Постанова 4824 № 756/11032/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М. 22-ц/824/2213/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 756/11032/15-ц 15 січня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Левенця Б.Б. - Борисової О.В. при секретарі - Куркіній І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» адвоката Коваленка Олександра Олександровича на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 вересня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Майбоженко А.М., у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії, - в с т а н о в и л а: 28 серпня 2015 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» звернулося до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» та обслуговується ЖЕД-506. Розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації №41 від 31.01.2015 року житловий будинок АДРЕСА_1 закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва». Власнику кімнат №№ 18, 19 квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 (був власником кімнат до 28.02.2013 року) було вручено припис стосовно незаконного зайняття ним та приєднання до кімнати № 19 приміщення загального користування. Під час продажу зазначених кімнат ОСОБА_3 був попереджений мешканцями 5-го поверху про звільнення даного приміщення, але при виселенні з квартири ключі від приміщення загального користування він мешканцям 5-го поверху не передав. Власником кімнат №№ 18, 19 квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу 33/100 часток квартири від 28.02.2013 року. 05.08.2013 року комісією ЖЕК-506 було складено акт про незаконне зайняття та приєднання приміщення загального користування мешканцем кімнат №№ 18, 19 квартири АДРЕСА_2 . Комісією було встановлено, що приміщення загального користування, яке знаходиться на 5-му поверсі, було зайняте та приєднане мешканцем кімнат №№ 18, 19 квартири АДРЕСА_2 шляхом влаштування дверного прорізу між кімнатою № 19 та приміщенням загального користування. Власник кімнат № № 18, 19 ОСОБА_2 , від імені якої діє ОСОБА_1 за довіреністю, був попереджений про незаконне зайняття та приєднання приміщення загального користування. Однак приміщення на даний час не звільнено. Посилається, що відповідачкою незаконно приєднано приміщення загального користування площею 14,40 кв.м. до кімнати № 19 в квартирі АДРЕСА_2 та здійснено перепланування шляхом влаштування дверного прорізу між кімнатою № 19 та приміщенням загального користування. З урахуванням викладеного, просить суд зобов`язати ОСОБА_2 звільнити приміщення загального користування площею 14,40 кв.м. на п`ятому поверсі біля кімнати № 19 квартири АДРЕСА_2 ; зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок демонтувати дверний проріз між кімнатою № 19 та приміщенням загального користування площею 14,40 кв.м. в квартирі АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачка ОСОБА_2 померла. Протокольною ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 05.08.2019 допущено процесуальне правонаступництво відповідача і до участі у справі залучено спадкоємця померлої - ОСОБА_1 . Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 вересня 2019 рокуу задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» адвокат Коваленко Олександр Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 вересня 2019 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити приміщення загального користування площею 14,40 кв.м. на п`ятому поверсі біля кімнати № 19 квартири АДРЕСА_2 , про зобов`язання ОСОБА_1 привести приміщення загального користування площею 14,40 кв.м. на п`ятому поверсі біля кімнати № 19 квартири АДРЕСА_2 до стану, який існував до порушення і визначений в поверховому плані квартири АДРЕСА_2 та про заборону ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на обмеження доступу до приміщення загального користування площею 14,40 кв.м. на п`ятому поверсі біля кімнати № 19 квартири АДРЕСА_2 . Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, судом неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Зазначив що, відмовляючи у задоволенні позову Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії , суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не вказано яким саме чином відповідач повинен звільнити приміщення загального користування та які дії вчинити. При цьому, судом не звернуто уваги на те, що позивачем обрано передбачений ч.2 ст.16 ЦК України спосіб захисту порушеного права, а саме - припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення. Посилається на те, що відповідач не оспорює ту обставину, що спірне приміщення загального користування знаходиться у його фактичному володінні та користуванні і доступ до вказаного приміщення можливий лише з належної на праві власності відповідачу кімнати №19, що свідчить про одноосібне використання відповідачем спірного приміщення загального користування в особистих цілях, що порушує права позивача, як балансоутримувача будинку, та права інших власників квартир в будинку АДРЕСА_1 , зокрема й тим, що приміщення загального користування опалюється не за рахунок відповідача. Зазначає також що про незаконне приєднання до кімнати № 19 в квартирі АДРЕСА_2 приміщення загального користування відповідачу було відомо ще при укладенні договору купівлі-продажу кімнат № 18 , 19 з ОСОБА_2 28.03.2013 року, а тому про добросовісність набуття права користування чи фактичного володіння відповідачем спірним приміщенням не може йти мова. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги посилаючись на те, що позивач не надав доказів того, що ОСОБА_2 будь-яким чином причетна до влаштування дверного прорізу. ОСОБА_2 та він, як її правонаступник, жодного правопорушення не вчиняли, а тому його не можна змушувати вчиняти дії та нести відповідальність за приєднання вказаного приміщення загального користування, якого він не вчиняв. В судовому засіданні представник позивача Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району у м. Києва» адвокат Коваленко Олександр Олександровичповністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Клименко Аліна Віталіївна проти доводів апеляційної скарги заперечувала в повному обсязі, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що розпорядженням Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації №41 від 31.01.2015 року житловий будинок АДРЕСА_1 закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва». 28.02.2013 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (продавці) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу 33/100 часток квартири, за умовами якого продавці передали у власність ОСОБА_2 кімнату №18 та кімнату № 19 , що складає 33/100 часток квартири АДРЕСА_2 за обумовлену грошову суму. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляром О.Л. та зареєстрований в реєстрі за №515. З вказаного договору вбачається, що вся квартира АДРЕСА_2 складається з шести кімнат житловою площею 89,7 кв.м., загальна площа квартири становить 140,3 кв.м. 33/100 частки цієї квартири, які відчужуються за цим договором, складаються з двох кімнат житловою площею 29,6 кв.м., загальною площею 46,09 кв.м. 33/100 частки квартири належать продавцям на підставі договору купівлі-продажу 33/100 частин квартири, посвідченого Колядою О.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 05 грудня 2009 року за реєстровим №1959, зареєстрованого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна 09 грудня 2009 року і записаного у реєстрову книгу №д.2036-92 за реєстровим №9831. Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2013 року мешканці будинку АДРЕСА_1 звернулися з колективною заявою до директора КП «Житлосервіс «Приозерне» в якій просили підприємство, як балансоутримувача будинку, забезпечити їм доступ до нежитлового приміщення, що незаконно приєднано власником до кімнат 18 та 19 квартири № 11 в цьому будинку, для спільного користування цим нежитловим приміщенням відповідно чинного законодавства. 05.08.2013 року представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_1 КП «Житлосервіс «Приозерне» було вручено вимогу в якій зазначалося, що ними займається кімната загального користування без дозвільної документації та вимагалося в семиденний термін звільнити незаконно займане приміщення та передати його балансоутримувачу згідно акту прийому-передачі. 05.08.2013 року працівниками ЖЕК-506 було складено акт про незаконне зайняття та приєднання приміщення загального користування мешканцем кімнат №№18,19 квартири АДРЕСА_2 . При комісійному обстеженні було встановлено, що приміщення загального користування, яке знаходиться на 5-му поверсі, було зайняте та приєднане мешканцями кімнат №№18,19 кв. № 11 по АДРЕСА_1 шляхом влаштування дверного прорізу між кімнатою № 19 та приміщенням загального користування. Власник кімнат ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_1 за довіреністю, був попереджений про незаконне зайняття та приєднання приміщення загального користування. З відповіді КП «Житлосервіс «Приозерне» на колективне звернення мешканців будинку АДРЕСА_1 від 23.08.2013 року вбачається, що працівниками ЖЕК-506 КП «Житлосервіс «Приозерне» було вручено припис від 10.01.2013 року №29 гр. ОСОБА_5 стосовно незаконного приєднання приміщення загального користування до кімнати № 19 квартири АДРЕСА_2 . З лютого 2013 рок новим власником кімнат №№ 18,19 стала ОСОБА_2 , інтереси якої за довіреністю представляє ОСОБА_1 . Працівниками ЖЕК-506 було вручено ОСОБА_1 припис від 05.08.2013 року № 145 про звільнення незаконно зайнятого приміщення загального користування, але він від підпису відмовився. Звертаючись до суду з даним позовом, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» посилалося на те, що незаконне користування приміщенням загального користування виключно відповідачем порушує права позивача, як балансоутримувача будинку, та права інших власників квартир в будинку АДРЕСА_1 , яким вкаане приміщення належить на праві спільної сумісної власності . Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не доведено, що саме з вини відповідача в результаті зловживання ним правом власника кімнат, які знаходяться поруч з приміщенням загального користування площею 14,40 кв.