Постанова 4818 № 639/6370/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 14 січня 2020 року м. Харків справа № 639/6370/18 провадження № 22-ц/818/138/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - судді Піддубного Р.М. (суддя-доповідач), суддів: Котелевець А.В., Тичкової О.Ю., за участю секретаря - Кравченко О.О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрфінстандарт», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року, ухвалене у складі судді Баркової Н.В., - у с т а н о в и в : У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 08.10.2007 року між ним та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», було укладено кредитний договір № 839/3/27/38/7-476, відповідно до умов якого він отримав кредит у розмірі 440 609,00 грн, зі сплатою 15% річних за користування кредитом з кінцевим терміном погашення 07.10.2022 року. Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором, між ним та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є майнові права на об`єкт інвестування - квартиру будівельний АДРЕСА_1 . Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 06.04.2011 року на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто з нього заборгованість за кредитним договором у розмірі 474 007,21 грн., а рішенням цього ж суду від 14.01.2015 року стягнуто заборгованість за вказаним договором у розмірі 216 520 грн. 19.09.2018 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги за договором кредиту та договором іпотеки від 08.10.2007 року. Того ж дня ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» відступило право вимоги за вказаними договорами на користь ТОВ «Укрфінстандарт», яке уклало договір відступлення права вимоги з ОСОБА_2 26.10.2018 року він отримав від ОСОБА_2 заяву-вимогу, в якій останній повідомив про наявність заборгованості за кредитним договором у розмірі 822 304 грн. 94 коп. та 260 456 грн. 34 коп., у разі непогашення якої у 30 денний строк буде здійснено задоволення вимог кредитора шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Посилаючись на те, що заявивши до позивача вимогу про стягнення коштів у більшому розмірі, ніж номінальна вартість відступленої ТОВ «Укрфінстандарт» вимоги, відповідач має намір отримати винагороду у вигляді різниці між номінальною вартістю відступленої вимоги та її ринковою (дійсною) вартістю, договір від 19.09.2018 року за своєю правовою природою є договором факторингу, а відсутність у ОСОБА_2 ліцензії на право здійснення фінансових послуг виключає можливість укладення ним договорів факторингу, ОСОБА_1 просив на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України визнати укладені 19.09.2018 року між ТОВ «Укрфінстандарт» та фізичною особою ОСОБА_2 договір № 344/1 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 839/3/27/38/7-476 від 08.10.2007 року та про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 839/4/27/38/7-714 від 08.10.2007 року недійсними. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним договір № 344/1 б/н від 19.09.2018 року про відступлення права вимоги за кредитним договором № 839/3/27/38/7-476 від 08.10.2007 року та про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 839/4/27/38/7-714 від 08.10.2007 року, укладені між ТОВ «Укрфінстандарт» та фізичною особою ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ТОВ «Укрфінстандарт» на користь позивача судовий збір по 384 грн 20 коп. з кожного. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування скарги зазначив, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги за кредитним договором за своєю правовою природою не є договором факторингу, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність встановлених законом підстав для визнання його недійсним. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судовим розглядом встановлено, що 08.10.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 839/3/27/38/7-476, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 440 609,00 грн, зі сплатою 15% річних за користування кредитом з кінцевим терміном погашення 07.10.2022 року. Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором, між ним та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є майнові права на об`єкт інвестування - квартиру будівельний АДРЕСА_1 . Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 06.04.2011 року на користь ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 474 007,21 грн., а рішенням цього ж суду від 14.01.2015 року стягнуто заборгованість за вказаним договором у розмірі 216 520 грн. 19.09.2018 року між АТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (фактор) укладено договір факторингу, за яким Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржників за договором кредиту №839/3/27/38/7-476 від 08.10.2007 року, що укладений між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 (основний договір). Згідно з п.1.2. за основним договором відступаються наступні права: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до основного договору в сумі 401433, 46 грн. 46 коп.; право вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому основним договором нарахованих та несплачених станом на дату підписання цього договору в сумі 420861, 48 грн. 48 коп., а також право вимоги сплати процентів за користування кредитом, нарахованих в майбутньому; право вимоги сплати пені що була нарахована та буде нарахована в майбутньому. Згідно з п.1.4 в день підписання цього договору до фактора переходять також права, що виникають з іпотечного договору №839/4/27/38/7-714 від 08.10.2007 року, що укладений між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 Також 19.09.2018 року було укладено договір про відступлення права вимоги за вищевказаним кредитним договором та договором іпотеки між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та ТОВ «Укрфінстандарт». Крім того, 19.09.2018 року між ОСОБА_2 (Цесіонарій) та ТОВ «Укрфінстандарт» (Цедент) укладено договір відступлення права вимоги № 344/1, відповідно до п.1.1 якого на умовах, визначених цим договором, Цедент передає, а Цесіонарій приймає права вимоги за договором кредиту № 839/3/27/38/7-476 від 08.10.2007 року, позичальником за яким є ОСОБА_1 , що укладений з АКБСР «Укрсоцбанк», кредитором за яким є Цедент на підставі договору факторингу № 344/ФК-18 від 19.09.2018 року, укладеного з ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» в межах боргу у розмірі 822 304, 94 грн. 94 коп., з яких: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до основного договору в сумі 401 443, 46 грн. 46 коп.; право вимоги сплати процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому основним договором нарахованих та несплачених станом на дату підписання цього договору в сумі 420 861, 48 грн. 48 коп., а також право вимоги сплати процентів за користування кредитом, нарахованих в майбутньому; право вимоги сплати пені що була нарахована та буде нарахована в майбутньому. Згідно з п.1.2 відступлення прав вимоги за кредитним договором здійснюється на умовах оплати Цесіонарієм Цеденту вартості відступлених прав вимоги у порядку, визначеному розділом 2 цього Договору. Пунктом 2.1. договору визначено, що права вимоги за договором, вказаним у пункті 1.1. цього Договору, вважаються переданими в день сплати Цесіонарієм Цеденту суми, визначеної в п.2.2 цього Договору. При цьому в п 2.2. договору передбачено, що вартість прав вимоги, що відступається, складає 833 304, 94 грн. Крім того, 19.09.2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» (Цедент) та ОСОБА_2 (Цесіонарій) укладено договір (цесії) передачі прав за іпотечним договором № 839/4/27/38/7-714, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Левковець О.Л. 08.10.2007 року. 26.10.2018 року ОСОБА_1 надійшла заява-вимога ОСОБА_2 , посвідчена приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О., відповідно до якої ОСОБА_2 повідомив про заборгованість у розмірі 822 304,94 грн. та пенею у сумі 260 456,34 грн. та попередив, що у разі непогашення заборгованості у термін 30 днів буде здійснено задоволення вимог шляхом набуття у власність предмета іпотеки. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що розмір грошової вимоги значно перевищує ціну відступлення вимоги та дійшов висновку, що оспорюваний договір є договором факторингу, оскільки вказана різниця є дисконтом, тобто платою (фінансовою вигодою), яку отримує фактор за договором факторингу. Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з частиною третьою статті 3, частини другої статті 7, пункту 1 частини першої статті 20, пункту 3 частини першої статті 28, статей 34-38 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів, здійснювати діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа; у разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій, які видаються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Таким чином, ознаками договору факторингу є: 1) фактор (новий кредитор) надає послуги по фінансуванню діяльності клієнта (первісний кредитор) шляхом надання в його розпорядження коштів; 2) такі послуги надаються за винагороду у вигляді здійснення клієнтом (первісний кредитор) відповідної плати послуг фактора (новий кредитор); 3) грошові кошти передаються в рахунок грошової вимоги клієнта (первісного кредитора) до третьої особи (боржника). Отже, обов`язковою умовою договору факторингу є оплата, яку має здійснити первісний кредитор (клієнт) новому кредитору (фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги. При цьому, таку плату здійснює саме клієнт (первісний кредитор), а не навпаки. Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність. Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти. В оспорюваному договорі вказано про те, що права кредитора за кредитним договором переходять до ОСОБА_2 у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення прав вимоги та можуть виникнути у майбутньому (майбутня вимога). Тобто предметом оспорюваного договору було визначено, зокрема, й майбутню вимогу. Згідно зі статями 512, 514 ЦК України первісний кредитор має право відступити свої права вимоги новому кредитору лише в тому обсязі, які існували у первісного кредитора. При цьому, право вимоги має бути дійсним та існуючим станом на момент такого відступлення. Майбутня вимога (вимога, що може виникнути в майбутньому) не може бути предметом договору про відступлення права вимоги (цесії). Тлумачення статті 514 ЦК України таким чином, що договором про відступлення права вимоги сторони можуть, серед іншого, визначати також більший обсяг права вимоги, що відступається, аніж обсяг, що існує на момент відступлення у кредитора, суперечить самій суті договору цесії, за яким може відступатися право вимоги в обсязі, який не може перевищувати того обсягу права вимоги, який має цедент станом на момент відступлення свого права вимоги цесіонарію. Диспозитивність статті 514 ЦК України стосується неможливості передання більшого (майбутнього) обсягу права вимоги, а визначення сторонами договору цесії меншого обсягу та умов права вимоги, тобто саме в межах обсягу та умов, які існують в цедента станом на момент такого передання. Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Таким чином, статтями 512, 514 ЦК України заборонено здійснювати відступлення майбутньої вимоги. 26.10.2018 року ОСОБА_2 направив на адресу позивача заяву-вимогу, в якій повідомив про наявність заборгованості за договором кредиту у розмірі 822 304,94 грн. та пенею у сумі 260 456,34 грн. Встановивши вказані обставини суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладений 19.09.2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Укрфінстандарт» договір є договором факторингу, відповідач не має ліцензії на здійснення фінансових послуг, а тому наявні передбачені законом підстави для визнання договору про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки недійсними. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для його скасування. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, - постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 січня 2020 року. Головуючий Р.М. Піддубний Судді А.В. Котелевець О.Ю. Тичкова