Постанова Черкаський апеляційний суд № 690/275/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/107/20Головуючий по 1 інстанції Справа №690/275/19 Категорія: 304090000 Линдюк В. С. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2020 року м. Черкаси: Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіСіренко Ю.В., Гончар Н.І. учасники справи: позивач (скаржник) - АТ КБ «Приватбанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 10.10.2019 (повний текст складено 10.10.2019, суддя в суді першої інстанції Линдюк В.С.) у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, в с т а н о в и в : 18.06.2019 АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість в сумі 18750,08 грн., мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконала належним чином свої зобов`язання по кредитному договору внаслідок чого у неї перед банком утворилася заборгованість, про стягнення якої разом з нарахованими згідно умов договору платежами (прострочене тіло кредиту, пеня, штрафи) банк порушує питання в даній справі. Заочним рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 10.10.2019 позов банку залишено без задоволення. Суд вказав, що позовні вимоги у справі є необґрунтованими, так як позивач не довів існування між сторонами справи правовідносин з приводу одержання кредиту на вказаних у позові умовах, оскільки надані банком умови кредитування не підписано позичальником. Суд також вказав, що на момент укладення кредитного договору позичальник була неповнолітньою особою, однак вимог про визнання відповідного правочину недійсним заявлено не було. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано 27.11.2019 через відділення поштового зв`язку апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та новим рішенням задовольнити позовні вимоги у справі. В обґрунтування вказано на те, що неповнолітньою позичальником укладено договір, який є дрібним побутовим та не потребує подальшої згоди батьків. Відповідач фактично користувався своєю кредитною карткою, що підтверджується рухом коштів по її рахунку, та частково погашала наявну заборгованість. Встановивши, що відповідач одержала кредитні кошти, суд не повинен був відмовляти у стягненні відсотків по кредиту та пені, що порушує принципи діяльності банківської системи у державі. Це ставить під загрозу економічну безпеку у країні. Суд звузив права позивача на судовий захист, оскільки примушує подавати апеляційні скарги не незаконне рішення. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 18750,08 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При розгляді справи встановлено, що 06.09.2011 між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» - позивач у справі) та ОСОБА_1 (як позичальником - відповідач у справі) укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с.8). У цій анкеті-заяві не вказано, яку саме банківську послугу має намір отримати позичальник (який вид картки оформлюється). До кредитного договору банк додав витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку - Архів Умов та правил надання банківських послуг з веб-сайту https://privatbank.ua/terms/. Банк зазначає, що відповідач, одержавши кредитні кошти, не виконала належним чином своїх зобов`язань по їх поверненню та сплаті визначених умовами кредитного договору платежів - простроченого тіла кредиту, пені та штрафів у даному випадку, внаслідок чого в неї перед банком виникла заборгованість у розмірі 18 750,08 грн., з яких: 7 150,99 грн. - тіло кредиту, 3 546,33 грн. - прострочене тілом кредиту; 6 083,71 грн. - пеня за прострочене зобов`язання, 600,00 грн. - пеня за несвоєчасність сплати боргу на сумі від 100,00 грн., 500 грн. - штраф (фіксована частина), 869,05 грн. - штраф (процентна складова). Отже, за доводами позивача, вказана сума має бути стягнута в судовому порядку. Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами. Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на положення ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У даному випадку в заяві позичальника ОСОБА_1 від 06.09.2011 не вказано ні відсоткової ставки по кредиту, ні порядку нарахування відсотків чи встановлення відповідальності у виді пені чи штрафів, які є предметом стягнення в цій справі. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив також стягнути з позичальника крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) також прострочене тіло кредиту, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату коштів по договору. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на веб-сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. Однак у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомлювалася і погоджувалася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов та Тарифів надання послуг, отже вести мову про те, що з 2011 року (коли сторони у справі уклали договір) до 2019 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов самі по собі не можуть розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в заяві позичальника, яка підписана ним, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання, як другої сторони, до договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15). Апеляційний суд зазначає, що наявність у вказаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Апеляційний суд враховує, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 06.09.2011 шляхом підписання заяви-анкети, оскільки протилежні висновки суперечили б вищенаведеним вимогам ч.ч.1, 2 ст.207, ст.1055 ЦК України. З цих підстав слід прийти до висновку про недоведеність тверджень позивача про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, про стягнення яких порушено питання в цій справі, отже відповідні позовні вимоги є необґрунтованими, про що вірно вказав суд першої інстанції. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією ВС у постанові від 04.09.2019 у справі №382/1131/18. Далі, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору зі ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов, про які зазначав банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Апеляційний суд приймає до уваги, що в силу вимог ст.222 ЦК України батьки неповнолітнього позичальника (на момент укладення кредитного договору) не порушували питання про визнання зазначеного правочину недійсним, як такого, що укладений без їх погодження, отже має місце дійсність кредитного договору, укладеного банком з неповнолітнім учасником цивільних правовідносин. Більш того, суд першої інстанції при прийнятті свого рішення не звернув увагу на те , що з копії наданого позивачем паспорту (а.с. 25) вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 , якій на момент укладення договору дійсно виповнилося п`ятнадцять років, однак вона вже знаходилася в зареєстрованому шлюбі, отже вести мову про її неповну цивільну дієздатність в розумінні вимог ч.2 ст.34 ЦК України у суду підстав немає. Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника у справі на те, що, встановивши, що відповідач одержала кредитні кошти, суд не повинен був відмовляти у стягненні відсотків по кредиту та пені, що порушує принципи діяльності банківської системи у державі та ставить під загрозу економічну безпеку у країні, адже для задоволення позовних вимог банку про стягнення пені та штрафів суду необхідно визначити умови їх нарахування та сплати, що в даному випадку неможливо, так як банк не довів застосовність наданих положень умов кредитування саме до договору сторін від 06.09.2019 у зв`язку з їх мінливістю. Доводи скаржника про те, що суд звузив права позивача на судовий захист, оскільки примушує подавати апеляційні скарги не незаконне рішення є помилковими, адже за змістом ст.ст.264, 265 ЦПК України суд вирішує спір у справі в залежності від наданих сторонами доказів з урахуванням встановлених фактичних обставин та правових норм, які регламентують відповідні правовідносини. Право на апеляційне оскарження судового рішення є диспозитивним та реалізовується учасником справи в залежності від його волі, що відповідає приписам ст.13 ЦПК України. Одночасно апеляційний суд враховує, що позичальник фактично кредитні кошти в банку отримувала, що вбачається з обігу коштів по її банківській картці, яким зафіксовано систематичні погашення кредиту (визнання наявності кредитних правовідносин з банком), вказані кошти банку належним чином повернуто не було, що позичальником не спростовується, отже апеляційні доводи про те, що кредитну заборгованість по тілу кредиту слід стягнути у судовому порядку з позичальника, є слушними, а висновки суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту (не стосується простроченого тіла кредиту), є такими, що не відповідають обставинам справи. При цьому апеляційний суд враховує, що за доводами позивача, які ґрунтуються на положеннях Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, платіж за умовами договору включає плату за користування кредитом, передбаченому тарифами і частину заборгованості по кредиту. При цьому простроченим кредитом є кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернуті у строк, передбачений договором (п.1.1.1.88 - долучених банком до позову Умов). За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України до обов`язків позичальника за кредитним договором входить повернення одержаних коштів та сплата платежів, встановлених як винагорода кредитора за надання цих коштів, зокрема, відсотків за користування кредитом. З системного аналізу вищенаведених положень Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку та ч.1 ст.1054 ЦК України слідує, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти. Отже за відсутності визначеного договором порядку нарахування відсотків за користування кредитом позовні вимоги банку про стягнення простроченого тіла кредиту (до якого включено відсотки за користування кредитним коштами) зазначені позовні вимоги банку є необґрунтованими. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Отже заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 10.10.2019 у даній справі слід змінити, скасувавши в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 7 150,99 грн., та винести в цій частині постанову про задоволення зазначених вимог банку та стягнення з відповідача на користь позивача вказаної заборгованості. На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги та позовних вимог у справі (на 38,14%) до перерозподілу належать судові витрати сторін у справі по сплаті судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій - з відповідача на користь позивача слід стягнути 1831,67 грн. (4802,50 грн. * 38,14%) судового збору. Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу - задовольнити частково. Заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 10.10.2019 у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - змінити, скасувавши в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту. Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по тілу кредиту - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 7 150,99 грн. кредитної заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором № б/н від 06.09.2011. У решті заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 10.10.2019 у даній справі - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 1831,67 грн. судового збору. Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 17.01.2020. Суддя-доповідач Судді