м. на п`ятому поверсі біля кімнати № 19 квартири АДРЕСА_2 , було влаштовано дверний проріз з кімнати № 19 в кімнату загального користування. В позовній заяві позивач посилається на те, що вказані дії були вчиненні попереднім власником кімнат №№ 18,19 ОСОБА_3 . Новий власник квартири ОСОБА_2 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 , придбала вказані кімнати у ОСОБА_3 вже з приєднаною кімнатою. Зазначає також, що позивач не вказує у позовній заяві, яким саме чином відповідач повинен звільнити приміщення загального користування площею 14,40 кв.м. та які дії він повинен вчинити при цьому. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції не відповідає. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів зазначається в статті 16 ЦК України. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Право вибору способу захисту, передбаченого законом, та визначення відповідача у справі належить особі, яка звернулася за захистом свого права. Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. Дійсним предметом даного позову є усунення перешкод у користуванні спільною власністю шляхом демонтажу дверного прорізу та приведення приміщення загального користування площею 14,40 кв.м. на п`ятому поверсі біля кімнати № 19 квартири АДРЕСА_2 до стану, який існував до порушення, тому доводи апеляційної скарги щодо обрання вірного способу захисту порушеного права є обґрунтованими. У статті 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом. Відповідно до частин першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Згідно з частиною другою статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. У частинах першій та другій статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» необхідно розуміти так, що власники квартир дво-або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004, допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності. Для правильного вирішення спору, суд повинен встановити, чи належить приміщення до нежитлового, чи воно є допоміжним та чи знаходитися у ньому технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалось воно для обслуговування будинку. Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку. Згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Згідно з пунктом 3 частини першої статті Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення). Таким чином, допоміжними приміщеннями вважаються всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення, залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави стверджувати, що розташоване на 5 поверсі будинку АДРЕСА_1 спірне приміщення загального користування площею 14,4 кв.м. ( колясочна) входить до переліку допоміжних приміщень будинку та призначене для обслуговування будинку та підвищення життєвого комфорту його мешканців, а тому відповідно до частини другої статті 382 ЦК України, рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 належить співвласникам жилих квартир на праві спільної сумісної власності. Під час судового розгляду відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача про те, що спірне приміщення площею 14,4 кв.м., яке розташоване на 5 поверсі будинку АДРЕСА_1 належить співвласникам будинку, доказів законності збільшення площі його квартири за рахунок приміщення загального користування, наявності згоди усіх співвласників багатоквартирного будинку на приєднання кімнати загального користування до кімнати № 19 в квартирі АДРЕСА_2 . Суд першої інстанції на вказані вимоги закону уваги не звернув, належним чином доводи позивача про незаконне, одноосібне використання відповідачем допоміжного приміщення багатоквартирного будинку не перевірив, а тому доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції та неправильне застосування судом норм матеріального права, колегія суддів вважає обґрунтованими. Висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем у даній справі не може бути ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано доказів, що саме ОСОБА_1 було вчинено протиправні дії щодо приєднання до кімнати № 19 в квартирі АДРЕСА_2 розташованого на п`ятому поверсі цього будинку приміщення загального користування, площею 14,40 кв.м., колегія суддів вважає помилковим, так як він не грунтується на встановлених дійсних обставинах справи, наданих та досліджених в судовому засіданні доказах та вимогах матеріального права, з огляду на наступне. З досліджених доказів встановлено та не заперечується сторонами, що спірне допоміжне приміщення, яке є спільною сумісною власністю всіх мешканців будинку було незаконно приєднано до кімнати №19 в квартирі АДРЕСА_2 попередніми власниками, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які 28.02.2013 року уклали договір купівлі-продажу 33/100 часток цієї квартири, а саме: кімнат №№18,19 в квартирі АДРЕСА_2 з ОСОБА_2 . За нормами ЦК, підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючі юридичні факти, або правовідносини. Право власності може набуватися різними способами, які в науці традиційно поділяються на дві групи: первинні, тобто такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва. Похідними способами набуття права власності зазвичай є різні договори: купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, оренди з викупом, а також спадкування майна або правонаступництво щодо майна юридичних осіб чи публічно-правових утворень. Загальною ознакою похідного способу набуття права власності є