Постанова 4804 № 219/758/19

Єдиний унікальний номер 219/758/19 Номер провадження 22-ц/804/99/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 січня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Соломахи Л.І., суддів Канурної О.Д., Мальованого Ю.М., за участю секретаря судового засідання Самойленко Г.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 219/758/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про захист прав споживача з апеляційною скаргою відповідача - Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2019 року у складі судді Харченко О.П., - В С Т А Н О В И В: 29 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі АТ КБ "Приватбанк") про захист прав споживачів. Зазначав, що він є особою з інвалідністю третьої групи від загального захворювання. В Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "Приватбанк" (далі ПАТ КБ "Приватбанк") він має картковий рахунок, на який зараховувалася його пенсія по інвалідності. В період з 12 вересня 2017 року по 14 липня 2018 року з його карткового рахунку № НОМЕР_1 відповідач неодноразово автоматично списував грошові кошти для погашення простроченої заборгованості по картам НОМЕР_5, всього було списано 7 432,27 грн., що підтверджується довідкою відповідача від 26 вересня 2018 року № 914JB5A0B2TLT7F2. Вважає, що кошти списані незаконно, оскільки Артемівський міськрайонний суд Донецької області двічі ухвалював рішення (12 червня 2013 року у справі № 219/944/2013-ц та 05 жовтня 2018 року у справі № 219/6327/18), якими відмовляв відповідачу у стягненні з нього заборгованості у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Будь-яких повідомлень щодо списання грошових коштів відповідач йому у письмовій формі не надсилав. Відповідач без належної правової підстави за його рахунок набув грошові кошти у загальній сумі 7 432,27 грн. 29 листопада 2018 року він направив відповідачу претензію, в якій вимагав повернути безпідставно списані кошти у сумі 7 432,27 грн. Претензію відповідач отримав 07 грудня 2018 року, але відповідь йому не надав. Посилаючись на норми частини другої статті 1214 ЦК України, правову позицію Верховного Суду України від 24 січня 2006 року у справі № 14/130, вважає, що за аналогією за користуванні чужими коштами відповідач має сплатити йому відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України проценти на рівні облікової ставки НБУ. Просив суд стягнути з відповідача на його користь: 1) грошові кошти у сумі 7 432 грн. 27 коп., які були безпідставно списані відповідачем в період з 12 вересня 2017 року по 14 липня 2018 року з його карткового рахунку № НОМЕР_1 ; 2) проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 12 вересня 2017 року по 21 грудня 2018 року у сумі 117 157,28 грн. (а.с. 1 - 6). Заочним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 7 432,27 грн., які були безпідставно списані ПАТ КБ "Приватбанк" в період з 12 вересня 2017 року по 14 липня 2018 року з карткового рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , та проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 12 вересня 2017 року по 21 грудня 2018 року у сумі 117 157,28 грн. Стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" судовий збір на користь держави у розмірі 1 245,89 грн. (а.с. 63 - 64). Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи загального захворювання, що підтверджується довідкою, виданою Міжрайонною медико-соціальною експертною комісією м. Бахмут серії 12 ААБ № 056568 (а.с. 9). Позивач користується в ПАТ КБ "Приватбанк" картковим рахунком № НОМЕР_1 , на який зараховувалася його пенсія по інвалідності. В період з 12 вересня 2017 року по 14 липня 2018 року з цього карткового рахунку відповідач неодноразово списував грошові кошти, всього списано 7 432,27 грн., що підтверджується довідкою від 26 серпня 2018 року № 914JB5A0B2TLT7F2 (а. с. 13 - 17). В матеріалах справи є претензія, яку позивач направив відповідачу (а.с. 11).| Рішеннями Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2013 року та від 05 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованості за кредитним договором № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року відмовлено (а.с. 16 - 36). Задовольняючі позовні вимоги про стягнення з відповідача списаних з рахунку позивача коштів у сумі 7 432,27 грн. та процентів за користування цими коштами, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами статті 1212 ЦК України, що правові підстави для набуття відповідачем грошових коштів позивача у сумі 7 432,27 грн. відсутні, а тому зазначена сума підлягає стягненню з відповідача. Згідно з частиною 2 статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. За змістом частини першої статті 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У даному випадку подібність правовідносин полягає у користуванні чужими грошовими коштами. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування чужими грошовими коштами також підлягають задоволенню. Суд перевірив розрахунок наданий позивачем на а.с. 18, який виконаний з урахуванням діючих облікових ставок НБУ в період з 12.09.2017 року (дата першого списання коштів з карткового рахунку позивача) по 21.12.2018 року (дата, станом на яку виконаний розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами) та погоджується з цим розрахунком, згідно якого проценти станом на 21.12.2018 року складають 117 157,28 грн. (а.с. 63 - 64). Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 01 жовтня 2019 року заява АТ КБ "Приватбанк" про перегляд заочного рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2019 року залишена без задоволення (а.с. 146). В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на незаконність рішення суду, просить скасувати заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 01 серпня 2006 року, уклав з банком договір споживчого кредиту № DNH4KP73280223, згідно якого отримав кредит у розмірі 11 035,70 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис позивача у заяві. Відповідно до умов договору позивач зобов`язався сплатити кредит та відсотки за його користування, а також інші витрати згідно Умов. У порушення зазначених умов договору позивач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав та має перед банком заборгованість. Зобов`язання припиняється з підстав, передбачених законом або договором. Зокрема статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. 06 липня 2017 року позивач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, згідно якої отримав картку для виплат (картрахунок НОМЕР_1). Одночасно позивач ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг АТ КБ "Приватбанк". З копії анкети-заяви чітко вбачається, що позивач висловив згоду про укладення договору та особистим підписом засвідчив, що: Я ознайомився і згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку які були мені представлені для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом я підтверджую факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку, а також його місцезнаходження. Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно з частиною першою статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що списання грошових коштів з його рахунку відбулось без його згоди, що не відповідає дійсності. Відповідно до п. 26.1 статті 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Згідно пунктів 3.2.5, 3.3.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам (чинних станом на 01 серпня 2006 року) клієнт доручає банку списувати кошти зі всіх своїх поточних рахунків у валюті Кредиту або у валюті, відмінної від валюти Кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у Кредит, у межах сум, які підлягають сплаті Банку за Заявою та цими Умовами, при настанні строків платежів (договірне списання). Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку. ОСОБА_1 підписав вищевказаний договір на добровільних засадах, не під впливом помилки чи тиску. Таким чином, відсутні жодні несанкціоновані списання з карткового рахунку № НОМЕР_1 на погашення заборгованості за договором від 01 серпня 2006 року. Можливість договірного списання банком передбачена і пунктом 6.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ № 22 від 21.01.2004 року, а саме: якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається у договорі про розрахунково-касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг. Також, при отриманні картки для зарахування належних позивачу виплат (пенсій) позивач 06 липня 2017 року погодився на договірне списання коштів у разі виникнення заборгованості перед банківською установою відповідно до п. 1.1.3.2.11 Умов та правил надання банківських послуг, який поширює свою дію на всі карткові рахунки даного банку, в тому числі і при отриманні картки для виплат у липні 2017 року. Банк, згідно п. 1.1.3.2.11 Умов та Правил надання банківських послуг, має право проводити договірне списання з усіх відкритих в банку рахунків ОСОБА_1 на погашення його кредитної заборгованості і третіх осіб, по кредитах, по яким він є поручителем, а також будь-якої іншої заборгованості, яка виникла у нього у вигляді невиконаних зобов`язань перед банком. Згідно п. 1.1.3.1.3, п. 1.1.3.1.6 Умов та правил надання банківських послуг, чинних на дату видачі картки для виплат 06 липня 2017 року, Банк у випадку настання строків платежів за іншими договірними зобов`язаннями Клієнта перед Банком проводить списання грошових коштів з рахунків клієнта (договірне списання). Таким чином, в разі допущення виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором, позивач надав право банку на списання грошових коштів на сплату заборгованості за кредитом з інших рахунків позивача. Усі списані з карткового рахунку кошти перераховані на погашення заборгованості за кредитним договором від 01 серпня 2018 року, що підтверджується виписками за рахункам кредитного договору НОМЕР_7 (кредитний рахунок), НОМЕР_6 (для зарахування штрафів) і випискою по карті для виплат № НОМЕР_1 . Отже, висновок суду про те, що банк здійснив договірне списання грошових коштів з карткового рахунку позивача на погашення кредитної заборгованості без його згоди та у порушення вимог закону, є помилковим. Суд не звернув уваги на те, що позивач згідно умов договору, на які він погодився, надав банку право списувати кошти з усіх його поточних рахунків при настанні строків платежів, що і здійснювалось банком в межах сум заборгованості та з дотриманням вимог чинного