Ухвала КЦС ВС № 186/1503/16

Ухвала 20 січня 2020 року м. Київ справа № 186/1503/16 провадження № 61-646ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Дундар І. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди (індексу інфляції) та процентів від простроченої суми, ВСТАНОВИВ: Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та процентів від простроченої суми, посилаючись на те, що 20 жовтня 2007 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким відповідач отримав від нього в борг грошові кошти в сумі 15 000 грн на строк до 20 грудня 2007 року. Пунктом 6 вказаного договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасного повернення позики позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та 10 процентів від простроченої суми. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2010 року було стягнуто з ОСОБА_2 на його користь борг за договором позики в розмірі 15 000 грн та судові витрати - 375 грн. 30 березня 2010 року Відділом державної виконавчої служби Першотравневого міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 18323027 за виконавчим листом № 2-72, виданим на підставі вказаного рішення суду. Станом на 01 грудня 2013 року залишок боргу становив 6 905,39 грн. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) інфляційні втрати за весь час прострочення повернення позики (з грудня 2007 року по листопад 2013 року) в розмірі 527,17 грн та 10 процентів від простроченої суми в розмірі 690,54 грн, а всього - 1 217,71 грн. Рішенням Першотравневого міського суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2017 року у складі судді Кривошеї С. С. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за процентами від простроченої суми в розмірі 690,54 грн та інфляційне збільшення - 424,26 грн, а всього - 1 114,80 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Першотравневого міського суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2017 року скасовано в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди (індексу інфляції) за період січень 2008 року - листопад 2013 року, відмовлено в цій частині в їх задоволенні. В іншій частині рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2017 року залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 04 січня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року. ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права і просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 1 частини шостої, частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ціна позову у справі № 186/1503/16 становить 1 217,71 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто справа № 186/1503/16 є малозначною у силу вимог закону. ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказує, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики,. Окрім цього, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення. Проте, ОСОБА_1 не обґрунтовує в чому саме справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та в чому проявляється значний суспільний інтерес та виняткове значення. Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для учасника справи, касаційна скарга стосується питань права, що мають фундаментальне значення для єдиної правозастосовчої практики. Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України). Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Таким чином, оскаржене рішення ухвалене у малозначній справі, ціна позову в якій не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди (індексу інфляції) та процентів від простроченої суми. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя І. О. Дундар