Постанова Київський апеляційний суд № 753/1736/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа 753/1736/18 Головуючий у І інстанції - Мицик Ю.С. апеляційне провадження №22-ц/824/768/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Гуля В.В., суддів Сушко Л.П., О.І., Мельника Я.С., за участю секретаря Покраси В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, - встановив: ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та в остаточній редакції позову просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити відповідачу в особисту власність автомобіль "Сузукі Гранд Вітара", 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , вартістю 164 107,74 грн. та стягнути з нього на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частки у праві власності на автомобіль в сумі 82 530,37 грн. Свої вимоги позивач мотивує тим, що з 07.10.2004 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Під час шлюбу сторонами було придбано вищевказаний автомобіль. Позивач вказує на те, що їх з відповідачем сімейне життя не склалось, їх стосунки через непорозуміння поступово погіршувались, а тому на даний час вони проживають окремо. Враховуючи специфіку такої неподільної речі, як автомобіль, позивач просить визнати даний автомобіль спільною сумісною власністю подружжя, виділивши автомобіль у власність відповідача, стягнувши з нього на її користь грошову компенсацію. Позивач зазначала, що між нею та відповідачем не досягнуто згоди щодо користування та розпорядження автомобілем, вона не має доступу до автомобіля, автомобіль перебуває у користуванні відповідача. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2019 року позов задоволено частково. Визнано легковий автомобіль марки "Сузукі Гранд Вітара", 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено ОСОБА_1 вособисту власність вказаний автомобіль, вартістю 164 107 гривень 74 копійки. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки у праві власності на автомобіль в сумі 82 053 гривні 87 копійок, судовий збір в сумі 820 гривень 54 копійки та витрати за проведення судової експертизи в розмірі 3547 гривень 80 копійок. В решті позову вімовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати в частині стягнення з нього на користь позивачки грошової компенсації вартості Ѕ частки у праві власності на автомобіль в сумі 82 053 грн. та постановити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні даних вимог про стягнення грошової компенсації. Апеляційну скаргу мотивував тим, що не згоден з рішенням суду першої інстанції тільки в частині компенсації за автомобіль. Вказує, що відповідно до ст.71 Сімейного Кодексу України при поділі неподільної речі та стягнення з однієї сторони на користь іншої грошової компенсації за частку в спільному майні подружжя, необхідна обов`язкова згода одного з подружжя на отримання грошової компенсації та її виплату, а він такої згоди не надавав. Зазначає, що в такому разі суд повинен був визначити ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у спільній частковій власності. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що під час перебування у шлюбі сторонами придбано автомобіль «Сузукі Грант Вітара», 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , зареєстрований за відповідачем (а.с. 87), який є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи від 30.01.2019 року № 19/12-1/309/13-1/70-СЕ/18, вартість вказаного автомобіля 164107,74 грн. Сторонки проживают окремо. Оскільки спірний автомобіль знаходиться у користуванні відповідача, а позивавч позбавлення права його користування та, що автомобіль є річюю неподільною, відповідно до ст. 71, ч.ч. 2, 4 ст. 71 СК України. ч. 2 ст. 183, ст. 364, ч. 3 ст. 370 ЦК України, суд позов задовольнив частково, визнавши автомобіль спільним сумісним майном подружжя. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя спірний автомобіль виділено в особисту власність відповідача, стягнувши з останнього грошову компенсацію вартості її 1/2 частини в розмірі 82053,87 грн. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам законону виходячи з наступного. Судом правильно установлено, що під час перебування у шлюбі сторонами придбано автомобіль «Сузукі Грант Вітара», 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , зареєстрований за відповідачем, який є спільною сумісною власністю подружжя. Обставини справи про те, автомобіль є спільним сумісним майном та те, що ним користується відповідач і на нього зареєстрований визнаються сторонами, підтверджується матеріалами справи, що відповідно до ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає. Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом. Статтею 71 цього Кодексу майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між нимми в натурі, а неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Встановлено, що домовленості між сторонами, або шлюбним контрактом (якого не має) щодо вказаного автомобіля не визначено. У судових справах про поділ майна подружжя, а саме про поділ автомобілів між колишнім подружжям (постанова ВСУ від 07.06.2017 р. у справі №6-2670цс16 та від 18.01.2017 р. у справі №6-2565цс16) ВСУ зазначено, що вирішуючи питання про поділ неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч. 4, 5 ст. 71 Сімейного кодексу України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Саме наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки у разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не лише припиняється право, а й набувається право на частку іншим співвласником. Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку в спільному майні; з іншого боку, технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов`язань перед іншою. У тому випадку, якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їхніх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу та залишає майно в їхній спільній частковій власності. Встановлено, що нозивач надала свою згоду в зв`язку з чим вчинила необхідні дії щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації для застосування положень ч. 4, 5 ст. 71 СК України. Відповідач своєї згоди на отримання грошової компенсації не наддав. Відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду не вніс. Проте відсутність саме цієї умови тобто ефективного механізму охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, а саме внесення суми на депозит суду, може бути компенсовано відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» в порядку виконання судового рішення. Таким чином доводи апеляційної скарги в оскаржуваній частині висновків суду не спростовують, оскільки є всі підстави для застосування положень ч. 4, 5 ст. 71 СК України. Колегія суддів вважає, справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 16 січня 2020 року Суддя-доповідач В.В. Гуль Судді Л.П. Сушко Я.С. Мельник