законодавства, тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення списаної суми заборгованості. Списаними коштами була погашена кредитна заборгованість позивача перед банком і жодних доказів того, що банк нібито використовував списані кошти на свою користь не має. Задовольняючи вимоги про стягнення процентів за користування грошовими коштами у сумі 117 157,28 грн., суд посилався на статті 536, 1048 ЦК України. Вважає, що суд неправомірно застосував зазначені норми матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення справи. Стаття 536 ЦК України, передбачає зобов`язання сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Такий договір відсутній, оскільки банк є юридичною особою. Передбачене частиною першою статті 1048 ЦК право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики може бути реалізоване за наявним договором позики. Однак такий договір між сторонами, за яким банк отримував позику від позивача, не укладався. Фізична особа в будь-якому статусі не може бути наділена правом надавати фінансові послуги; на підставі статті 1054 ЦК України не є кредитором та відповідно не має права на одержання процентів (а.с. 153 - 157). Ухвалою Донецького апеляційного суду від 14 листопада 2019 року за апеляційною скаргою відповідача АТ КБ "Приватбанк" відкрито апеляційне провадження (а.с. 169 - 170). Копія апеляційної скарги відповідача позивачу ОСОБА_1 направлена 18 листопада 2019 року (а.с. 172) та отримана ним згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 20 листопада 2019 року (а.с. 173). В письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі не спростовує тієї обставини, що за період з 12 вересня 2017 року по 14 липня 2018 року з рахунку позивача № НОМЕР_1 списав суму 7 432,27 грн. Також не спростовує розміру нарахованих позивачем процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 12 вересня 2017 року по 21 грудня 2018 року у сумі 117 157, 28 грн. Він не уповноважував банк списувати гроші з його карткового рахунку, а заяву-анкету від 06 липня 2017 року підписував у зв`язку з відкриттям рахунку для зарахування пенсії. ПАТ КБ "Приватбанк" списував грошові кошти з його карткового рахунку, на який зараховувалась пенсія по інвалідності, без належної правової підстави, оскільки Артемівський міськрайонний суд двічі ухвалював рішення, якими відмовляв ПАТ КБ "Приватбанк" у стягненні з нього кредитної заборгованості за договором споживчого кредиту № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року з підстав пропуску строку позовної давності (12 червня 2013 року у справі №219/944/2013-ц, 05 жовтня 2018 року у справі № 219/6327/18). Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду. Сплив позовної давності, який є підставою для відмови у позові відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України, означає, що вже жодна вимога не підлягає примусовому здійсненню за будь-якого розгляду суперечки, порушеної після цього моменту. Згідно рішень Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2013 року та від 05 жовтня 2018 року спір між ПАТ КБ "Приватбанк" і ОСОБА_1 стосується саме договору споживчого кредиту № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року, в рахунок погашення боргу за яким відповідач здійснював списання коштів. Отже, протягом періоду з 12 вересня 2017 року по 14 липня 2018 року відповідач списав з рахунку позивача № НОМЕР_1 грошові кошти у сумі 7 432,27 грн. без належної правової підстави. Посилання відповідача на Умови та правила надання банківських послуг не може бути прийняте до уваги з огляду на наступне: 1) рішеннями Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2013 року та від 05 жовтня 2018 року відповідачу відмовлено у стягнені на його користь боргу з позивача у зв`язку зі спливом строку позовної давності; 2) Велика Палата Верховного Суду 03 липня 2019 року ухвалила постанову у справі №342/180/17, в якій зазначила, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Згідно частини другої статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Таким чином, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами, відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону. Вважає, що для визначення розміру процентів при вирішенні даного спору може бути застосована за аналогією закону норма частини першої статті 1048 ЦК України, згідно якої у разі, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Адже, статтею 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність правовідносин полягає в користуванні чужими коштами. Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 24 січня 2006 року у справі № 14/130 у спорі про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами (а.с. 176 - 177). Ухвалою Донецького апеляційного суду від 28 листопада 2019 року справа була призначена до розгляду у судовому засіданні на 18 грудня 2019 року (а.с. 192 - 193). 18 грудня 2019 року у зв`язку з неявкою учасників справи розгляд справи було відкладено на 15 січня 2020 року (а.с. 198). В судове засідання апеляційного суду 15 січня 2020 року сторони повторно не з`явилися. Позивач ОСОБА_1 судову повістку-повідомлення про розгляд справи 15 січня 2020 року отримав 02 січня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 206). 26 грудня 2019 року до апеляційного суду надійшла заява позивача від 23 грудня 2019 року про розгляд справи 15 січня 2020 року у його відсутність (а.с. 203). Відповідач - АТ КБ "Приватбанк" судову повістку-повідомлення про розгляд справи 15 січня 2020 року отримав 24 грудня 2019 року, що підтверджується відомостями з офіційного сайту АТ "Укрпошта" у розділі "Трекінг" (а.с. 207). 15 січня 2020 року до апеляційного суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_2 , який діє на підставі довіреності юридичної особи від 12.02.2019 року № 481-К-О (а.с. 48, а.с. 217 - 218), про розгляд справи у його відсутність (а.с. 208 - 209). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача АТ КБ "Приватбанк" підлягає задоволенню частково. Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються статтею 1212 ЦК України. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Судом першої інстанції встановлено і це не оспорюється сторонами, що позивач має в АТ КБ "Приватбанк" картковий рахунок № НОМЕР_1 . Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Відповідно до статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Відповідно до статті 26 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (у редакції Закону України від 06.10.2004 року № 2056-IV) платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб (ст. 26.1). Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо) (ст. 26.2). Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком (ст. 26.3). У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг (ст. 26.4). Довідкою відповідача від 26 вересня 2018 року № 914JB5A0B2TLT7F2 підтверджується, що на картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім`я ОСОБА_1 , банком були зараховані суми пенсії: 12 вересня 2017 року - 1 312,00 грн., 12 жовтня 2017 року - 140,00 грн. та 1 312,00 грн.; 10 листопада 2017 року - 1 452,00 грн., 12 грудня 2017 року - 1 452,00 грн., 12 січня 2018 року - 1 452,00 грн., 12 лютого 2018 року - 1 452,00 грн., 12 березня 2018 року - 1 452,00 грн., 12 квітня 2018 року - 1 452,00 грн., 11 травня 2018 року - 1 452,00 грн., 12 червня 2018 року - 1 452,00 грн. (а.с. 14 - 17). Згідно цієї ж довідки відповідача від 26 вересня 2018 року № 914JB5A0B2TLT7F2 з карткового рахунку № НОМЕР_1 банком було здійснено автоматичне списання грошей у сумі 7 432,27 грн., а саме: 1) для погашення простроченої заборгованості по карті НОМЕР_12: 12 червня 2018 року у сумі 65,87 грн., 12 червня 2018 року у сумі 580,81 грн., 14 липня 2018 року у сумі 47,59 грн. (всього 694,27 грн.); 2) для погашення простроченої заборгованості по карті НОМЕР_13: 12 вересня 2017 року у сумі 656,00 грн., 12 жовтня 2017 року у сумі 656,00 грн., 12 жовтня 2017 року у сумі 70,00 грн., 10 листопада 2017 року у сумі 726,00 грн., 13 листопада 2017 року у сумі 500,00 грн., 16 листопада 2017 року у сумі 150,00 грн., 18 листопада 2017 року у сумі 200,00 грн., 30 листопада 2017 року у сумі 150,00 грн., 12 грудня 2017 року у сумі 726,00 грн., 12 січня 2018 року у сумі 726,00 грн., 12 березня 2018 року у сумі 328,92 грн. (всього 4 888,92 грн.); 3) для погашення простроченої заборгованості за рахунком НОМЕР_14: 12 березня 2018 року у сумі 397,08 грн., 12 квітня 2018 року у сумі 726,00 грн., 11 травня 2018 року у сумі 726,00 грн. (всього 1 849,08 грн.) (а.с. 13 - 17). Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на те, що розпоряджень банку щодо списання грошових коштів не давав. Відповідач автоматичне списання грошових коштів обґрунтовує договірним списанням. Зазначає, що 01 серпня 2006 року позивач уклав з банком договір споживчого кредиту №DNH4KP73280223, згідно якого отримав кредит у розмірі 11 035,70 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В порушення умов договору позивач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав та має перед банком заборгованість. Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (чинними станом на 01 серпня 2006 року) передбачено, що клієнт доручає банку списувати кошти зі всіх своїх поточних рахунків у валюті Кредиту або у валюті, відмінної від валюти Кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у Кредит, у межах сум, які підлягають сплаті Банку за Заявою та цими Умовами, при настанні строків платежів (договірне списання) (пункти 3.2.5, 3.3.5). Також посилається на те, що 06 липня 2017 року позивач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, згідно якої отримав картку для виплат (картрахунок НОМЕР_1). Одночасно позивач ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг АТ КБ "Приватбанк, пункт 1.1.3.2.11 яких також передбачає договірне списання та пункти 1.1.3.1.3., 1.1.3.1.6 передбачають обов`язок Банку у випадку настання строків платежів за іншими договірними зобов`язаннями Клієнта перед Банком проводити договірне списання з усіх відкритих в банку рахунків ОСОБА_1 на погашення його кредитної заборгованості і третіх осіб, по кредитах, по яким він є поручителем, а також будь-якої іншої заборгованості, яка виникла у нього у вигляді невиконаних зобов`язань перед банком. Договірне списання передбачено і пунктом 6.