Постанова Харківський апеляційний суд № 643/10458/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 15 січня 2020 року м. Харків справа № 643/10458/17 провадження № 22-ц/818/123/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря - Огар І.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , позивач - ОСОБА_2 , позивач - ОСОБА_3 , позивач - ОСОБА_4 , представник позивача - ОСОБА_5 , позивач - ОСОБА_6 , відповідач - Автогаражний кооператив «Гігант», представник відповідача - ОСОБА_7 , представник відповідача - ОСОБА_8 , відповідач - ОСОБА_10 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2019 року в складі судді Єрмак Н.В., у с т а н о в и в: В серпні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом до Автогаражного кооперативу «Гігант» (далі - АК «Гігант»), ОСОБА_10 про визнання рішень недійсними, зобов`язання вчинити певні дії. На обґрунтування позову посилається на те, що вона є членом АК «Гігант», головою якого загальними зборами від 24 жовтня 2015 року обрано ОСОБА_1 З 18 квітня 2017 року по 24 травня 2017 року ОСОБА_1 перебував у тарифній відпустці. На час відпустки обов`язки голови АК «Гігант» виконував ОСОБА_12 на підставі наказу голови ОСОБА_1. від 14 квітня 2017 року № 42. 04 травня 2017 року ОСОБА_12 разом з іншими особами без скликання загальних зборів та повідомлення членів кооперативу виготовили нову печатку та внесли до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо нового керівника АК «Гігант», а саме - ОСОБА_10 . Посилаючись на те, що таки дії вчинено з порушенням порядку, встановленого Статутом АК «Гігант» в редакції від 28 липня 2016 року № 5, позивачі просили визнати рішення загальних зборів АК «Гігант» від 29 квітня 2017 року недійсним та зобов`язати ОСОБА_10 передати члену АК «Гігант» ОСОБА_1 печатку, бухгалтерські документи, статут, електронні ключі та іншу документацію. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2019 року провадження у справі закрито. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір виник із корпоративних відносин, а тому справа підлягає розгляду в порядку господарського, а не цивільного судочинства. 10 вересня 2019 року ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до Московського районного суду м. Харкова. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року № 3 у порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням інших суб`єктів господарювання, які не є господарськими товариствами (кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо), якщо стороною у спорі є фізична особа. Зазначає, спір виник між фізичними особами (членами гаражного кооперативу) та юридичною особою, який відповідно до норм статті 19 ЦПК України підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. 15 листопада 2019 року АК «Гігант» подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін. Відзив мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції є обґрунтованою, постановленою з дотриманням норм процесуального права. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновки суду не спростовують. Інші учасники справи ухвалу суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З матеріалів справи вбачається, що АК «Гігант» є юридичною особою. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом до обслуговуючого кооперативу з вимогою визнати недійсним рішення загальних зборів, яке оформлено протоколом від 29 квітня 2017 року, та зобов`язати ОСОБА_10 передати члену АК «Гігант» ОСОБА_1 печатку, бухгалтерські документи, статут, електронні ключі та іншу документацію. Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Разом з тим стаття 20 ГПК України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань. За змістом положень статті 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3). За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України). Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 ГК України). Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України «Про кооперацію». За змістом положень статей 2, 6, 9 цього Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України «Про кооперацію»). Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19). З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі. Частиною першою статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність ухваленого судового рішення суду не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Частиною п`ятою статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Для задоволення вимог АК «Гігант» про стягнення з апелянта понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивачів при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Саме по собі звернення до суду з позовом, під час розгляду якого була висловлена правова позиція Великої Палати Верховного Суду, не свідчить про необгрунтовані дії позивачів, оскільки звертаючись до суду за захистом порушеного, невизначеного або оспорюваного права є диспозитивним правом позивача, передбаченим процесуальним законодавством і не містить таких обмежень. Отже, спір відносно прийнятого рішення між обслуговуючим кооперативом та членами кооперативу виник із корпоративних відносин, а тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на це, підстав для стягнення з позивачів понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу немає. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389,390, 391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 20 січня 2020 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді Р.М.Піддубний О.Ю.Тичкова