Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/2911/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1032/20 Справа № 215/2911/19 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Чубіна А.В. сторони: позивач: ОСОБА_1 , відповідач:Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 серпня 2019 року, яке ухвалене суддею Камбул М.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 14 серпня 2019 року,- ВСТАНОВИВ : У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві. Позов мотивовано тим, що батько позивача ОСОБА_2 під час виконання трудових обов`язків машиніста екскаватора 28 червня 1993 року загинув внаслідок ураження електричним струмом. Внаслідок смерті батька, позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає у тому, що вона отримала сильне нервове потрясіння коли дізналась про смерть батька, вона втратила близьку їй людину у 10 років, залишилася без батьківського піклування та матеріальної підтримки. Після його смерті життя позивача повністю змінилося, у зв`язку із чим просила стягнути з відповідача 192 100 грн. завданої моральної шкоди. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 серпня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька на виробництві, без утримання податку з доходів фізичних осіб у розмірі 130 000 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави судовий збір в розмірі 1 300 гривень. В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що нормами ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, не передбачалося право позивача на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю працівника на виробництві. На думку відповідача, до спірних правовідносин необхідно застосовувати Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року. Також суд першої інстанції не врахував, що позивачем не дотримано порядку розгляду спору про відшкодування моральної шкоди, тобто попереднього звернення з заявою про відшкодування моральної шкоди до комісії по трудовим спорам підприємства. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, представника ПрАТ «ПівнГЗК» - Безущенко О.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач є донькою ОСОБА_2 (а.с. 9). За життя ОСОБА_2 працював на посаді машиніста екскаватору Північного державного гірничо збагачувального комібанту, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат». 28 червня 1993 року, при виконанні трудових обов`язків з ОСОБА_2 стався нещасний випадок, в результаті якого він помер (а.с. 5). Згідно Акту №12/VI від 08 липня 1993 року про нещасний випадок на виробництві, причинами нещасного випадку є виконання робіт в електроустановках особами електротехнологічного персоналу без розпоряджень та без виконання організаційно-технічних заходів; незадовільний стан виробничої дільниці електротехнологічного персоналу Первомайського кар`єру, що виразилось в самовільному виконанні робіт в електроустановках з напругою вище 1000В (а.с. 6). Згідно п. 13 Акту особами, які допустили порушення законодавства про працю та правила з охорони праці є помічник машиніста екскаватору ОСОБА_3 , машиніст екскаватору ОСОБА_2 , які порушили ст. 18 ЗУ «Про охорону праці», п.11 «б» «Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робочих та службовців підприємств, установ та організацій», п.п. Б2.2.2.1; Б2.2.2; Б2.2.3; Б2.2.4; Б2.2.5; Б2.3.1 «Правил техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів»; п.11.9 «б» «Інструкції з безпечної експлуатації електрообладнання та електромереж на кар`єрах»; помічник машиніста екскаватора ОСОБА_4 , який порушив - ст. 18 ЗУ «Про охорону праці», п.11 «б» «Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робочих та службовців підприємств, установ та організацій», п.11.9 «б» «Інструкції з безпечної експлуатації електрообладнання та електромереж на кар`єрах»; головний майстер ОСОБА_5 - п.9.28.3 «Положення про систему управління охороною праці на ПівнГЗК»; енергетик дільниці №1 ОСОБА_6 , які порушили - п.2 б «Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робочих та службовців підприємств, установ та організацій», п.9.28.3 «Положення про систему управління охороною праці на ПівнГЗК» (а.с. 6). Відповідно до свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 від 22 липня 1993 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 36 років (а.с. 3). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов`язок з відшкодування моральної шкоди на ПрАТ «ПівнГЗК», суд першої інстанції виходив із того, що нещасний випадок, внаслідок якого помер батько позивача, стався під час його роботи, 28 червня 1993 року, внаслідок якого позивачу спричинена моральна шкода, яка має бути відшкодована на підставі статті 440-1 ЦК України. Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди, та із визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскільки, смерть батька позивача настала під час виконання трудових обов`язків внаслідок нещасного випадку в 1993 році, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин сторін положень статті 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року. Згідно зі статтею 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Необхідною умовою виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Стаття 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК України фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК України виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК України, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння. Стаття 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв`язку зі смертю її батька в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 ЦК України в редакції 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин. Як роз`яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних,психічних,тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити і з засад розумності, виваженості та справедливості. Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу України, в редакції 1963 року, та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року, викладених у Постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зав`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як вбачається з матеріалів справи, батько позивача загинув під час виконання трудових обов`язків. Внаслідок смерті батька позивачу завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що вона втратила рідну їй людину, яку дуже любила. Смерть батька призвела до того, що позивач тривалий час перебувала у напруженому психічному стані, оскільки думки про його смерть не залишають її навіть до теперішнього часу. Після смерті батька позивач, якій на момент смерті батька виповнилось 10 років, залишалася без батьківського піклування та матеріальної підтримки, оскільки заробіток батька був основним джерелом доходу її сім`ї. Неспроможність у повній мірі задовольнити свої нагальні життєві потреби завдали позивачу додаткових моральних переживань. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу заподіяно моральну шкоду і вона має право на її відшкодування. При цьому, суд першої інстанції правильно виходив з того, що втрата батька завдає позивачу фізичного болю та душевних страждань. Як вбачається з матеріалів справи, факт смерті потерпілого ОСОБА_2 від нещасного випадку встановлений Актом про нещасний випадок на виробництві від 08 липня 1993 року, що передбачає право члена сім`ї померлого на відшкодування їй моральної шкоди. У зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд безпідставно застосував норми ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, для вирішення спору щодо відшкодування моральної шкоди колегією суддів відхиляються, оскільки ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року передбачено регулювання питання про відшкодування моральної шкоди та спростовуються вищевикладеним. Колегія суддів вважає, що не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову доводи апеляційної скарги відповідача, що позивачем не дотримано порядку розгляду спору про відшкодування моральної шкоди, тобто попереднього звернення з заявою про відшкодування моральної шкоди до комісії по трудовим спорам підприємства, оскільки згідно роз`яснень, наведених в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Також Пленум Верховного Суду України в п. 6 Постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» наголошує, що при застосуванні норм Кодексу законів про працю України щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції потерпілий має право звернутися з такими вимогами безпосередньо до суду. Суд не вправі відмовити особі у прийнятті заяви з такими вимогами лише з тієї підстави, що вона не розглядалася комісією по трудових спорах. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача що до спірних правовідносин необхідно застосовувати Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, оскільки як вбачається з матеріалів справи судом при ухвалені рішенні були враховані положення Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року. Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції з урахуванням роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили. На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивача, яка втратила підтримку близької людини, оскільки після загибелі батька, нормальні життєві зв`язки позивача були порушені, позивач зазначала сильного нервового потрясіння. Смерть батька призвела до того, що позивач тривалий час перебувала у напруженому психічному стані, оскільки думки про його смерть не залишають її навіть до теперішнього часу. Після смерті батька позивач, якій на момент смерті батька виповнилось 10 років, залишалася без батьківського піклування та матеріальної підтримки, оскільки заробіток батька був основним джерелом доходу її сім`ї. Неспроможність у повній мірі задовольнити свої нагальні життєві потреби завдали позивачу додаткових моральних переживань. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду обґрунтоване і підтверджується матеріалами справи, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 січня 2020 року. Головуючий: Судді: