Постанова 4808 № 344/17437/19

Справа № 344/17437/19 Провадження № 22-ц/4808/157/20 Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В. Суддя-доповідач Горейко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючої Горейко М.Д. суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О. секретаря Бойчука Л.М. з участю представника апелянта ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене у складі судді Шамотайла О.В. 05 листопада 2019 року в м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: 25.09.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що 04.11.2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (далі - Генеральна угода), за умовами якої позичальник отримав кредит в сумі 23 507,65 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 30.11.2017 року. Своїм підписом відповідач підтвердив, що підписана ним Генеральна угода разом із запропонованими банком Умовами та Правилами, Тарифами банку складають між ним та банком кредитний договір. ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 17.09.2019 року утворилась заборгованість в розмірі 73 325,88 грн., з яких: 22 615,24 грн. - заборгованість за кредитом, 15 707,47 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 34 277,75 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 725,42 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди. Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та судові витрати в розмірі 1 921 грн. Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 04.11.2015 року в розмірі 22 615,24 грн. непогашеного тіла отриманого кредиту та витрати по сплаті судового збору в розмірі 592,48 грн. В решті позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами дійсно був укладений кредитний договір, однак сторони не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені та штрафів за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, тому підставними є лише вимоги про стягнення з ОСОБА_2 отриманого ним та непогашеного тіла кредиту в розмірі 22 615,24 грн., а в решті позову слід відмовити. Не погодившись з рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що на підтвердження позовних вимог позивачем було надано копію Генеральної угоди, укладеної між сторонами 04.11.2015 року, відповідно до якої сторони погодили, що банк надає позичальнику строковий кредит в сумі 23 507,65 грн. на строк 24 місяці з 04.11.2015 року по 30.11.2017 року шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті процентів в розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту у вказані в Генеральній угоді, Умовах та правилах строки, а саме з 1 по 25 число кожного місяця. Щомісячний платіж встановлено в розмірі 1 176,32 грн., а датою останнього погашення заборгованості визначено 30.11.2017 року. Пунктом 2.2 Генеральної угоди передбачено штраф за порушення строків погашення заборгованості в розмірі 1 725,42 грн. Таким чином, в Генеральній угоді сторони погодили всі істотні умови договору. Суд першої інстанції наведеного не врахував та безпідставно зазначив, що вищевказані істотні умови в договорі відсутні. Також судом не взято до уваги і п. 2.8 Генеральної угоди, яким передбачено, що при порушенні зобов`язань з погашення кредиту позичальник сплачує пеню, розмір якої вказано в Умовах та правилах, за кожен день прострочки. Оскільки своїм підписом у Генеральній угоді відповідач підтвердив, що він ознайомився і згоден з Умовами та правилами, а також отримав повну інформацію про умови кредитування, то таким чином відповідач висловив свою згоду з формою та умовами договору, у тому числі і щодо відповідальності за порушення зобов`язань та сплати пені. Апелянт вважає, що при ухваленні рішення в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами суд не врахував положення ч. 1 ст. 1048, ст. 1054 ЦК України, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та, встановивши, що позивач надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, помилково дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної вимоги. Крім того апелянт стверджує, що суд допустив порушення ст. 81 ЦПК України, оскільки поклав тягар доказування виключно на позивача та не врахував, що саме відповідач повинен довести обставини, які звільняють його від обов`язку щодо погашення заборгованості за укладеним кредитним договором. З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В іншій частині рішення залишити без змін. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів. Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомив. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за його відсутності. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором б/н від 04.11.2015 року в розмірі 22 615,24 грн. непогашеного тіла отриманого кредиту сторонами не оскаржується, а тому в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядається. Заслухавши доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 04.11.2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, за умовами якої позичальник отримав кредит в сумі 23 507,65 грн. на строк 24 місяці з 04.11.2015 року по 30.11.2017 року шляхом встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту з кінцевим терміном повернення 30.11.2017 року. В угоді зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця угода разом із запропонованими ПАТ КБ «ПриватБанк» Умовами та Правилами, Тарифами банку складають між ним та банком кредитний договір (а.с. 13-14). До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року (а.с. 27-73). Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 17.09.2019 року становить 73 325,88 грн, з яких: 22 615,24 грн. - заборгованість за кредитом, 15 707,47 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 34 277,75 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 725,42 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди (а.с. 9-10). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. В силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Положеннями ч. 1 ст. 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу, пені). З наданої позивачем копії Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 04.11.2015 року вбачається, що сторони, досягнувши згоди щодо реструктуризації заборгованості за кредитним договором б/н від 28.09.2010 року, уклали дану угоду, у якій погодили, що залишок заборгованості становить 25 007,65 грн. та є кредитом, який надається банком позичальнику зі сплатою 1,5% на місяць на суму заборгованості по кредиту з кінцевим терміном повернення 30.11.2017 року. В п. 2.2 Генеральної угоди сторони погодили, що заборгованість за кредитом, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 1 725,42 грн. Оскільки ОСОБА_2 припинив виконувати зобов`язання за укладеною з банком Генеральною угодою від 04.11.2017 року і має непогашену заборгованість за кредитом та процентами, а також несплачений відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди штраф, то суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування кредитом та штрафу відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди. Разом з тим, як вбачається з Генеральної угоди, сторони погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, сторони погодили, що кредит надається відповідачу на строк 24 місяці з 04.11.2015 року по 30.11.2017 року. Повернення кредиту та сплату процентів відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві з 1 по 25 число кожного місяця грошові кошти на погашення заборгованості по кредиту в сумі 1 176,32 грн. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 30.11.2017 року. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання. Наведене залишилось поза увагою суду першої інстанції. Розрахунок заборгованості ОСОБА_2 за Генеральною угодою від 04.11.2015 року, в тому числі за процентами, проведений позивачем станом на 17.09.2019 року. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. За таких обставин, в позивача відсутні правові підстави для нарахування процентів за Генеральною угодою від 04.11.2015 року поза межами строку кредитування. З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд вважає обґрунтованими вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 04.11.2015 року по 30.11.2017 року в розмірі 8 538,44 грн. та штрафу відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди в розмірі 725,42 грн. Тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача вищевказаних сум заборгованості. Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_2 34 277,75 грн. заборгованості за пенею та комісією апеляційний суд вважає обґрунтованим з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Заявляючи вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за пенею та комісією, позивач зіслався на п. 2.8 Генеральної угоди від 04.11.2015 року, відповідно до якого при порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, позичальник сплачує пеню, розмір якої вказано в Умовах та правилах, за кожен день прострочки. До позовної заяви позивачем додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року, однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Генеральну угоду від 04.11.2015 року, а також що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати пені та комісії. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, наданий банком Витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19). Враховуючи наведене, підстав для стягнення з ОСОБА_2 34 277,75 грн. заборгованості за пенею та комісією немає, а тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відмову в позові в наведеній частині. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів та штрафу слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 8 538,44 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом та 725,42 грн. штрафу відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди. В решті рішення слід залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 22 615,24 грн. заборгованості по тілу кредиту та дійшов висновку про стягнення 8 538,44 грн. заборгованості по процентах та 725,42 грн. штрафу відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди, то пропорційно розміру задоволених позовних вимог (43,48%) стягненню з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає 835,25 грн. судового збору за подання позовної заяви, а також, враховуючи пропорційність задоволених апеляційних вимог (18,27%), 526,45 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 1 361,70 грн. судового збору. Частиною 6 статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то вона відноситься до малозначних справ. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом та штрафу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження якого м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, - 8 538,44 грн. (вісім тисяч п`ятсот тридцять вісім гривень 44 копійки) заборгованості по процентах за користування кредитом та 725,42 грн. (сімсот двадцять п`ять гривень 42 копійки) штрафу відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 04.11.2015 року. В решті заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 1 361,70 грн. судового збору. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча М.Д. Горейко Судді: Л.В. Василишин І.О. Максюта Повний текст постанови складено 22 січня 2020 року