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ № 22 від 21.01.2004 року. Оскільки всі списані з карткового рахунку позивача кошти перераховані на погашення заборгованості за кредитним договором від 01 серпня 2018 року, відповідач вважає, що несанкціоновані списання з карткового рахунку № НОМЕР_1 відсутні. Позивач факт укладення ним з відповідачем кредитного договору 01 серпня 2006 року не оспорює. Цей факт підтверджується і наданою відповідачем до суду першої інстанції заявою Позичальника № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року (а.с. 76 - 77). Згідно наданої до суду першої інстанції виписки з рахунку НОМЕР_7 ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2017 року по 31 липня 2018 року на цей рахунок дійсно були зараховані 12 березня 2018 року 397,08 грн., 12 квітня 2018 року 726,00 грн., 11 травня 2018 року 726,00 грн. (всього 1 849,08 грн.) на погашення заборгованості від 01.08.2006 року (а.с. 96). Згідно заяви Позичальника від 01 серпня 2006 року рахунок НОМЕР_7 був відкритий Позичальнику для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості (а.с. 76 - 77). Згідно наданої відповідачем до суду першої інстанції виписки по карті НОМЕР_8 ОСОБА_1 за період з 12 вересня 2017 року по 14 липня 2018 року на цю карту були автоматично зараховані для погашення простроченої заборгованості з карти НОМЕР_11: 12 червня 2018 року 65,87 грн., 12 червня 2018 року 580,81 грн., 14 липня 2018 року 47,59 грн. (всього 694,27 грн.) в рахунок оплати 29 травня 2018 року державного мита у сумі 1 762,00 грн., заборгованість на кінець періоду "- 1 067,73 грн." (а.с. 97). Згідно наданої відповідачем до суду першої інстанції виписки по карті НОМЕР_9 ОСОБА_1 за період з 12 вересня 2017 року по 12 грудня 2017 року на цю карту були автоматично зараховані для погашення простроченої заборгованості з карти НОМЕР_11: 12 вересня 2017 року 656,00 грн., 12 жовтня 2017 року 656,00 грн., 12 жовтня 2017 року 70,00 грн., 10 листопада 2017 року 726,00 грн., 13 листопада 2017 року 500,00 грн., 16 листопада 2017 року 150,00 грн., 18 листопада 2017 року 200,00 грн., 30 листопада 2017 року 150,00 грн., 12 грудня 2017 року 726,00 грн., баланс на кінець періоду "- 1 054,92 грн." (а.с. 98). Згідно відзиву на позовну заяву, заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги рахунок НОМЕР_7 - це кредитний рахунок, рахунок НОМЕР_8 і НОМЕР_10 - рахунки для зарахування штрафів (а.с. 68 - 69, а.с. 122 - 128, а.с. 153 - 157). Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для набуття відповідачем грошових коштів позивача у сумі 7 432,27 грн. відсутні. Такий правовий висновок суд обґрунтував рішеннями Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2013 року та від 05 жовтня 2018 року, якими ПАТ КБ "Приватбанк" було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року. Проте з таким висновком суду повністю погодитися неможливо, оскільки до такого висновку суд першої інстанції дійшов неповно з`ясувавши обставин, що мають значення для справи, та порушивши норми процесуального права, що відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Апеляційним судом при дослідженні справи № 219/944/2013-ц, яка досліджувалася і судом першої інстанції, встановлено, що по цій справі дійсно 12 червня 2013 року було ухвалено рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року, яким у задоволенні позовних вимог було відмовлено (а.с. 178 - 180). Проте в наступному зазначене рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2013 року рішенням апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2013 року було скасовано; позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року були частково задоволені; з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" була стягнута заборгованість за кредитом у сумі 10 872,55 грн., за процентами за користування кредитом - 39 193,39 грн. та пеня в сумі 11 000 грн. , всього 61 065,94 грн. (а.с. 222 - 226). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2013 року за касаційними скаргами обох сторін рішення апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2013 року скасовано, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с. 227 - 231). Рішенням апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2014 року у справі №219/944/2013-ц апеляційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено частково; рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2013 року скасовано; в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року станом на 16 січня 2013 року у розмірі 111 841,84 грн. відмовлено (а.