Постанова 4815 № 559/3597/13-ц

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 січня 2020 року м. Рівне Справа № 559/3597/13-ц Провадження № 22-ц/4815/2/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Бондаренко Н.В. (суддя-доповідач), Шимківа С.С., Хилевича С.В., секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю позивачки, її представника-адвоката Сурікової С.І, ОСОБА_4 , представника ОСОБА_2 - адвоката Боржецького О.Л. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області в складі судді Ралець Р.В. від 21 березня 2019 року, проголошене в 11 год. 04 хв. в м. Дубно, дата складання повного судового рішення 1 квітня 2019року, в с т а н о в и в: 14.11.2013 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про знесення об`єкта самочинного будівництва. Позов мотивував тим, що відповідно до рішення Дубенської міської ради від 27.07.2007 року №794 "Про внесення доповнень до рішення міської ради від 5.01.2007 року № 396" та договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 16.08.2010 року за №3543 між Дубенською міською радою та ним, він придбав у власність шляхом викупу земельну ділянку площею 0,0139 га, для комерційного використання (обслуговування аптеки ветеринарної медицини), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі укладеного договору, 11.01.2011 року відділом Держкомзему в м. Дубно йому було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 982997. Придбана земельна ділянка площею 0,0139 га межує в т.ч. із земельною ділянкою ОСОБА_6 , яким було підписано протокол встановлення та погодження меж земельної ділянки від 9.10.2009 року, яка передається йому у власність. Однак, починаючи з весни 2012 року відповідач, не зважаючи на його заперечення, почав здійснювати будівельні роботи по добудові до своєї квартири на земельній ділянці, яка належить йому на праві приватної власності. За повідомленням Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області від 4.10.2012 № 01-25/П-2358 вищезгадані будівельні роботи з добудови до частини житлового будинку по АДРЕСА_2 виконуються ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 згідно повідомлення про початок будівельних робіт та будівельного паспорта від 30.07.2012, виданого управлінням архітектури, будівництва та земельних питань Дубенської міської ради. Однак, у зв`язку з виявленням нових обставин, наданням забудовниками ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 недостовірних даних, що стосуються містобудівної документації, наказом управління архітектури, будівництва та земельних питань Дубенської міської ради від 26.09.2012 року № 51-в будівельний паспорт № 97/59/2012 від 30.07.2012 року скасований. Незважаючи на вказаний наказ управління архітектури, будівництва та земельних питань Дубенської міської ради відповідач продовжував проводити будівельні роботи та звів фундамент та стіни запланованої ним прибудови до житлового будинку. Вважає, що даний об`єкт незавершеного будівництва без його дозволу зведено на земельній ділянці, яка належить йому на праві приватної власності, що порушує його право на користування та розпорядження своїм майном. Крім того, відповідачем було здійснено будівництво об`єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, тобто не віднесена до земель житлової й громадської забудови, і її цільове призначення або вид використання не змінено в установленому законом порядку. Також, будівництво об`єкта незавершеного будівництва здійснено з істотним порушенням будівельних норм та правил, у відповідача відсутній будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, наявність якого є обов`язковою та передбачена Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності". З наведених підстав просив зобов`язати ОСОБА_2 знести за свій рахунок об`єкт самочинного будівництва (добудову до квартири АДРЕСА_3 . 12.04.2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції і з заявою, в якій в зв`язку із смертю її чоловіка ОСОБА_5 та прийняття нею спадщини просила замінити позивача у даній справі на неї. Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21.01.2019 року залучено до участі у цій справі в якості правонаступника позивача ОСОБА_1 . Крім того, 20.09.2018 року ОСОБА_1 подано уточнену позовну заяву до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні приватною власністю шляхом знесення самочинного будівництва. Вказує, що згідно висновку №7294-7296 судової земельно-технічної експертизи за матеріалами цивільної справи № 559/151/14ц вбачається, що лінійні розміри земельної ділянки ОСОБА_6 , яка знаходиться в АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, не відповідають лінійним розмірам, зазначеним в державному акті серія ЯД №243949, не відповідність полягає в тому, що частина будівлі, яка належить ОСОБА_8 знаходиться на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_5 . Крім того, з даного висновку вбачається, що відповідно до поповерхового плану житлового будинку по АДРЕСА_4 в житловий будинок, який на даний час належить ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , здійснювався з дворової частини житлового будинку, до входу були влаштовані сходи. Відповідно до технічного паспорта датованого 5.12.1996, вхід в приміщення, які належить ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , здійснюється через тамбур площею 3,2 кв. м. Проте на даний час тамбур реконструйований та не відповідає його межам зазначеним в технічному паспорті та повністю розташований на земельній ділянці ОСОБА_5 , площа самозахвату становить 12 кв.