Постанова КЦС ВС № 210/4381/15-ц

Постанова Іменем України 28 травня 2020 року м. Київ справа № 210/4381/15-ц провадження № 61-39188св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 липня 2017 року у складі судді Чайкіна О. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») про порушення прав споживача, визнання недійсними угод, відшкодування моральної шкоди. Позовна заява з урахуванням уточнених позовних вимог мотивована тим, що ТОВ «Кредитні ініціативи» направило йому повідомлення від 18 травня 2012 року про відступлення прав вимоги заборгованості за кредитним договором, яке не містило жодної інформації про укладення між ТОВ «Просто Фінанс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» договору факторингу, зокрема про відступлення права грошової вимоги з його, який значиться у додатку № 1 купленого Кредитного портфелю. Також вказував про те, що не має даних, про отримання ним повідомлення про заміну кредитора. Вказана обставина має значення для вирішення справи, оскільки між правовими інститутами відступлення права вимоги та факторингом є відмінності, оскільки цесія - це сам факт заміни особи в зобов`язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов`язання. За договором факторингу - (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) - стаття 1077 ЦК України. На його думку, відповідач є неналежним кредитором у спірних правовідносинах та не має жодних правових підстав для стягнення з нього кредитної заборгованості. Також вважає, що договір факторингу, укладений між ТОВ «Просто Фінанс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» є недійсним. Вказував також про те, що 28 жовтня 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 липня 2008 року № 02013095544, укладеним між ТОВ «Просто Фінанс» та ним, у розмірі 68 395,05 грн. Судом Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області було ухвалено у справі заочне рішення від 09 січня 2014 року, яким з нього незаконно було стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором, оскільки правових підстав для задоволення позову не було та позивачем було подано таку позовну заяву з пропуском позовної давності. Вважає, що суд не мав законних підстав для задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи» про стягнення кредитної заборгованості, оскільки позивачем було пропущено позовну давність і суд повинен був застосувати до таких правовідносин наслідки її пропуску. Всі його спроби скасувати та оскаржити незаконне заочне рішення суду першої інстанції про стягнення кредитної заборгованості залишились без задоволення. Також вказував про те, що після отримання копії заочного рішення та виконавчого листа ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до виконавчих органів з заявою про виконання цього рішення та в рамках виконавчого провадження на його нерухоме майно було накладено арешт. Також позивач наголошував на тому, що ТОВ «Кредитні ініціативи» постійно тероризували його і втручалося в його особисте життя (дзвінки з погрозами, обклеювання вхідних дверей під`ізду будинку і квартири, дзвінки за місцем роботи). Вказані неправомірні дії позивача погрожували його честі, гідності, ділової репутації та іншим немайновим правам, оскільки після цих втручань він був звільнений з роботи. Посилається на те, що у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів) зазначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладання цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Вважає, що згідно пункту 2 статті 230 ЦК України, сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки v подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням неправомірного правочину. У зв`язку з викладеним та з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив визнати ТОВ «Кредитні ініціативи» такими, що порушили цивільні права позивача та визнати ТОВ «Кредитні ініціативи» неналежним кредитором; визнати договір факторингу, укладений між ТОВ «Просто Фінанс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» (за кредитним договором № 02013095544, укладеним між ТОВ «Просто Фінанс» і ним) таким, що не існує; зобов`язати ТОВ «Кредитні ініціативи» відшкодувати йому збитки у подвійному розмірі та стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди, що завдана у зв`язку з вчиненням ним шахрайських дій - у розмірі 800 000,00 грн (а. с. 85-86 том 1 ). Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що цивільне судочинство не містить такого способу захисту, як визнання певної особи «неналежним кредитором» як самостійний спосіб захисту, визначений статтею 16 ЦК України, тому позивач вважаючи конкретну особу неналежним кредитором, мав можливість заперечувати проти позову з тих підстав, що ТОВ «Кредитні ініціативи» є неналежним позивачем у справі. Позовні вимоги про визнання договору факторингу, укладеного між ТОВ «Просто Фінанс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» (за кредитним договором № 02013095544 між ТОВ «Просто Фінанс» і ОСОБА_1 ) таким, що не існує, також не підлягають задоволенню, оскільки позивач не визнаючи цей договір не вказує конкретної підстави, передбаченої статтями 215-235 ЦК України для визнання його недійсним, що є його прямим обов`язком згідно статті 60 ЦПК України 2004 року. Крім того суд зазначив, що позивач не оспорює дійсність договору, укладеного між ТОВ «Просто Фінанс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», а взагалі не визнає його існування, а саме не визнає факт його укладання. У той же час, наявність договору між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ « Просто Фінанс» щодо відступлення права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 встановлено заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Кіровоградської області від 09 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2014 року, у справі № 210/8370/13-ц за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до нього про стягнення заборгованості.Позовні вимоги про зобов`язання відповідача відшкодувати позивачу збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням шахрайських дій - у розмірі 800 000,00 гривень є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо наявності вироку суду, який набрав законної сили та яким засуджено працівників ТОВ «Кредитні ініціативи» за шахрайські дії по відношенню до ОСОБА_1 , оскільки доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.Також судами було зазначено, що та обставина, що ОСОБА_1 має стягнуту у судовому порядку заборгованість перед ТОВ «Кредитні ініціативи» не може бути підставою для визнання дій ТОВ «Кредитні ініціативи» по зверненню до суду із позовом шахрайськими діями, так само як і наявність виконавчого провадження та вчинення відповідних виконавчих дій, у тому числі й накладення арешту на майно боржника, у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду також не може бути визнано шахрайством, оскільки примусове виконання судового рішення відбувається в порядку та у спосіб, визначений спеціальним законом. При цьому, ОСОБА_1 у процесі виконавчого провадження не позбавлений права на оскарження дій та рішень державного виконавця у разі незгоди з ними. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами обох інстанцій неправильно встановлено обставини, які мають значення для спірних правовідносин. Скаржник посилається на те, що Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області незаконно було ухвалено у справі № 210/8370/13-ц заочне рішення від 09 січня 2014 року, яким з нього було стягнуто заборгованість якої насправді не існувало. Вказує, що ТОВ «Кредитні ініціативи» у справі № 210/8370/13-ц звернулися до суду з позовом до нього після пропуску позовної давності, однак суд не застосував до таких позовних вимог наслідків спливу позовної давності, оскільки позовна давність за позовами про повернення споживчого кредиту повинна застосовуватися судами незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Також вказував, що судами належним чином не було встановлено розбіжностей між такими правовими інститутами як відступлення права вимоги та факторингом, тому необґрунтовано відмовили йому у задоволенні його позовних вимог щодо визнання договору факторингу, укладеного між ТОВ «Просто Фінанс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», таким що не існує взагалі, оскільки він навіть не міг бути укладений між вказаними юридичними особами. Зазначав про те, що судами обох інстанцій не було перевірено законності набуття відповідачем права вимоги за кредитним договором, оскільки ТОВ «Кредитні ініціативи» є фінансовою установою, а стороною договору факторингу, в силу вимог частини третьої статті 1079 ЦК України, може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Також наголошував на тому, що він не отримував повідомлень від ТОВ «Просто Фінанс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» про заміну одного кредитора іншим, що дає йому право не виконувати зобов`язання перед новим кредитором. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в порушення вимог статей 57, 58, 64, 303, 309 ЦПК України 2004 року не дослідив та не надав належної оцінки всім його доказам які містяться в матеріалах справи. Зокрема вказує про те, що поза увагою судів залишилась та обставина, що ні ТОВ «Кредитні ініціативи», ні ТОВ «Просто Фінанс» не надали до суду всіх оригіналів документів, ліцензій, які б дозволяли їм вести фінансову діяльність та інформацію, яка є важливою для виконання кредитних зобов`язань. Поза увагою судів також залишився той факт, що у 2013 році на підставі колективної заяви громадян було внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань інформацію про вчинення кримінального злочину ТОВ «Кредитні ініціативи». Наголошує на тому, що суди обох інстанцій не надали належної оцінки його доводам щодо шахрайських дій відповідача у справі. Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її з Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. У грудні 2018 року справу № 210/4381/15-ц передано до Верховного Суду. 15 квітня 2020 рокуна підставі розпорядження про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 1102/0/226-20 справу передано судді-доповідачеві Каларашу А. А. та визначено суддів, які ввійшли до складу колегії. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 16 липня 2008 року між ТОВ «Просто Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 02013095544, згідно якого позичальник отримав кредит в розмірі 46 850,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10 % річних, з кінцевим терміном повернення до 10 липня 2013 року. Згідно з умовами кредитного договору, позичальник зобов`язався в порядку та на умовах, що визначені кредитним договором повертати кредит, виплачувати відсотки за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором та додатком № 1 до нього - графіком платежів. Цільове призначення кредиту: для сплати за транспортний засіб FUKA0005 Daewoo AutoZaZServ, модель LANOS TF699P, рік випуску 2008, державний номерний знак НОМЕР_1 (а. с. 8-10, 117-120; 126-129 том 1). Згідно з пунктом 1.3. кредитного договору в якості забезпечення зобов`язань позичальника за цим Кредитним договором надається застава транспортного засобу, згідно договору застави транспортного засобу, який буде укладено між позичальником та кредитодавцем, заставною вартістю 46 850,00 грн. В якості додаткового забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором сторони укладають договір поруки з фізичною особою (а. с. 8 том 1). Згідно платіжного доручення від 18 липня 2008 року № 000000065М було сплачено ДК філіал «АвтоЗАЗ-сервіс» кошти у розмірі 46 850,00 грн за кредитним договором від 16 липня 2008 року № 02013095544 за ОСОБА_1 на покупку автомобіля Daewoo LANOS TF699P (а. с. 12-13 том 1). 08 грудня 2008 року ОСОБА_1 було направлено повідомлення № 02013095544 про збільшення розміру річної процентної ставки за кредитним договором до 15,2 %, що свідчить про те, що розмір зобов`язань, забезпечених заставою, згідно договору застави транспортного засобу № 02013095544, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Просто Фінанс» збільшився відповідно до нового розміру процентної ставки за кредитним договором. У відповіді на вищевказане повідомлення, ОСОБА_1 висловив свою незгоду з підвищенням процентної ставки за кредитним договором (а. с. 30-31 том 1). Згідно заяви ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ «Просто Фінанс» позивач просив дати дозвіл на відчуження ним автомобіля, що належить йому на праві власності, та знаходиться в заставі у ТОВ «Просто Фінанс», на підставі договору застави транспортного засобу від 25 червня 2008 року № 02013095544 (а. с. 34-35 том 1). Також судами було встановлено, що ТОВ «Просто Фінанс» не заперечувало проти продажу автомобіля марки Daewoo LANOS TF699P, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, за умови його продажу за ціною, що складає не менше 45 000,00 грн., та направлення виручених від продажу грошових коштів на погашення заборгованості за кредитним договором від 16 липня 2008 року № 02013095544 (а. с. 36 том 1). 18 травня 2012 року між ТОВ «Просто Фінанс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно якого ТОВ «Кредитні Ініціативи» зобов`язувалось передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Просто Фінанси», а ТОВ «Просто Фінанси» зобов`язувалося відступити ТОВ «Кредитні Ініціативи» свої права грошових вимог до боржників за Кредитними договорами, перелік яких міститься в додатках № 1 до договору відступлення. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2014 року, позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором від 16 липня 2008 року № 02013095544 у розмірі 68 395,05 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 39 234,16 грн; заборгованість за відсотками у розмірі 12 946,56 грн; заборгованість з комісії у розмірі 4 778,70 грн та штраф у розмірі 11 435,63 грн; а також судовий збір в розмірі 683,95 грн (а. с. 15-17 том 1).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують та є такими, щоне підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Щодо позовних вимог про визнання ТОВ «Кредитні ініціативи» неналежним кредитором Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені статтею 16 ЦК України. Разом з тим, відповідно до абзацу 2 пункту 10 частини другої статті 16 ЦК суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних способів захисту, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного її права й характеру правопорушення. Звертаючись до суду з позовом про визнання ТОВ «Кредитні ініціативи» неналежним кредитором позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки стаття 16 ЦК України не містить в собі такого способу захисту порушеного права, а позивач в позовній заяві та уточненій позовній заяві не вказав, яким саме нормами матеріального права передбачений такий спосіб захисту. Таким чином, оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання ТОВ «Кредитні ініціативи» неналежним кредитором є обгрунтованим та законним, а позивач вважаючи відповідача неналежним кредитором, мав можливість заперечувати проти позову про стягнення з нього кредитної заборгованості з тих підстав, що ТОВ «Кредитні ініціативи» є неналежним позивачем у справі. Крім того слід зазначити, що ТОВ «Кредитні ініціативи» звертаючись до суду з позовом про стягнення коштів за кредитним договором, таким чином реалізувало своє право кредитора на захист порушених прав, яке виникло в результаті неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором, а правомірність таких вимог була встановлена заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2014 року. Щодо позовних вимог про визнання договору факторингу недійсним, тобто таким, що не існує Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Визначення факторингу як кредитної операції міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Таким чином, ЦК України проводить розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, це, зокрема правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа. Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України, статтею 350 ГК України, частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором. Перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах, визначений у статті 1054 ЦК України. Такими є банк або інша фінансова установа. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 цього Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ. Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України)). Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України). Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18). Таким чином, висновки суду першої інстанції, з якими погодився й суд апеляційної інстанції, про те, що позивач оспорюючи договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 травня 2012 року не вказав конкретної підстави передбаченої статтями 215-235 ЦК України для визнання такого договору недійсним, тому правових підстав для визнання його недійсним не було, є законними та обґрунтованими. Не може бути підставою для визнання недійсним оспорюваного договору те, що в повідомленні ТОВ «Кредитні ініціативи» про відступлення прав вимоги заборгованості за кредитним договором не міститься інформація про укладення між ТОВ «Просто Фінанс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» договору факторингу - про відступлення права грошової вимоги з ОСОБА_1 , який значиться у додатку №1 купленого кредитного портфелю, оскільки наявність договору між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ « Просто Фінанс» щодо відступлення свого права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 16 липня 2008 року № 02013095544 встановлена заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2014 року, яке набрало законної сили. Також не може бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 травня 2012 року та обставина, що не має даних про отримання позивачем повідомлення про заміну кредитора, оскільки у пункті 9.4 кредитного договору від 16 липня 2008 року № 02013095544 передбачено, що кредитодавець, а саме ТОВ «Просто Фінанс», вправі без обмежень уступати будь-які свої права за цим договором, при цьому не було обговорено про необхідність письмового повідомлення боржника про заміну кредитора, тобто сторонами договору при його укладені були передбачені умови відступки прав кредитодавця, з якими ОСОБА_1 погодився підписавши вказаний кредитний договір. Доводи касаційної скарги про те, що судами обох інстанцій не було встановлено відмінностей між правовими інститутами відступлення права вимоги та факторингом не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки позивач не оспорював дійсність договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 травня 2012 року, укладеного між ТОВ «Просто Фінанс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», а просто не визнавав взагалі існування такого договору, тобто не визнавав факту його укладання, а вимога про визнання правочину неукладеним є такою, що не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Щодо позовних вимог про відшкодування збитків у подвійному розмірі на підставі частини другої статті 230 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з шахрайськими діями відповідача Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Згідно з частиною другою статті 230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з учиненням цього правочину. Позивач звертаючись до суду з позовними вимогами та оспорюючи договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 травня 2012 року, укладений між ТОВ «Просто Фінанс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», не посилався на те, що вказаний договір було укладено сторонами внаслідок обману. Позовна заява та уточнена позовна заява позивача не містять в собі жодних доводів стосовно того, яким саме чином сторонами оспорюваного ним договору було введено його в оману та яких саме збитків він зазнав внаслідок такого обману, тому суди дійшли правильно висновку щодо відмови у задоволенні позову про відшкодування збитків у подвійному розмірі на підставі частини другої статті 230 ЦК України. Не може бути підставою для відшкодування збитків у подвійному розмірі на підставі частини другої статті 230 ЦК України та обставина, що позивач має стягнуту у судовому порядку заборгованість перед ТОВ «Кредитні ініціативи», оскільки наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості та виконавчого провадження (вчинення відповідних виконавчих дій, у тому числі й накладення арешту на майно боржника, у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду) не може бути підставою для відшкодування таких збитків. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку щодо відмови у відшкодуванні моральної шкоди позивачу завданої, у зв`язку з шахрайськими діями відповідача, оскільки позивачем не було доведено належними та допустимими доказами наявності вироку суду, який набрав законної сили, та яким було б засуджено працівників ТОВ «Кредитні ініціативи» за вчинення шахрайських дії по відношенню до позивача у справі. Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Крім того, наведені у касаційні скарзі доводи є аналогічними доводам, наведеним в апеляційній скарзі, яким апеляційним судом надана належна оцінка. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: А. А. Калараш В. М. Сімоненко С. П. Штелик