с. 232 - 235). Згідно рішення апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2014 року у справі №219/944/2013-ц апеляційним судом встановлено, що 01 серпня 2006 року між сторонами укладено кредитний договір № DNH4KP73280223 , відповідно до умов якого позивач надав відповідачу споживчий кредит у сумі 11 035,70 грн. із терміном повного погашення кредиту 01 лютого 2010 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості станом на 16 січня 2013 року, апеляційний суд виходив з того, що в судовому засіданні апеляційного суду представник позивача надав наказ по КБ "Приватбанк" № 391 від 21 березня 2006 року, яким затверджено в новій редакції Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (Розстрочка) (СТАНДАРТ), які діяли на час оформлення заяви позичальника 01 серпня 2006 року. Виходячи зі змісту цих Умов, що не заперечував і представник ПАТ КБ "Приватбанк", договірна позовна давність між сторонами не встановлювалась. Застосовуючи за заявою представника відповідача до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, суд першої інстанції в порушення вимог статей 212-214 ЦПК України помилково вважав, що строк позовної давності у спірних правовідносинах складав 5 років, початок перебігу якого розпочався з дати останнього платежу на погашення кредиту - 20 листопада 2006 року, а тому вказане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Під час розгляду справи встановлено, що боржник порушував умови кредитного договору, в тому числі в частині щомісячного погашення кредиту та процентів за користування кредитом, банком надана відповідна довідка щодо вказаної заборгованості, тобто вимоги позивача про стягнення заборгованості по кредиту, заборгованості по процентам за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором обґрунтовані, але враховуючи те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по кредиту, заборгованості по процентам за користування кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором належить відмовити у зв`язку з пропуском загального трирічного строку звернення до суду. В той же час вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення штрафів - безпідставні. В позовній заяві позивач посилався на те, що штрафи передбачені п. 5.3 Умов, але в Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам, які діяли на час отримання відповідачем кредитних коштів і з якими саме погодився відповідач, нарахування будь-яких штрафів не передбачено. Таким чином в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення штрафів належить відмовити за необґрунтованістю та недоведеністю (а.с. 232 - 235). Згідно розрахунку заборгованості за договором № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року станом на 16 січня 2013 року по справі № 219/944/2013-ц, який доданий Банком до позовної заяви, заборгованість у сумі 111 841,84 грн. складається з заборгованості за кредитом у сумі 10 872,55 грн., заборгованості за процентами у сумі 39 193,39 грн., пені - 55 973,91 грн., штрафи: 500,00 грн. - фіксована частина, 5 301,99 грн. - процентна складова (а.с. 219 - 221). Згідно розрахунку заборгованості за договором № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року станом на 31 липня 2018 року, який Банком наданий у цій справі в обґрунтування законності списання грошових коштів, заборгованість за кредитом станом як на 31 грудня 2009 року, так і на 31 грудня 2017 року складала 10 872,55 грн. (а.с. 95). Тобто, у стягненні зазначеної заборгованості за кредитом (10 872,55 грн.) вже є таке, що набрало законної сили рішення апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2014 року у справі № 219/944/2013-ц, яким у стягненні цієї заборгованості відмовлено. Відповідно до пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону України від 01 грудня 2005 року № 3161-IV) кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відповідно до пункту 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (у редакції постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 7) при застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв`язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. У зв`язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред`явлення окремих вимог у зв`язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та вимоги ЦК щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). Отже, з метою захисту прав споживача закон забороняє Банку вимагати в позасудовому порядку, в тому числі і шляхом договірного списання коштів, повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Тобто, списання Банком з карткового рахунку позивача НОМЕР_1 для погашення простроченої заборгованості за рахунком НОМЕР_14: 12 березня 2018 року 397,08 грн., 12 квітня 2018 року 726,00 грн., 11 травня 2018 року 726,00 грн. (а.с. 96) є незаконним. Крім того, рішенням апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2014 року у справі № 219/944/2013-ц встановлено, що в Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам, які діяли на час отримання відповідачем кредитних коштів і з якими саме погодився відповідач, нарахування будь-яких штрафів не передбачено (а.с. 232 - 235), а тому автоматичне списання Банком з карткового рахунку позивача НОМЕР_1 для погашення простроченої заборгованості по карті НОМЕР_12 (12 червня 2018 року 65,87 грн., 12 червня 2018 року 580,81 грн., 14 липня 2018 року 47,59 грн.) та для погашення простроченої заборгованості по карті НОМЕР_13 (12 вересня 2017 року 656,00 грн., 12 жовтня 2017 року 656,00 грн., 12 жовтня 2017 року 70,00 грн., 10 листопада 2017 року 726,00 грн., 13 листопада 2017 року 500,00 грн., 16 листопада 2017 року 150,00 грн., 18 листопада 2017 року 200,00 грн., 30 листопада 2017 року 150,00 грн., 12 грудня 2017 року 726,00 грн., 12 січня 2018 року 726,00 грн., 12 березня 2018 року 328,92 грн.) для погашення заборгованості по штрафам також є незаконним. Згідно рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 жовтня 2018 року у справі № 219/6327/18, яке набрало законної сили 09 листопада 2018 року, у зв`язку зі спливом строку позовної давності відмовлено у задоволені позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за кредитним договором №DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період з 24 травня 2013 року по 24 травня 2018 року у сумі 32935,67 грн., судового збору в сумі 1762,00 грн. (а.с. 181 - 190). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02.12.2015 року у справі № 6-249цс15, відповідно до якого банк мав право на стягнення процентів за кредитом і пені за процентами у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду. Велика Палата зазначила, що відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Враховуючи, що згідно заяви Позичальника № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року Банк надав ОСОБА_1 споживчий кредит у сумі 11 035,70 грн. із терміном повного погашення кредиту 01 лютого 2010 року, що проценти за користування кредитними коштами мають стягуватися лише до 01 лютого 2010 року, що рішенням апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2014 року у справі № 219/944/2013-ц у стягненні заборгованості за кредитом у сумі 10 872,55 грн. відмовлено, а також відмовлено у стягненні процентів за користування кредитом в межах строку кредитування, що рішенням апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2014 року у справі № 219/944/2013-ц та рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 жовтня 2018 року у справі № 219/6327/18 встановлено, що сторони не укладали у письмовій формі договір про збільшення позовної давності, кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, доводи апеляційної скарги про законність договірного списання грошових коштів з карткового рахунку позивача НОМЕР_1 на погашення заборгованості за кредитним договором № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року не ґрунтуються на законі. Передбачене Умовами про надання споживчого кредиту договірне списання коштів може бути застосовано лише в межах строку позовної давності та не може бути визнано обґрунтованим за наявності судового рішення, яке набрало законної сили, про відмову у стягненні заборгованості за кредитним договором за пропуском строку позовної давності. Крім того, апеляційним судом при дослідженні матеріалів цивільної справи № 219/6327/18, яка досліджувалася і судом першої інстанції, встановлено, що судовий збір у сумі 1 762,00 грн., який був сплачений 29 травня 2018 року та на погашення якого як штрафів банк автоматично списав з карткового рахунку позивача 12 червня 2018 року 65,87 грн. та 580,81 грн., 14 липня 2018 року - 47,59 грн. (а.с. 97), банком був сплачений за подання позову у справі № 219/6327/18, що підтверджується платіжним дорученням від 29.05.2018 року на суму 1 762,00 грн. (а.с. 236). Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 05 жовтня 2018 року у справі № 219/6327/18, яке набрало законної сили 09 листопада 2018 року, відмовлено у задоволені позовних вимог АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за кредитним договором № DNH4KP73280223 від 01 серпня 2006 року, в тому числі у стягненні судового збору в сумі 1762,00 грн. (а.с. 181 - 190). Зазначене також свідчить про безпідставне списання грошових коштів з карткового рахунку позивача на погашення штрафів - фактично сплаченого судового збору 12 червня 2018 року 65,87 грн. та 580,81 грн., 14 липня 2018 року - 47,59 грн. Отже, автоматично списані відповідачем з карткового рахунку позивача НОМЕР_1 гроші в період з 12 вересня 2017 року по 14 липня 2018 року у загальній сумі 7 432,27 грн. списані в порушення законодавства про захист прав споживачів, тобто незаконно і відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України є такими, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави. Доводи апеляційної скарги про те, що списання коштів банком було здійснено з дотриманням чинного законодавства є необґрунтованими. Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. На порушення цієї норми відповідач станом на день звернення позивача до суду та на час розгляду справи судом першої інстанції не повернув безпідставно списані з карткового рахунку позивача гроші у сумі 7 432,27 грн., а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у сумі 7 432,27 грн. є обґрунтованими. Відповідно до частини другої статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Задовольняючі позовні вимоги про стягнення процентів за користування безпідставно набутими коштами, суд першої інстанції виходив з того, що такі за аналогією мають бути нараховані відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України на рівні облікової ставки Національного банку України. Такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального права, про що обґрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Проте судом першої інстанції не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), згідно якого: Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК. Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому відповідно до частини другої статті 628 ЦК до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 ЦК. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні. Отже, висновки судів про необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині. Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК. Посилання позивача в позовній заяві, з чого виходив і суд першої інстанції, на правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 24 січня 2006 року у справі №14/130, на теперішній час за наявності правового висновку Великої Палати Верховного Суду за 2018 рік, не є актуальним, оскільки застосуванню підлягає остання правова позиція. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України проценти за користування Банком безпідставно списаними з рахунку позивача коштами за період з 12 вересня 2017 року по 21 грудня 2018 року (в межах заявлених позовних вимог) складають 207,74 грн.: Сума грошового зобов`язання (безпідставно списана сума) грн.Дата списання коштів Кількість днів прострочення станом на 21.12.2018 року, починаючи з дати списання3% річних від простроченої суми грн. (сума грошового зобов`язання х 3% : 365 днів х кількість днів прострочення 656,0012.09.2017466 (111+355)25,12 грн. 656,00 70,00 всього 726,0012.10.2017436 (81+355)26,02 грн. 726,0010.11.2017407 (52+355)24,28 грн. 500,0013.11.2017404 (49+355)16,60 грн. 150,0016.11.2017401 (46+355)4,94 грн. 200,0018.11.2017399 (44+355)6,55 грн. 150,0030.11.2017387 (32+355)4,77 грн. 726,0012.12.2017375 (20+355)22,38 грн. 726,0012.01.2018344 20,53 грн. 328,92 397,08 всього 726,00 грн.12.03.201828517,00 грн. 726,0012.04.201825515,22 грн. 726,0011.05.201822513,43 грн. 65,87 580,81 всього 646,68 грн.12.06.201819310,26 грн. 47,5914.07.20181630,64 грн. всього 7432,27грн. всього 207,74 грн. Вимоги про стягнення інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України позивачем не заявлялися. Отже, суд першої інстанції ухвалив судове рішення в частині стягнення процентів за користування безпідставно списаними грошовими коштами з порушенням норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування до спірних правовідносин норм частини першої статті 1048 ЦК України є обґрунтованими. Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме, про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 7 432,27 грн., які були безпідставно списані в період з 12 вересня 2017 року по 14 липня 2018 року з банківського рахунку № НОМЕР_1 , та процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 12 вересня 2017 року по 21 грудня 2018 року у сумі 207,74 грн. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За подання позову до суду першої інстанції позивач судовий збір не сплачував. Від сплати судового збору позивач звільнений на підставі частини третьої статті 22 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів", згідно якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно п/п 1, 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до п/п 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду розмір судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Відповідно до статті 7 Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року встановлено у розмірі 1 921 гривня. Тобто, виходячи з ціни позову 124 589,55 грн. (7 432,27 + 117 157,28), з позовних вимог підлягав сплаті судовий збір у зв`язку із розглядом справи судом першої інстанції у розмірі 1 245,89 грн. (124 589,55 х 1%). Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача та часткове задоволення позовних вимог у сумі 7 640,01 грн. (7 432,27 + 207,74), пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, в розмірі 76,40 грн. (7 640,01 х 1 245,89 : 124 589,55). За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 868,84 грн. (а.с. 160, а.с.165). Пропорційно задоволеним апеляційним вимогам, відповідачу підлягає відшкодуванню за рахунок держави судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 754,24 грн. (1868,84 грн. - (7 640,01 х 1 868,84: 124 589,55). Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані. Керуючись статтями 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково. Заочне рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про захист прав споживача задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вулиця Грушевського, 1Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошові кошти у сумі 7 432 (сім тисяч чотириста тридцять дві) гривні 27 коп., які були безпідставно списані в період з 12 вересня 2017 року по 14 липня 2018 року з банківського рахунку № НОМЕР_1 , та проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 12 вересня 2017 року по 21 грудня 2018 року у сумі 207 (двісті сім) гривень 74 коп. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вулиця Грушевського, 1Д) на користь держави судовий збір у зв`язку із розглядом справи судом першої інстанції в розмірі 76 (сімдесят шість) гривень 40 коп. за наступними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача UA 908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106. Компенсувати Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вулиця Грушевського, 1Д) за рахунок держави витрати по сплаті судового збору, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 754 (одна тисяча сімсот п`ятдесят чотири) гривні 24 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 20 січня 2020 року. Головуючий суддя: Л.І. Соломаха Судді: О.Д. Канурна Ю.М. Мальований