правонаступництво, тобто перехід права власності від одних осіб до інших. При цьому, під час правонаступництва від одного суб`єкта до іншого переходять не лише права а й обов`язки щодо майна. Набувши право власності на кімнати №№18,19 в квартирі АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , в силу об`єктивних, видимих ознак прибудови до кімнат 18 та 19 могла і повинна була знати про те, що вказана прибудова здійснена за рахунок допоміжного приміщення багатоквартирного будинку, власниками якого є всі мешканці багатоквартирного будинку. При цьому з матеріалів справи вбачається, що попередньому власнику ОСОБА_5 , працівниками ЖЕК-506 КП «Житлосервіс «Приозерне» було вручено припис від 10.01.2013 року №29 стосовно незаконного приєднання приміщення загального користування до кімнати № 19 квартири АДРЕСА_2 . Також працівниками ЖЕК-506 було вручено ОСОБА_1, який за довіреністю представляв інтереси ОСОБА_2 , припис від 05.08.2013 року № 145 про звільнення незаконно зайнятого приміщення загального користування. Вказаний припис ОСОБА_2 тривалий час не виконувався, а тому Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м.Києва 28.08.2015 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання її звільнити приміщення загального користування. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла . 12 лютого 2019 року її син ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Король А.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 і нотаріусом було заведено спадкову справу №3/2019. З урахуванням того, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, протокольною ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 05.08.2019 року до участі у справі було залучено правонаступника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 . Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частиною 1 ст. 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. У відповідності до ч.ч.1, 3 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. З матеріалів спадкової справи № 3/2019 щодо майна ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є її син ОСОБА_1 . Кімнати № 18,19 в квартирі АДРЕСА_7 входять до складу спадкового майна. Як пояснила в судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Клименко А.В., у листопаді 2019 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 33/100 частини квартири АДРЕСА_2 . Таким чином, після смерті спадкодавця ОСОБА_2 до спадкоємця ОСОБА_1 перейшли всі права та обов`язки спадкодавця, в тому числі, щодо кімнат №№18,19 квартири АДРЕСА_2 , до яких була незаконно приєднана кімната загального користування, площею 14,40 кв.м. на п`ятому поверсі багатоквартирного будинку АДРЕСА_8 . З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що спірне допоміжне приміщення, площею 14,40 кв.м., яке розташоване на п`ятому поверсі будинку АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю всіх мешканців будинку, але незаконно використовується одноособово відповідачем ОСОБА_1 , який прийняв спадщину після смерті власника кімнат №№18,19 в квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_2 . Саме до ОСОБА_1 перейшли всі права та обов`язки спадкодавця, він без згоди усіх співвласників багатоквартирного будинку й без надання доступу до нього іншим власникам квартир у будинку користується спірним приміщення загального користування, чим порушує права та інтереси інших співвласників, а тому саме на нього має бути покладено обов`язок звільнити вказане приміщення загального користування . Оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 вересня 2019 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії, про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити приміщення загального користування площею 14,40 кв.м. , яке розташоване на п`ятому поверсі біля кімнати № 19 квартири АДРЕСА_2 та про зобов`язання ОСОБА_1 демонтувати дверний проріз між кімнатою №19 в квартирі АДРЕСА_2 приміщенням загального користування площею 14,40 кв.м., розташованому на 5 поверсі будинку АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» просить також ухвалити рішення, яким заборонити ОСОБА_1 вчиняти дії, спрямовані на обмеження доступу до приміщення загального користування площею 14,40 кв.м. на п`ятому поверсі біля кімнати № 19 квартири АДРЕСА_2 . Разом з тим, таку позовну вимогу в суді першої інстанції позивачем заявлено не було, а в силу ч.6 ст. 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Керуючись ст.ст. 15,16, 316, 319, 383 ЦК України, ст. 152 ЖК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника позивача Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» адвоката Коваленка Олександра Олександровича задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити. Зобов`язати ОСОБА_1 звільнити приміщення загального користування площею 14,40 кв.м., розташоване на п`ятому поверсі біля кімнати № 19 квартири АДРЕСА_2 . Зобов`язати ОСОБА_1 демонтувати дверний проріз між кімнатою № 19 в квартирі АДРЕСА_2 та приміщенням загального користування площею 14,40 кв.м., розташованого на 5 поверсі будинку АДРЕСА_1 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови Повний текст постанови складено 16 січня 2020 року. Головуючий: Судді: