Постанова Київський апеляційний суд № 761/38642/18

справа № 761/38642/18 головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г. провадження № 22-ц/824/2423/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 17 січня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Мостової Г.І. суддів Слюсар Т.А., Волошиної В.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» Крилової Олени Леонідівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в : У жовтня 2018 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що 09 січня 2013 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір № б/н, відповідно до якого, остання отримала кредит у розмірі 15 100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. А також, вказував, що позивач свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте, ОСОБА_2 зобов`язання за цим договором не виконувалися, не надавалися своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором. У зв`язку із зазначеним, станом на ІНФОРМАЦІЯ_1, день смерті ОСОБА_2 , утворилась заборгованість у загальній сумі 11 201 грн. 36 коп., з яких тіло кредиту становить - 4 269грн. 13 коп., заборгованість за відсотками за користування кредитом - 6632 грн. 23 коп., заборгованість за пенею - 300 грн. Оскільки ОСОБА_2 , з якою було укладено договір у вигляді анкети-заяви, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, ОСОБА_1 , який зареєстрований за однією адресою з нею та у встановлений законом строк не звернувся до нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини, він як спадкоємець померлої особи, який постійно з нею проживав, прийняв на себе зобов'язання за цим кредитним договоромта повинен повернути борг. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого позичальника, який має прийняти на себе зобов`язання за кредитним договором від 09 січня 2013 року. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник АТ КБ «Приватбанк» Крилова О.Л. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: рішення суду першої інстанції ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права; суд першої інстанції незаконно відмовив у позові та позбавив банк на поновлення своїх порушених прав за рахунок майна, одержаного у спадщину; суд першої інстанції поклав тягар доказування лише на позивача, жодних доказів, що відповідач не мешкав разом з позичальниклм за адресою реєстрації до дня його смерті, матеріали справи не містять; відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідач, повідомлений належним чином про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив. Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга залишається без задоволення. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 09 січня 2013 року ОСОБА_2 підписано Заяву, при підписанні якої вона погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами надання послуг (виконання робіт), а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Крім вказаного, відповідач погодився, що ця заява, разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. За цієюзаявою банк надав позичальнику кредит у сумі 15 100 грн., які перераховувались у вигляді кредитного ліміту на картку, а позичальник зобов`язувався повернути отримані кошти. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 14 квітня 2016 року (а.с. 45). Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Першої Київської державної нотаріальної контори з претензією від 29 листопада 2016 року (надіслана 07 грудня 2016 року) у порядку статті 1281 ЦК України, де просив: повідомити чи заводилася спадкова справа після померлого боржника; включити кредиторські вимоги позивача у спадкову масу, про що зробити запис у книзі обліку спадкових справ; повідомити спадкоємців померлого про наявність заборгованості перед банком у розмірі 11 201 грн. 36 коп.; надіслати на адресу позивача відомості про звернення з заявою про прийняття або відмову від прийняття спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям померлого та відомості про спадкоємців (а.с. 46, 47, 48). Увідповідь на претензію банку від 29листопада 2016 року, листом Першої Київської державної нотаріальної контори від 09 грудня 2016 року № 10589/01-16, було повідомлено, що спадкова справа після смерті позичальника - не заводилась, а матеріали претензії повернуто на адресу позивача (а.с. 49). Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до ОСОБА_1 з претензією від 22 квітня 2018 року (надіслана 14 травня 2018 року) у порядку статті 1281 ЦК України, де просив відповідача сплатити заборгованість перед банком у розмірі 11 201 грн. 36 коп. (а.с. 50,51,56-59). Згідно з листом Першої Київської державної нотаріальної контори від 13 лютого 2019 року № 1496/01-16, наданого на запит суду першої інстанції, спадкова справа відносно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 - не заводилась (а.с. 89, 90). Із копії паспорту відповідача ОСОБА_1 вбачається, що він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , так як і позичальник ОСОБА_2 а (а.с. 43, 44). Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 5, 6 статті 81 ЦПК України). Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. За правилами частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно з правилами статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини слід вважати день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, виданим відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами статті 29, частини другої статті 1221 ЦКУкраїни. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця. Відповідно до частини 1, 2 статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Разом з тим, відповідно до статті 1224 ЦК України визначено коло осіб, які не мають права на спадкування. Відповідно до частини 1, 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Зі змісту статті 1281 ЦК України вбачається, що кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі № 14-53цс18). У цій справі про стягнення кредитних коштів з відповідача ОСОБА_1 , який як спадкоємець померлого позичальникамає прийняти на себе зобов`язання за кредитним договором від 09січня 2013 року, на банк покладався обов`язок довести, що відповідач є спадкоємцем за заповітом чи за законом за померлим позичальником (частина 1 статті 1268 ЦК України), оскільки без доведення цього факту взагалі втрачається право банку на пред`явлення вимоги у порядку статті 1281 ЦК України. Та обставина, що відповідач зареєстрований з померлим позичальником за однією адресою, без доведеності обставин, встановлених частиною 1 статті 1268 ЦК України (відповідач входить до кола спадкоємців померлого позичальника), не дає підстав вважати, що відповідач відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК Україниприйняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Разом з тим, в позовній заяві позивач взагалі не посилався на наявність родинних відносин відповідача із померлим позичальником (спадкодавцем), які закликають відповідача до спадкування внаслідок смерті спадкодавця, та не надав докази на їх підтвердження. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Докази, що представлені суду, не дають підстав вважати доведеним ту обставину, що відповідач ОСОБА_1 є спадкоємцем за померлим позичальником ОСОБА_2, внаслідок чого не можна вважати доведеним право банку на пред`явлення вимоги до відповідача у порядку статті 1281 ЦК України про стягнення заборгованості за кредитним договором від 09 січня 2013 року. Відповідно до пункту 189 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованої Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, нотаріус за місцем відкриття спадщини у строк, установлений статтею 1281 ЦК України, приймає претензії від кредиторів спадкодавця. Претензії мають бути заявлені у письмовій формі і прийняті незалежно від строку настання права вимоги. Про претензію, що надійшла, нотаріус доводить до відома спадкоємців, які прийняли спадщину, або виконавця заповіту. При цьому, колегія суддів враховує, що листом Першої Київської державної нотаріальної контори від 09 грудня 2016 року № 10589/01-16 позивачу роз`яснювалося, що для заведення спадкової справи на підставі поданої ним претензії від 29 листопада 2016 року необхідно надіслати квитанції про сплату коштів відповідно до встановлених тарифів (а.с. 49). На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу та відсотків за користування кредитними коштами є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» рішення від 10 лютого 2010 року). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року залишається без змін. Керуючись статтями 367, 369, 376381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Г.І. Мостова Судді В.М. Волошина Т.А. Слюсар