LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд640/21349/18

від 14.01.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21349/18 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів Василенка Я. М., Шурка О. І., за участю секретаря Кірієнко Н.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації та апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело Пущі-Водиці» на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2019, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернулась з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов`язання відповідача взяти на облік та видати довідку про взяття на облік ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщену особу з моменту звернення, а саме - 11.08.2016. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2019 задоволено позов. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач та Товариство з обмеженою відповідальністю «Джерело Пущі-Водиці» подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В судове засідання з`явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело Пущі-Водиці», підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, з належним чином підтвердженими повноваженнями, та позивач, будучи повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Враховуючи, що безпосередня участь сторін у судовому засіданні, в даному випадку, не є обов`язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з`ясування фактичних обставин, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без представників сторін які не з`явилися. Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відкладення розгляду справи спричинить невиправдане порушення процесуального строку її розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягаю скасуванню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Броварської державної адміністрації Київської області від 27.01.2016р. №3227000193 є внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якої зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 та фактичне місце проживання якої зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . 11 серпня 2016 року у зв`язку із зміною місця проживання, ОСОБА_1 звернулась з заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, вказавши фактичне місце проживання адресу: АДРЕСА_4 (пансіонат «Джерело»). Листом від 11.11.2016р. №051/Д-5513-015/1 Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що за адресою: м. Київ, вул. Курортна, 4, розташований пансіонат «Джерело». Власник пансіонату на особистому прийомі в голови Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації та в начальника управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації надав Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яка підтверджує його право власності на нерухоме майно за адресою: м. Київ, вул. Курортна , 4 та заборонив обліковувати внутрішньо переміщених осіб за цією адресою без його згоди. Вказаним листом позивача було також повідомлено, що якщо власник пансіонату «Джерело» наддасть дозвіл на реєстрацію фактичного місця проживання за адресою: АДРЕСА_5 , то управлінням праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації буде видано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. №509. Відповідач листами від 26.08.2016р. №01-34/14751, від 19.06.2017р. №01-34/1353 та від 13.06.2018р. №01-23/9456 повідомив позивачу аналогічну інформацію. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача щодо реєстрації за фактичним місцем проживання, як внутрішньо переміщеної особи, позивач звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ні Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» ні Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. №509, не передбачено надання заявником такого документу, як дозвіл власника приміщення на реєстрацію фактичного місця проживання, а тому суд приходить до висновку, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо розгляду заяв ОСОБА_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У ст. 2, 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. У ст.ст. 1, 7, 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII закріплено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. За приписами ч. 1 ст. 4 Закону, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну (ч. 3 ст. 4 Закону). Частиною сьомою статті 4 Закону визначено, що разом із заявою заявник подає документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини. У разі наявності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки з обов`язковим зазначенням підстави відмови, підписане керівником уповноваженого органу, видається заявнику в день подання заяви. Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014р. №509, заява про взяття на облік повинна містити таку інформацію про заявника: прізвище, ім`я та по батькові; громадянство; дата та місце народження; стать; відомості про малолітніх, неповнолітніх внутрішньо переміщених осіб, які прибули разом з ним (у разі необхідності); відомості про законних представників, які супроводжують малолітню дитину, недієздатних осіб або осіб, дієздатність яких обмежена, та осіб, зазначених в абзаці п`ятому пункту 2 цього Порядку; відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання; адреса, за якою з особою може здійснюватися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та контактний номер телефону; обставини, що спричинили внутрішнє переміщення; повідомлення особи про її непричетність до скоєння злочинів або співучасті у злочинах; відомості про житлові, соціальні, медичні, освітні та інші потреби; відомості про наявність інвалідності та потребу в технічних та інших засобах реабілітації; відомості про місце навчання/виховання дитини (найменування закладу); відомості про працевлаштування, освіту, спеціалізацію за професійною освітою, посаду, професію. Як фактичне місце проживання/перебування не можуть зазначатися адреси (місцезнаходження) органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх підрозділів, будь-яких інших приміщень, за якими внутрішньо переміщені особи фактично не проживають. Частиною другою статті 5 Закону визначено, що адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо). Як вказує позивач у позові, ОСОБА_1 разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеними особами, які проживають за адресою: АДРЕСА_4 . Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №509, не передбачено надання заявником такого документу, як дозвіл власника приміщення на реєстрацію фактичного місця проживання, разом з тим, при взятті на облік внутрішньо переміщеної особи не може вказуватися будь-яке місце, довільно зазначене особою. У даному випадку дозвіл власника приміщення на реєстрацію фактичного місця проживання позивача відсутній, про що в судовому засіданні підтвердив власник пансіонату «Джерело» ОСОБА_3 . Відповідно до договору купівлі-продажу від 25.04.2016 ТОВ «Гєлліос ЛТД» передано у власність ОСОБА_3 нерухоме майно, що розташоване за адресою: в. АДРЕСА_5 , а саме комплекс будівель, що складається з будівлі, котельні бази відпочинку «Джерело» та теплиці. Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №23927106 від 13.12.2017, власником пансіонату «Джерело» є ОСОБА_3 . Матеріали справи також містять лист власника пансіонату «Джерело» ОСОБА_3 від 19.09.2017р., яким повідомлено, що він в квітні 2016 році придбав пансіонат «Джерело», яке знаходиться в м. Києві, вул. Курортна,

4. Згідно листа, дане приміщення було захоплене в червні 2014 року та самовільно заселено переселенцями із Луганської, Донецької областей та Криму. Згідно наданих апелянтом ОСОБА_3 документів, 13 вересня 2019 року Оболонським районним управлінням ГУ ДСНС України була проведена позапланова перевірка ТОВ «Джерело Пощі-Водиці» та 30.09.2019 року винесений Припис №417 про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки. За результатом перевірки приміщень присвоєний найвищий рівень пожежної небезпеки, що свідчить про неможливість та небезпеку подальшого проживання в пансіонаті «Джерело». Таким чином, власник пансіонату «Джерело» не надав дозволу та не визначав обсягу прав щодо користування позивачем своїм майном, чи дозволу для реєстрації за адресою його майна. Крім того, приміщення в Пансіонаті «Джерело» знаходяться в аварійному та небезпечному стані та не придатне для проживання. Виходячи із норм статей 316, 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Як вже зазначалося, дозвіл власника, гр. ОСОБА_3 щодо можливості користування його майном позивачем, в тому числі зареєструвати своє фактичне місце проживання, відсутній. Пунктом 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 р. № 207, передбачено, що відомості про реєстрацію місця перебування вносяться до довідки про взяття на облік ВПО (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в ній відповідного штампа реєстрації місця перебування особи за визначеною формою. Пунктом 25 Правил №207 передбачена процедура здійснення реєстрації місця перебування, який зазначає, що реєстрація місця перебування осіб, що звернулися за захистом в Україні із заявою, здійснюється на визначений законом строк на підставі документів, визначених пунктом 18 цих Правил (крім квитанції про сплату адміністративного збору). Відомості про реєстрацію місця перебування вносяться до довідки про звернення за захистом в Україні, зразок якої затверджується наказом МВС. Відповідно до п. 4 листа Міністерства юстиції України від 30.01.09 р. № Н-35267-18 «Щодо порядку застосування нормативно-правових актів у разі існування неузгодженості між підзаконними актами» визначено різні способи дій правозастосовчого органу у випадку наявності у змісті нормативно-правового акта прогалин. Аналогія закону - рішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на схожі випадки. Застосування аналогії забороняється, якщо вона прямо заборонена законом чи якщо закон пов`язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм. Орган реєстрації місця перебування, застосовуючи аналогію закону, може запитати документи, що підтверджують право на проживання в житлі, наприклад, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця перебування особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї. Рішення про реєстрацію або про відмову у реєстрації місця перебування особи приймається працівником органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг після перевірки належності документа, до якого вносяться відомості про місце перебування, особі, що його подала, його дійсності, правильності заповнення заяви про реєстрацію місця перебування та наявності документів, необхідних для реєстрації місця перебування (п. 19 Правил). В ході апеляційного провадження судом не встановлено наявності будь-яких правових підстав для реєстрації за фактичним місцем проживання так як позивач не підтвердив факт проживання за адресою АДРЕСА_4 на законних підставах та відсутній відповідний дозвіл власника. Судом першої інстанції вказано, що проживання позивача за вказаною вище адресою підтверджується письмовими поясненнями: ОСОБА_5 від 02.12.2018р., та ОСОБА_6 від 12.12.2018р., які проживають за адресою: АДРЕСА_5 . Однак, як встановлено, позивач знаходиться в приміщенні пансіонату безпідставно, та не може зазначати пансіонат «Джерело» своїм фактичним місцем проживання/перебування без згоди на те власника вказаного приміщення. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку не виконаний. Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, колегія суддів приходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело Пущі-Водиці» на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов`язання вчинити дії - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2019 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. І. Шурко Повний текст постанови виготовлено 20.01.2020

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»