Постанова 4819 № 661/2874/19

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 року м. Херсон справа № 661/2874/19 провадження № 22-ц/819/263/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач)Пузанової Л.В., суддів:Склярської І.В., Чорної Т.Г., секретарГеленко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області у складі судді Матвєєвої Н.В. від 15 жовтня 2019 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: В червні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що 13 грудня 2012 року сторони уклали договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору відповідач отримав кредит у розмірі 5000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердив, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Посилаючись на те, що банк свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами в межах встановленого угодою ліміту, а останній своєчасно не надав банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, розмір якої станом на 30 квітня 2019 року становить 121 995,25грн, із яких: 4823,27 грн-тіло кредиту, 117 171,98 грн - проценти за користування кредитом за період з 13.12.2012 року по 31.03.2018 року. Рішенням суду від 15 жовтня 2019 року позов задоволено частково та постановлено: Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 3845 грн, а також судовий збір в розмірі 60,51 грн, всього: 3905,51 грн. В іншій частині позову відмовити. В апеляційний скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку в цій частині задовольнити в повному обсязі, зазначаючи, що висновки суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами не відповідають обставинам справи та положенням цивільного законодавства щодо права кредитора на одержання від позичальника процентів за користування кредитом, а також суперечить висновкам Верховного Суду та європейським правовим нормам, що регулюють функціонування кредитних правовідносин та банківського сектору економіки. Письмовий відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконав умов укладеного з банком кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, тому заявлені до нього вимоги про стягнення кредитної заборгованості, розмір якої станом на 30 квітня 2019 року становить 3 845 гривень, підлягають задоволенню. В задоволенні позову в решта частині суд відмовив, зазначивши, що підстави для стягнення із відповідача процентів за користування кредитними коштами відсутні, так як банк не надав належних доказів на підтвердження розміру встановленої умовами договору процентної ставки, а витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт, як і Умови та Правила надання банківських послуг відповідачем не підписані, тому не свідчать про прийняття позичальником запропонованих йому умов щодо ціни договору. В процесі розгляду справи суд встановив, що 13 грудня 2012 року сторони уклали договір про надання банківських послуг шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. Згідно із вказаною анкетою-заявою ОСОБА_1 виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну карту кредитку «Універсальна» та погодився, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. У анкеті-заяві міститься підпис ОСОБА_1 як позичальника та відмітка про те, що він ознайомлений із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді, погоджується з ними. Анкета-заява не містить будь-яких умов кредитного договору, а в ній лише зазначено, що розмір бажаного кредитного ліміту на платіжній картці «Універсальна» складає 70 000 грн., що не відповідає розміру кредитного ліміту, наведеного позивачем у позовній заяві - 5000 грн (а.с. 7). У наданому банком витязі із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» зазначено, зокрема, базову процентну ставку, обов`язковий щомісячний платіж, пеню за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, але вказаний витяг із Тарифів не підписаний позичальником (а.с. 8). За розрахунком банку станом на 30 квітня 2019 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 121 995,25грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 4823,27 грн, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в сумі 117 171,98 грн, які банк визначив за період з 13.12.2012 року по 31.03.2018 року. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких, визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких, визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 13 грудня 2012 року процентна ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування боргу, банк, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13 грудня 2012 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку у редакції, затвердженій наказом від 06 березня 2010 року №СП-2010-256, які розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід`ємної частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Унівесальна» та витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких , серед іншого, визначено дію договору(12 місяців з моменту підписання (пункт 1.1.7.12 Умов), позовну давність щодо вимог банку -50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил та саме у вказаній редакції розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитом та саме в зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, про що зазначено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16 цс15) і не спростовано позивачем при розгляді даної справи. В даному випадку також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (13.12.2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (у червні 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Враховуючи, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13.12.2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив ПАТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві від 13.12.2012 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, які відповідно до частини 4 статті 263ЦПК України має враховувати суд при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин. Отже, висновки суду в оскарженій частині відповідають обставинам справи в межах наданих сторонами та досліджених в судовому засіданні доказів та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, належних доказах і як такі, що висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню. Зокрема, твердження скаржника про невідповідність висновків суду щодо безпідставності заявлених вимог в частині стягнення із позичальника процентів за користування кредитними коштами положенням статей 1054,1048 ЦК України, зокрема щодо права позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики та обов`язку позичальника сплатити відсотки, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтею 1048 ЦК України позивач не пред`являв. Необґрунтованими колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про безпідставне посилання суду першої інстанції на висновок Великої Палати Верховного Суду України у постанові від 03.07.2019 року (справа №342/180/17), оскільки із матеріалів справи вбачається і це підтвердив ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, що відповідач не визнав ту обставину, що саме долучені до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг чи витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт були надані йому для ознайомлення при підписанні анкети-заяви в грудні 2012 року. Відповідач заявив, що виконав зобов`язання перед позивачем та не визнає пред`явлений до нього позов. Враховуючи, що за обставинами справи саме позивач (банк) встановлював умови договору про надання банківських послуг, на нього відповідно до норм матеріального та процесуального права покладено обов`язок довести, на яких умовах надавалися кредитні кошти відповідачеві. При цьому необхідно враховувати, що відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. За приписами статей 215, 216 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Таким чином, не забезпечивши дотримання письмової форми правочину при укладенні із ОСОБА_1 договору, що має ознаки кредитного, банк несе ризик настання правових наслідків недійсності правочину. Що ж стосується процесуальних дій суду при вирішенні даної справи, то колегія суддів не вбачає порушень судом норм процесуального права, які відповідно до частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, в той час, як за встановленим частиною другою цієї норми процесуального права правилом, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що рішення в оскарженій частині ухвалено судом з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову про стягнення процентів відсутні. Законність та обґрунтованість рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту судом апеляційної інстанції не перевірялося в силу статті 367 ЦПК України як неоскаржене. На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 375 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 15 жовтня 2019 року в оскарженій частині - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Л.В. Пузанова Судді: І.В. Склярська Т.Г. Чорна Повний текст постанови складено 17 січня 2020 року Суддя Л.В. Пузанова