м. Крім того, на земельній ділянці ОСОБА_5 безпосередньо біля вхідних дверей до частини будинку, що належить ОСОБА_5 , Панчуками самочинно зведено водопровідний колодязь та встановлено водовідвідний люк. Однак, з врахуванням постанови апеляційного суду Рівненської області від 7.02.2018, якою частково змінено рішення Дубенської міської ради від 27.07.2007 № 794, в частині включення до загального розміру земельної ділянки площею 0,0139 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для обслуговування ветеринарної аптеки земельної ділянки площею 3,2 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2 під приміщенням веранди (тамбура), яка належить ОСОБА_8 , площа самозахвату земельної ділянки позивачі відповідачами становить 9 кв.м. З наведених підстав ОСОБА_1 просить усунути їй перешкоди у здійсненні прав приватної власності щодо своєї земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення відповідачами за власний рахунок самочинно реконструйованої частини будинку, а саме добудови площею 9 кв.м. до тамбура площею 3,2 кв.м., а також водопровідного колодязя та самочинно встановленого водопровідного люку. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 березня 2019 року усунуто позивачу ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні нею прав приватної власності щодо своєї земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 шляхом: 1.Знесення за власний рахунок відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 самочинно реконструйованої частини будинку, а саме: здійснення добудови площею 9 кв.м. до тамбура площею 3,2 кв.м., що на поповерховому плані їх житлового приміщення АДРЕСА_5 під №1 .

2. Знесення за власний рахунок відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 самочинно зведеного безпосередньо біля вхідних дверей до частини будинку, що належить ОСОБА_1 , водопровідного колодязя та самочинно встановленого водопровідного люку. Рішення мотивовано тим, що позивач довела належними, допустимими та достатніми доказами факт порушення її прав в ході проведення відповідачами самочинного будівництва. У апеляційній скарзі ОСОБА_2 покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що в порушення вимог ч. 4 ст.265 ЦПК України судом не вказано в оскаржуваному рішенні з якої саме підстави, передбаченої ст. 376 ЦК України, об`єкти, які просить знести позивач, є самочинними. Судом не було встановлено коли саме відбулося зведення спірної добудови та встановлення водопровідного колодязя із люком. Проте, встановлення зазначеної обставини є обов`язковим у даному випадку, оскільки, якщо відповідне будівництво відбувалося з моменту видачі будівельного паспорта та до моменту його скасування, то таке будівництво здійснювалося на підставі належних і діючих у той час документів, а відтак, його не можна вважати самочинним. Також, суд першої інстанції не з`ясував причин скасування виданого раніше будівельного паспорту та законність такого наказу про скасування будівельного паспорту. Звертає увагу, постановою Апеляційного Рівненської області від 7.02.2018 року визнано недійсним та скасовано державний акт серії ЯЛ №982997 від 11.01.2011 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0137 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що надана ОСОБА_5 , а також скасовано державну реєстрацію згаданої земельної ділянки. Таким чином, права власності на земельну ділянку вказаної площі і конфігурації вже не існує ні в позивача, ні в будь-якої іншої особи, а відтак, твердження позивачки про те, що добудова до квартири та водопровідний колодязь знаходяться на її земельній ділянці не відповідає дійсності. Однак, суд в оскаржуваному рішенні безпідставно посилався на технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка розроблялася для ОСОБА_1 , так як за змістом ст. 126 ЗК України технічна документація не є правовстановлюючим документом та не підтверджує право власності чи користування земельною ділянкою. Отже, суд не встановив та не вказав в своєму рішенні яке конкретно право позивачки порушене і в чому саме полягає таке порушення. Також, вказує, що в матеріалах справи взагалі відсутні будь-які докази того, що частина, належної відповідачам, будівлі конкретної площі заступає на земельну ділянку позивачки. У рішенні суду вказано про необхідність знесення добудови до тамбура, однак із нього не зрозуміло у якій конфігурації цю добудову потрібно знести і чи потрібно при ньому зносити сам тамбур, як складову добудови, відображений у технічному паспорті та є законною частиною будівлі. Крім того, суд першої інстанції взагалі не досліджував чи є в даному випадку порушення будівельних норм істотним, чи можлива перебудова та чи відмовляється відповідач провести перебудову, а тому висновок суду першої інстанції про необхідність знесення відповідних об`єктів є передчасним, а оскаржуване судове рішення прийняте всупереч вимогам ч. 7 ст. 376 ЦК України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає рішення суду законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд прийняв рішення на підставі наданих сторонами доказів, яким дав належну оцінку, врахував обставини, встановлені постановою апеляційного суду Рівненської області від 7.02.2018 року, які в силу ст.82 ЦПК України у даній справі не доказуються. Просить рішення суду першої інстанції залишити в силі, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_5 був власником приміщення ветеринарної аптеки за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується копіями свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 9.08.2010 року (а.с. 41). На підставі рішення Дубенської міської ради від 27.07.2007 року № 794 "Про внесення доповнень до рішення міської ради від 5.01.2007 року № 396" між Дубенською міською радою та ОСОБА_5 16.08.2010 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно умов якого останній придбав у власність шляхом викупу земельну ділянку площею 0,0139 га, для комерційного використання (обслуговування аптеки ветеринарної медицини), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7, 37-39 т.1). 11.01.2011 року відділом Держкомзему в м. Дубно ОСОБА_5 було видано Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЛ № 982997 (а.с. 10 т.1). Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 11.12.1996 року Дубенською міською радою, квартира АДРЕСА_5 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та членам його сім`ї ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 45 т.1). На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №243949 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,0097 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 46т.1). Рішенням Дубенської міської ради Рівненської області №419 від 15 травня 2008 року "Про надання дозволу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на добудову до житлової квартири АДРЕСА_5 " дозволено ОСОБА_2 добудову до житлової квартири АДРЕСА_5 згідно викопіювання (а.с. 48 т.1). 30.07.2011 року управлінням архітектури, будівництва та земельних питань Дубенської міської ради видано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будівельний паспорт № 87/59/2012 на добудову до житлової квартири по АДРЕСА_2 (а.с.49 т.1). Наказом управління архітектури, будівництва та земельних питань Дубенської міської ради від 26.09.2012 року №51-в будівельний паспорт №97/59/2012 від 30.07.2012, виданий ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на проведення добудови до житлової квартири АДРЕСА_5 , скасовано у зв`язку з виявленням нових обставин у недостовірності поданих матеріалів містобудівної документації забудовниками (а.с. 13 т.1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 83 т.1). Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом № 603 від 8.07.2017р., виданого приватним нотаріусом Дубенського міського нотаріального округу Рівненської області Пришко О.О., спадкоємцем майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: приміщення ветеринарної аптеки, що знаходиться в АДРЕСА_4 , є його дружина ОСОБА_1 (а.с. 94 т.1). 7.11.2017 року Дубенським міськрайонним судом ухвалено рішення у справі №559/151/14-ц за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , Дубенської міської ради про визнання недійсним рішення Дубенської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на землю та скасування державної реєстрації земельної ділянки, яким позовні вимоги задоволено. Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 7.02.2018 року вказане рішення суду змінено, визнано недійсним рішення Дубенської міської ради Рівненської області від 27.07.2007 року №794 "Про внесення доповнень до рішення міської ради від 5 січня 2007 року №396" в частині включення до загального розміру земельної ділянки площею 0,0139 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для обслуговування ветеринарної аптеки земельної ділянки площею 3,2 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2 під приміщенням веранди (тамбура), яка належить ОСОБА_8 з доповненого додатку до рішення міської ради від 5 січня 2007 року №396 "Про перелік земельних ділянок, що підлягають продажу у 2007 році" пунктом 36 (рядком таблиці) наступного змісту "36; вул АДРЕСА_4 /1; для обслуговування ветеринарної аптеки; 0,0139". Визнано недійсним п.36 додатку до рішення Дубенської міської ради Рівненської області від 5 січня 2007 року №396 "Про перелік земельних ділянок, що підлягають продажу у 2007 році" в частині включення до загального розміру земельної ділянки площею 0,0139 га по АДРЕСА_1 з цільовим визначенням для обслуговування ветеринарної аптеки земельної ділянки площею 3,2 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2 під приміщенням веранди (тамбура), яка належить ОСОБА_9 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 серпня 2010 року, укладений між Дубенською міською радою та ОСОБА_5 , що зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №3543, посвідчений приватним нотаріусом Дубенського міського нотаріального округу Стадійчук О.В. в частині включення до загального розміру земельної ділянки площею 0,0139 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для обслуговування ветеринарної аптеки земельної ділянки площею 3,2 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2 під приміщенням веранди (тамбура), яка належить ОСОБА_9 . Рішення суду в частині визнання недійсним та скасування державного акта серії ЯЛ №982997 від 11.01.2011 року на право власності на земельну ділянку площею 0,0139 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що надана ОСОБА_5 для комерційного використання (обслуговування ветеринарної медицини) та скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0139 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , наданої для комерційного використання (обслуговування ветеринарної медицини) ОСОБА_5 , залишено без змін (а.с. 71-77). Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 8.07.2017 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0139га за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 3.09.2019 року зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0136 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5610300000:02:001:3319. На підставі ухвали апеляційного суду від 9.07.2019 року проведена будівельно-технічна експертиза, згідно висновку №8548-8549 від 27.12.2019 року якої, частина добудови веранди до квартири АДРЕСА_5 площею 12 кв.м розташована на земельній ділянці ОСОБА_1 . У зв`язку з відсутністю в матеріалах справи технічних умов та водопровідну систему для даної прибудинкової земельної ділянки експерт не може встановити відповідність розташування зведеного відповідачами Панчуками водопровідного колодязя та встановлення водопровідного люка, які розташовані на земельній ділянці розміром 0,027га по АДРЕСА_1 будівельним нормам і правилам. Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил. Згідно частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. З контексту норм частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Положеннями частини сьомої статті 376 ЦК України визначено, що в разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Як роз`яснено в п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)" відповідно до вимог ст. 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (ст. 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (ч. 4 ст. 376 України та ст. 391 ЦК України). Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтями 4 та 5 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. З аналізу наведених норм права можна зробити висновок, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Частинами другою, третьою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Статями 125, 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_5 до дня своєї смерті (2.11.2016року) був власником земельної ділянки, площею 0,0139га по АДРЕСА_1 , а згодом позивачка, як його спадкоємець, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 8.07.2017 року, з врахуванням постанови Апеляційного суду Рівненської області від 7.02.2018 року, стала власником земельної ділянки площею 0,0136 га по АДРЕСА_1 , тому зведення відповідачами добудови до належної їм квартири на 9 кв. м на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 та зведення водопровідного колодязя, встановлення водопровідного люка біля вхідних дверей до частини будинку останньої порушує права позивачки. Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції скасуванню не підлягає. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не є власником спірної земельної ділянки, а тому права її зведенням добудови Панчуками не порушуються є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на зібраних у справі доказах та нормах ст.152 ЗК України. Покликання відповідача на те, що судом не встановлено часу, коли відбулося зведення спірної добудови та водопровідного колодязя, встановлення водопровідного люка значення не мають, оскільки згідно діючого законодавства об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил. Оскільки водопровідний колодязь,з водопровідним люком, частина зведеної відповідачем добудови знаходиться на земельній ділянці, що належить позивачці, відсутні належні дозволи на їх будівництво та затверджений проект, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки ці об`єкти є самочинним будівництвом, здійсненим на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, без належно затвердженого проекту та з порушенням прав власника - ОСОБА_1 . Твердження представника апелянта про те, що при призначенні експертизи апеляційним судом не враховані запропоновані ним питання не заслуговують на увагу, оскільки адвокат Боржецький О.Л. подав письмове заперечення проти призначення будівельно-технічної експертизи по справі і в судовому засіданні його підтримав. Жодних питань на вирішення експертизи адвокат не пропонував та від її оплати відмовився. Що стосується заяви позивачки про відшкодування відповідачами понесених нею витрат на правничу допомогу та по оплаті експертизи, то апеляційний суд приходить до наступних висновків. На підставі п.2 ч.1 ст.133, ст.ст.139,141 ЦПК України підлягають стягненню з кожного з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати, понесені останньою при проведенні судової будівельно-технічної експертизи у сумі 3140грн. Доказом, що підтверджує сплату позивачкою коштів на рахунок експертної установи є квитанція №149 від 23.08.2019 року на суму 9420грн. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно частин першої-четвертої статті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч.3 ст.137 ЦПК України). Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому закономпорядку. До суду апеляційної інстанції на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу заявником надано лише договір-доручення від 28.05.2019 року, де вартість цієї допомоги сторонами погоджена у сумі 5тис.грн. Однак, в матеріалах справи відсутні підписаний сторонами угоди детальний розрахунок таких витрат та належний документ (квитанція тощо), що підтверджує здійснену оплату адвокату. За наведеного, позивачкою витрати на правову допомогу документально не підтверджені та не доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається закономна сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, то не підлягають відшкодуванню понесені ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги.(ст.141 ЦПК України) Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 21 березня 2019 року без змін. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по оплаті судової будівельно-технічної експертизи в розмірі 3140(три тисячі сто сорок)грн. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 січня 2020року Судді: Бондаренко Н.В. Шимків С.С. Хилевич С.В.