Постанова Миколаївський апеляційний суд № 487/9441/25

24.06.26 22-ц/812/1306/26 Справа № 487/9441/25 Головуючий у 1-й інстанції Цуркан Р. С . Провадження №22ц/812/1306/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О. П О С Т А Н О В А Іменем України 24 червня 2026 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючої-судді: Ямкової О. О., суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О.В., із секретарем: Богуславською О. М., за участі: представниці позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана від його імені представницею ОСОБА_1 , на заочне рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 3 квітня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Цуркана Р. С. о 10 год 30 хв у приміщенні суду в місті Миколаєві зі складенням повного рішення 13 квітня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Товарна біржа (далі ТБ) «Нерухомість Південь», про визнання права власності на нерухоме майно, В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2025 року ОСОБА_2 , діючи через свою представницю ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа ТБ «Нерухомість Південь», у якому просив визнати за ним право власності на гараж № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі (АГК) «Локомотив» у місті Миколаєві. В обґрунтування позову посилався на те, що 24 лютого 2000 року уклав на ТБ «Нерухомість-Південь» з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, за умовами якого набув на праві власності гараж № НОМЕР_1 , що належав відповідачу на підставі свідоцтва про право власності гаражу. Договір зареєстровано в Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю відповідно до статті 15 Закону України «Про товарну біржу», без нотаріального посвідчення, та у відповідному реєстрі КП ММБТІ. Наразі позивач не може нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу, за відсутністю відповідача за зареєстрованою адресою місця проживання, та втраті оригіналів правовстановлюючих документів на право власності на гараж та неможливості отримання їх дублікату. Зазначене унеможливлює здійснення державної реєстрації права власності позивача на гараж у відповідному реєстрі нерухомого майна та в подальшому повноцінно розпорядитись належним йому нерухомим майном. Посилаючись на ці обставини та положення статей 328, 392, 328 ЦК України в частині судового захисту при втраті власником правовстановлюючих документів, сумнів відповідача та невизнання за позивачем правомочності володіння, користування і розпорядження майном, позивач просив визнати за ним право власності на нерухоме майно. Ухвалою судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 25 грудня 2025 року за позовом відкрито провадження та витребувано з КП ММ БТІ відомості щодо зареєстрованих прав на спірне нерухоме майно, копії документів, на підставі яких його було зареєстровано та копії документів про право власності відповідача на спірне нерухоме майно, а також з ДНАП Миколаївської міськради повну інформацію щодо спірного нерухомого майна. У січні 2026 року надійшли відповіді на виконання вимог вищевказаної ухвали. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 3 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що позивач не довів неможливості проведення державної реєстрації нерухомого майна, оспорення його права власності відповідачем та обставин щодо неможливості отримання дублікату договору купівлі-продажу, що виключає порушення його прав стосовно набутого ним нерухомого майна. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 , діючи через свою представницю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалили нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що суд помилково ототожнив дві різні правові підстави позову такі як оспорювання права іншою особою та втрату документа, зосередившись виключно на відсутності активного спору з боку відповідача та проігнорувавши факт втрати договору, що передбачає судовий захист прав позивача у відповідності до статті 392 ЦК України. Також вважав помилковими висновки місцевого суду щодо відсутності порушення права позивача через наявність архівних записів у КП ММ БТІ, що вказує на неповне з`ясування судом характеру правовідносин та неврахування положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», за якими відсутність оригіналів правовстановлюючих документів виключає можливість особи зареєструвати своє право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зазначав про відсутність норм, які б зобов`язували товарну біржу зберігати документи щодо укладених угод за сплином 26 років та на безпідставне фактичне його зобов`язання доводити негативні факти. Посилався на допущення судом надмірного формалізму, практику ЄСПЛ та ВС. Відзиву на апеляційну скаргу іншими учасниками справи не подано. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймають участь у розгляді справи, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем порушення його прав, як за відсутністю спору, так і можливістю їх відновити у позасудовому порядку. Однак, з такими висновками суду погодитись неможливо виходячи з наступного. У відповідності до частини 1 статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. За змістом частини 2 статті 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Відповідно до частини 2 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За частиною 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. У відповідності до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Тому на підставі статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. З матеріалів цивільної справи вбачається та колегією суддів встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 24 лютого 2000 року укладено договір купівлі-продажу гаражу № НОМЕР_1 , розташованого в АГК «Локомотив» міста Миколаєва. Договір зареєстровано на товарні біржі «Нерухомість Південь» за № 1-455 та укладено в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення (а.с.5). Право власності на підставі укладеного договору зареєстровано у відповідному реєстрі КП «ММБТІ» та підтверджено копіями матеріалів інвентарної справи на гараж, зокрема, і копією договору купівлі-продажу (а.с.32-34). Згідно відповіді ДНАП Миколаївської міськради інформація щодо гаражу № НОМЕР_1 в АГК «Локомотив» в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно відсутня (а.с.30). За твердженнями позивача правовстановлюючі документи на гараж, право власності на який зареєстроване у відповідному реєстрі КП ММБТІ, ним втрачені. Дані про здійснення діяльності ТБ «Нерухомість Південь» та можливості позивача отримати дублікат договору купівлі-продажу від 24 лютого 2000 року у справі відсутні (а.с.70). Отже, позивачем, як власником майна, доведені обставини втрати ним оригіналів правовстановлюючих документів на належне йому нерухоме майно у вигляді гаражу та неможливість отримання дублікату таких документів задля здійснення ним прав щодо розпорядження належним йому майном. За такого, відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд не навів обґрунтованих підстав для відмови позивачу, у зв`язку із відсутністю спору у справі з продавцем майна або досудового врегулювання і можливості отримання дублікату правовстановлюючих документів, оскільки підставою для звернення ОСОБА_2 до суду є не оспорювання чи невизнання його права власності іншою особою, зокрема колишнім продавцем, а є факт втрати ним, як власником майна, правовстановлюючих документів на зареєстроване до 2012 року у відповідному реєстрі належне йому нерухоме майно, але з підтвердженням такого права виключно копією договору купівлі-продажу. При тому цивільним законодавством не передбачено наявність судового спору за втратою власником правовстановлюючого документу, оскільки у такій категорії справ не визначена обов`язковість участі відповідача, так як підставою для визнання власником за собою права власності на майно у судовому порядку згідно другої складової частини речення, що міститься у диспозиції статті 392 ЦК України, є виключно факт втрати правовстановлюючого документу, що засвідчує таке право власності, і тому не вимагає оспорювання або невизнання цього права іншою особою, що передбачено іншою складовою диспозиції цієї ж норми права. За наведеного, у даній категорії справ власнику у судовому порядку потрібно лише довести факт втрати ним правовстановлюючого документу на належне йому майно. За такого, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, як ухвалене з порушенням норм матеріального права, з постановленням нового рішення про задоволення позову. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від його імені представницею ОСОБА_1 , задовольнити. Заочне рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 3 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 задовольнити. Визнати за ОСОБА_2 право власності на кам`яний гараж № НОМЕР_1 загальним розміром 20,6кв.м., з кам`яним підвалом розміром 12.1кв.м., та цегляною оглядовою ямою, розміром 1,8кв.м., що розташований в автогаражному кооперативі «Локомотив» у місті Миколаєві. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадку, передбаченому статтею 389 ЦПК України. Головуюча О. О. Ямкова Судді Т. В. Крамаренко О. В. Локтіонова