі у справах дітей та сім`ї, навіть в присутності комісії ОСОБА_2 знову принижував та погрожував заявнику. У власності заявника перебував автомобіль RAVON R2, державний номер НОМЕР_2 , який ОСОБА_2 розбив та насильно утримував, як і документи на автомобіль та ключі від нього. 04 квітня 2023 року знову переслідував заявника, стукав у авто, в якому вона сиділа, погрожував їй. У зв`язку з викладеними обставинами, на підставі положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» перед судом порушено питання про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 у вигляді тимчасового обмеження, а саме, заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 100 метрів до місця проживання постраждалої особи - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 на строк 6 місяців та до місця перебування постраждалої особи за адресою - АДРЕСА_3 ; усунути перешкоди у користуванні майном постраждалої особи - ОСОБА_1 , що є її особистою приватною власністю, шляхом повернення їй документів на автомобіль RAVON R2, державний номер НОМЕР_2 , ключів від даного автомобіля та дитячого крісла (Graco 4ever сірого кольору) для перевозки дитини - ОСОБА_3 , 2019 року народження; заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою - ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто на строк 6 місяців; заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому йому на строк 6 місяців. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року у задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, заявник ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення заяви. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, заявник посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки показанням свідка ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_2 постійно застосовував щодо заявника домашнє насильство. Стверджує, що висновок суду про те, що звернення заявника до правоохоронних органів стосовно неправомірних дій ОСОБА_2 відносно неї свідчить про наявність конфлікту між сторонами, але не підтверджує факт того, що останній вчинив щодо неї психологічне насильство, спростовується матеріалами справи, оскільки уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України ОСОБА_2 було винесено «Терміновий заборонний припис» та рішенням Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП і притягнуто до адміністративної відповідальності. Судом першої інстанції не в повній мірі оцінено ризики щодо продовження чи повторного вчинення заінтересованою особою домашнього насильства. Суд не звернув уваги на те, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Крім того, суд першої інстанції не забезпечив повний, всебічний та об`єктивний розгляд справи, оскільки не дослідив поданий заявником електронний доказ, чим порушив вимогу безпосередності дослідження доказів. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, як законне та обґрунтоване. В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та її представники адвокати Кидалов І.М., Проскурін В.Г. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з викладених у ній підстав. Представник заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвокат Зарубін О.О. в апеляційному суді проти задоволення скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що заявник ОСОБА_1 з 20 серпня 2018 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із заінтересованою особою ОСОБА_2 , який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 грудня 2021 року було розірвано (а.с.12-13). Від шлюбу заявник та заінтересована особа мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.19). Заявник просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 у вигляді тимчасового обмеження, а саме, заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 100 метрів до місця проживання постраждалої особи - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 на строк 6 місяців та до місця перебування постраждалої особи за адресою - АДРЕСА_3 ; усунути перешкоди у користуванні майном постраждалої особи - ОСОБА_1 , що є її особистою приватною власністю, шляхом повернення їй документів на автомобіль RAVON R2, державний номер НОМЕР_2 , ключів від даного автомобіля та дитячого крісла (Graco 4ever сірого кольору) для перевозки дитини - ОСОБА_3 , 2019 року народження; заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою - ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто на строк 6 місяців; заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому йому на строк 6 місяців. На підтвердження заявлених вимог заявник надала суду фотокартки (а.с.6), електронний носій (а.с.6), копію ухвали Святошинського районного суду м. Києва про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя (а.с.10-11), копію ухвали Святошинського районного суду м. Києва про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини (а.с.14), лист Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 24 березня 2023 року, відповідно до якого автомобіль марки «Тойота», д.н. НОМЕР_1 , перебуває на зберіганні у ОСОБА_2 (а.с.15), копію акту проживання дитини разом з матір`ю (а.с.16), договір про надання соціальної послуги посередництва № 06/12-2Д від 06 грудня 2021 року (а.с.23-24), копію заяв до Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 26 серпня, 28 вересня 2021 року, 27 січня, 16 лютого 2023 року (а.с.25-26, 27-30, 31-32, 32 зв., 33-35), копію пояснень до Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 03 грудня 2022 року (а.с.36-37), копію заяв до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 14 лютого, 03 березня, 04 квітня, 2023 року (а.с.38, 39-40, 57), копію пояснень до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 21 липня, 03 жовтня 2022 року, 20 січня, 14 лютого, 03 березня 2023 року (а.с.41, 42, 43, 44, 47-48), копію заяви до відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 09 серпня 2021 року (а.с.45), копію пояснень до відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 09 серпня 2021 року (а.с.46), копію пояснень заявника від 17 серпня, 28 вересня 2021 року (а.с.49, 50), копію протоколу про вчинення кримінального правопорушення від 17 серпня 2021 року (а.с.51), копію пояснень заявника від 25 серпня 2021 року (а.с.52), копії заяв про добровільне повернення автомобіля від 23 березня, 04 квітня, 27 березня 2023 року (а.с.53, 54, 55), копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.56), копії квитанцій про направлення заяв (а.с.58, 59, 60), копію направлення № 36 сім`ї/особи до іншого суб`єкта для надання соціальних послуг від 28 серпня 2021 року (а.с.61), терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 , складений 18 листопада 2021 року строком на десять діб з 18 по 28 листопад 2021 року, яким заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою (а.с.62), копію заяви до Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві (а.с.63), копію пояснень до Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 18 листопада 2021 року (а.с.64), лист Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 15 травня 2023 року (а.с.65), копію постанови Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а.с.66-67), копію постанови Київського апеляційного суду м. Києва про залишення постанови Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року без змін (а.с.68-73), лист Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 20 вересня 2021 року (а.с.65), копії номерів вхідних звернень до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві (а.с.75-77), копію листа Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції від 20 вересня 2021 року (а.с.77), копію листа відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 23 вересня 2021 року (а.с.78), копію доповідної записки відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 14 серпня 2021 року (а.с.79-80), копію листа відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 17 серпня 2021 року (а.с.81), скріншоти повідомлень з месенджера «VIBER» та електронної пошти (а.с.82-89). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з її недоведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів учасників судового процесу, встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Судом першої інстанції під час розгляду справи було встановлено, що між учасниками справи існують неприязні відносини, часто виникають конфліктні ситуації з приводу участі у вихованні дитини та з приводу поділу спільного майна подружжя. Звернення заявника до правоохоронних органів стосовно неправомірних дій ОСОБА_2 відносно неї свідчить про наявність конфлікту між сторонами, але не підтверджує факт того, що ОСОБА_2 вчинив щодо неї психологічне насильство, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Отже, правильним є висновок суду про те, що заявником не доведено, що існує вірогідність вчинення ОСОБА_2 щодо неї насильства та настання тяжких і особливо тяжких наслідків його вчинення, оскільки фактів протиправної поведінки ОСОБА_2 у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» заявником не наведено і не доведено. За таких обставин, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що заявником не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження ризиків, які можуть настати у майбутньому, що є її процесуальним обов`язком у силу статей 12, 81 ЦПК України. Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що Дніпровський районний суд міста Києва, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилковість висновків суду щодо недоведеності нею вірогідності вчинення ОСОБА_2 щодо неї насильства та настання тяжких і особливо тяжких наслідків спростовуються змістом судового рішення, з якого вбачається, що судом повно з`ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які б привели до неправильного вирішення спору. Посилання заявника у скарзі на не врахування судом показів свідка ОСОБА_4 є необґрунтованими, оскільки суд у своєму рішенні зазначив короткий зміст пояснень ОСОБА_4 щодо обставин справи та врахував ці показання разом з іншими доказами по справі у їх сукупності та взаємозв`язку. Обґрунтовуючи підстави звернення до суду, заявниця посилалась на те, що з серпня 2021 року неодноразово зверталась до правоохоронних органів, служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації з приводу домашнього насильства з боку ОСОБА_2 . Однак, вказані заявником обставини не відповідають фактичним обставинам справи, що було встановлено судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Заявником в суді першої інстанції не доведено факту вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, не доведено форму домашнього насильства, якому начебто піддавався заявник, а також не доведено ризиків, які можуть настати у разі незастосування стосовноОСОБА_2 обмежувального припису. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Заявниця не надала суду доказів вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, чи смерті постраждалої особи. Крім того, слід зазначити, що ОСОБА_1 уже зверталася до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про видачу обмежувального припису за період чинення щодо неї домашнього насильства, починаючи з часу спільного проживання до моменту звернення із заявою до суду у листопаді 2021 року. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 липня 2021 року по справі №755/19022/21 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису було відмовлено і це рішення суду залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року. Обставини, які були предметом розгляду справи №755/19022/21, є ідентичними обставинам, на які посилається заявник у своїй заяві про видачу обмежувального припису від 26 червня 2023 року, у якій вона також зазначила період чинення щодо неї домашнього насильства, починаючи з часу спільного проживання з ОСОБА_2 до моменту звернення з заявою до суду у червні 2023 року. Зважаючи на вимоги ст. 82 ЦПК України, обставини, які були встановлені в постанові Київського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року по справі №755/19022/21, не підлягають доказуванню при розгляді справи №755/8815/23 про видачу обмежувального припису. Так, судом апеляційної інстанції було встановлено наступні обставини, а саме: «У справі, що переглядається, встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 існують неприязні відносини, часто виникають конфліктні ситуації з приводу участі у вихованні дитини. Необхідність видачі обмежувального припису заявник аргументувала вчиненням щодо неї психологічного насильства. В обгрунтування вказаних обставин заявником надано копії її заяв до правоохоронних органів та відповіді на них. Разом з цим, наведені заявником обставини не містять ознак психологічного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного насильства щодо неї та дитини ОСОБА_6 , а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому у зв`язку із не вчиненням щодо останнього обмежувального припису. Сам факт звернення ОСОБА_5 до правоохоронних органів стосовно неправомірних дій ОСОБА_2 відносно неї свідчить про наявність конфлікту між сторонами, але не підтверджує факт того, що ОСОБА_2 вчинив щодо неї психологічне насильство, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». У відповідях на звернення правоохоронні органи вказували на відсутність ознак кримінального правопорушення у діях ОСОБА_2 , а також про відсутність притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП». Щодо доводів скарги про неврахування судом термінового заборонного припису, який був складений 18.11.2021 року та постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року щодо ОСОБА_2 , якого було визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КпАП України, то ці обставини також були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, який у своїйпостанові від 21.02.2022 року по справі №755/19022/21 встановив, що: «Обставини застосування до ОСОБА_2 термінового заборонного припису, мали місце після звернення ОСОБА_5 із заявою про обмежувальний припис, але до ухвалення рішення судом. Однак, як вірно вказав суд першої інстанції, ці обставини не можуть бути прийняті до уваги суду, так як законом не передбачено винесення двох видів обмежувального припису за одним фактом прояву психологічного насильства. Звертаючись до суду з заявою про видачу обмежувального припису у судовому порядку на більш тривалий термін, заявник не надала суду належних та беззаперечних доказів, які свідчать про те, що кривдник порушив заборони, які були визначені терміновим заборонним приписом, доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного або фізичного насильства щодо заявника після спливу дії термінового заборонного припису, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із не вчиненням щодо останнього обмежувального припису». Крім того, статтею 39 КпАП України визначено строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Так, якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Доказів вчинення ОСОБА_2 нового адміністративного правопорушення суду не надано, відтак на підставі ст. 39 КУпАП ОСОБА_2 вважається таким, що не був підданий адміністративному стягненню за ст. 173-2 КУпАП. Інші доводи апеляційної скарги заявника не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди заявниказ висновками суду. Судом першої інстанції правильновстановлено обставини справи, застосовано норми матеріального права, які регулюють правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням недоведеності вимог заяви ОСОБА_1 обґрунтовано відмовлено у її задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки Дніпровським районним судом міста Києва рішення від 29 червня 2023 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 червня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: