Постанова Донецький апеляційний суд № 221/3434/19

22-ц/804/244/20 221/3434/19 Головуючий у 1-й інстанції Демочко Д.О. Суддя-доповідач: Попова С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 січня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Попової С.А., суддів Кочегарової Л.М., Ткаченко Т.Б., за участю секретаря Сидельнікової А.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Демочко Д.О., повний текст рішення складено 11 листопада 2019 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Азовської Універсальної товарної біржі про визнання біржового контракту дійсним, визнання права власності на нерухоме майно, В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Азовської Універсальної товарної біржі про визнання укладеного 02.09.1997 року на цій біржі між нею та ОСОБА_2 Біржового контракту № 1071 (договір купівлі-продажу), згідно якого вона придбала у власність недобудований будинок (78% готовності будівлі), розташований на земельній ділянці площею 560 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених вимог посилалася на виконання сторонами договору істотних умов: вона сплатила продавцю обумовлену вартість об`єкту нерухомості в розмірі 4225грн, а продавець передав їй у власність вказаний недобудований будинок. Нотаріальне посвідчення угоди не здійснювалось за відсутності потреби, що було відзначено в тексті самого біржового контракту. Державну реєстрацію набутого права власності вона не здійснила через раптову хворобу. А через деякий час помер і сам продавець ОСОБА_2 . При зверненні у травні 2019 року до державного реєстратора за проведенням державної реєстрації права власності на вищевказане нерухоме майно їй було відмовлено у зв`язку із відсутністю нотаріального посвідчення біржового контракту, або рішення суду про визнання біржового контракту дійсним. У зв`язку з цим позивач не може реалізувати своє право власності на набуте нерухоме майно. Просила: визнати біржовий контракт № 1071 від 02.09.1997р. (договір купівлі-продажу) недобудованого будинку АДРЕСА_1 , укладений між нею та ОСОБА_2 , дійсним; визнати за нею право власності на нерухоме майно: двохповерховий житловий будинок з господарськими будівлями на виділеній під застройку за рішенням Мелекінської сільської ради від 20.10.2005р. земельній ділянці площею 600кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконавчого комітету Мелекінської сільської ради № 78 від 11.01.2006р. «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна громадянам». Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Азовської Універсальної товарної біржі до ОСОБА_3 про визнання біржового контракту дійсним, визнання права власності на нерухоме майно - відмовлено в повному обсязі. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право власності позивача на житловий будинок, набуте на підставі договору купівлі-продажу у формі Біржового контракут № 1071 не тільки не було нотаріально посвідчено, але й не було зареєстровано у встановленому законом порядку, а отже й норма ст. 220 ЦК України не може бути застосована. Таким чином, позивачем обраний спосіб захисту суб`єктивних майнових прав та інтересів, не передбачений законом. Позов пред`явлено до Азовської Універсальної Товарної біржі як до неналежного відповідача. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В апеляційній скарзі позивач посилається на помилковість висновку суду про відсутність підстав для задоволення позову та неможливість застосування норми ч. 2 ст. 220 ЦК України, оскільки державна реєстрація нерухомого майна не відбулась не з вини позивача, а через відсутність рішення сільської ради про присвоєння житловому будинку відповідної адреси. Навела доводи, аналогічні викладеним в позовній заяві, як от її хвороба, що зашкодила державній реєстрації набутого права власності на спірний об`єкт нерухомості, а також хвороба і смерть відчужувача майна ОСОБА_2 , що унеможливлює вирішення спору за його участі. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Процедура розгляду справи апеляційним судом Враховуючи положення ч. 1 ст. 368 ЦПК України, розгляд даної справи, що є малозначною згідно із ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку спрощеного провадження. Справа розглядається у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивача ОСОБА_1 , представника Азовської Універсальної товарної біржі, неявка яких в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Як встановлено судом, 02.09.1997р. на Азовській Універсальній товарній біржі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено біржовий контракт (договір купівлі-продажу) № 1071, згідно якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 недобудований будинок на земельній ділянці площею 560 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Інвентаризаційна вартість майна та загальна сума угоди складає 4225грн (а.с. 3). 2.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 227 ЦК України в редакції 1963 року з подальшими змінами і доповненнями, діючими на момент укладення біржового контракту у вересні 1997 року, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. Згідно ст. 15 Закону України «Про товарні біржі» (в редакції, що діяла на час укладення біржового контракту) не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі. А статтею 227 ЦК України унормована обов`язкова нотаріальна форма для договорів купівлі-продажу саме нерухомого майна. Встановлено, що форма договору купівлі-продажу у вигляді Біржового контракту № 1071 придбаного позивачем недобудованого жилого будинку не відповідає вимогам закону (ч. 1 ст. 227 ЦК України). У справі відсутні відомості про піддання реєстрації біржового контракту у відповідності з вимогами ст. 227 ЦК України. Відповідно до ст. 48 ЦК України в редакції, діючій на момент виникнення спірних відносин, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» № 3 від 28.04.1978р. (зі змінами та доповненнями, що діяла на час укладення угоди), з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах) міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак, це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження (наприклад, статтями 105, 114, ЦК ( 1540-06). Таким чином, обов`язковою умовою для визнання дійсним договору на підставі, зазначеної у ст. 47 ЦК УРСР та ст. 220 ЦК України, є встановлення факту дійсного ухилення іншої сторони від нотаріального посвідчення договору. Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов. Обставини, якими вмотивовано позов, в тому числі: чи усі істотні умови договору були виконані, чи є майнові претензії продавця до покупця за контрактом, чи були наявні перешкоди об`єктивного характеру для нотаріального посвідчення договору на час його укладення - підлягали з`ясуванню, з урахуванням п. 13 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за участю сторін укладеного договору купівлі-продажу або правонаступників. Зокрема, сторонами у даному договорі, що мають приймати участь у справі, є: продавець ОСОБА_2 (а у випадку його смерті (а.с. 56) - його спадкоємці) та покупець ОСОБА_1 . Вважати належним відповідачем Азовську Універсальну товарну біржу не можна, бо біржа не є стороною укладеного договору, що є предметом спору. А діючі від імені сторін договору брокери цієї товарної біржі за своїм статусом не підміняють сторони договору і не заміщують їх у процесуальному становищі позивач/відповідач. Відповідно до ст. 13 ЦПК України саме позивачу надано право визначати підставу та предмет позову, а в контексті ст. 51 ЦПК України - визначати склад осіб, які беруть участь у справі, - відповідача та третіх осіб. Право замінити первісного відповідача належним відповідачем або залучити до участі в розгляді справи у якості співвідповідача має суд лише за клопотанням позивача, ініційованим до закінчення підготовчого засідання (ч.ч. 1-2 ст. 51 ЦПК України). Як зазначено в листі Касаційного цивільного суду Верховного суду № 1854/0/208-19 від 05.06.2019 року, за змістом норм процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов`язок визначити відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати до участі у справі співвідповідачів та повинен вирішувати справу за тим позовом, що пред`явлений і щодо тих відповідачів, які зазначені у ньому. Отже, суд у силу покладених на нього процесуальним законом повноважень позбавлений можливості самостійно визначати суб`єктний склад учасників справи. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд відмовляє у задоволенні позову. У зв`язку з тим, що позивачем не ініційовано в межах даної справи клопотання про залучення у якості відповідача/співвідповідача правонаступників померлого відчужувача нерухомого майна в порядку ч. 1 ст. 55 ЦПК України, то у суду першої інстанції були наявні підстави для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 . Крім того, згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Апеляційний суд схвалює висновки суду першої інстанції в частині не доведення позивачем порушень Азовською Універсальною товарною біржею суб`єктивних прав позивача. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1 , відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. ст.ст. 89, 263-264 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність фактажно-правових підстав для задоволення вимог про визнання в судовому порядку угоди купівлі-продажу нерухомого майна дійсною. Як вбачається з тексту долученого позивачем рішення виконавчого комітету Мелекінської сільської ради № 78 від 11.01.2006р. «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна громадянам», ухвалено: оформити право власності гр. ОСОБА_1 на двоповерховий житловий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 п. 8); доручити Першотравневому БТІ підготувати громадянам для видачі свідоцтво про право власності на вказані об`єкти нерухомості з послідуючою його обов`язковою державною реєстрацією (п. 9) (а.с. 11). Відомості про скасування прийнятих рішень виконавчого органу сільської ради стосовно набутого позивачем об`єкту нерухомості відсутні. У зв`язку з наведеними обставинами відсутні підстави для задоволення супутньої вимоги про визнання в судовому порядку права власності на інший об`єкт нерухомості, аніж був предметом біржового контракту № 1071, а саме: двохповерховий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , стосовно якого будівельний паспорт і свідоцтво на забудову земельної ділянки, виділеної у власність позивачеві за рішенням Мелекінської сільради № 681 від 20.10.2005р. і закладку фундаменту нового будинку оформлено у 2005 році (а.с. 4-10), тобто через 8 років після укладення позивачем біржового контракту у 1997 році. Статтею 16 ЦК України в редакції, діючій на момент звернення позивача до суду із позовом, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути у тому числі, визнання права. Втім, реєстрація права власності позивача на набутий об`єкт нерухомості відповідно до вимог ст. 41 Конституції України, як наголошує в апеляційній скарзі позивач, з огляду на формулювання заявлених позовних вимог, не лежить в площині вирішення даного спору із даним суб`єктним складом учасників судового розгляду. Цим доводам суд першої інстанції надав належну оцінку. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу з дотриманням принципу диспозитивності, унормованому ст. 11 ЦПК України, за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів позовної заяви та вимог апеляційної скарги. Враховуючи те, що наведена лише в апеляційній скарзі підстава позову - відсутність рішення сільської ради про присвоєння житловому будинку відповідної адреси - не була предметом розгляду суду першої інстанції, то на стадії апеляційного перегляду прийнятого судом рішення не приймається і не аналізується в межах даної справи. За таких обставин, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, як ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, - залишенню без змін. Відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК, за наслідками апеляційного перегляду судового рішення, судовий збір, від сплати якого за подачу апеляційної скарги в силу вимог п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена позивач (інвалід 2 групи) віднесений на рахунок держави. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 11 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено17 січня 2020 року. Головуючий С.А.Попова Судді Л.М.Кочегарова Т.Б.Ткаченко