LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4807336/2901/18

від 15.01.2020 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2019 року у цій справі залишити без змін.

Дата документу 15.01.2020 Справа № 336/2901/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/2901/18 Головуючий у 1-й інстанції Дацюк О.І. Провадження №22-ц/807/73/20 Суддя-доповідач Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаряПодліянової Г.С., Гончар М.С., Кримської О.М., Путій Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Буднікова Юлія Сергіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіна Мар`яна Олександрівна, про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу частки нежитлового приміщення, - В С Т А Н О В И В: У травні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Буднікова Юлія Сергіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіна Мар`яна Олександрівна, про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу частки нежитлового приміщення. Позовна заява обґрунтована тим, що 18 грудня 2012 року ОСОБА_2 з ОСОБА_1 в рівних частках придбали за договором купівлі-продажу нежитлове приміщенні АДРЕСА_1 . У травні 2018 року при розгляді судом іншої справи за позовом ОСОБА_2 було з`ясовано, що за договором купівлі-продажу від 06.02.2018 року, ОСОБА_3 , яка діяла на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 05.02.2018 року від імені ОСОБА_2 , продала ОСОБА_1 належну ОСОБА_2 1/2 частку нежитлового приміщення І поверху літ. А-9 за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що довіреності на ім`я ОСОБА_3 не видавала, а в цей період часу була відсутня на території України, оскільки з вересня 2016 року вона постійно проживає та працює в Республіці Польща. Останній раз вона відвідувала Україну в період з 23.11.2017 року по 30.11.2017 року. Таким чином, станом на 05.02.2018 року, коли нібито нею була видана довіреність на ім`я ОСОБА_3 вона була відсутня в Україні. Жодних довіреностей на ім`я ОСОБА_3 не видавала, з ОСОБА_3 не знайома тож така довіреність є недійсною. Оскільки у неї не було волевиявлення уповноважувати ОСОБА_3 розпоряджатися своїм майном, а рівно і не було волевиявлення відчужувати належне їй нерухоме майно просила визнати недійсними довіреність видану від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіною Мар`яною Олександрівною 05 лютого 2018 року за № 39, а також визнати недійсним договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення, а саме 1/2 частки нежитлового приміщення І поверху літ. А-9, укладений 06 лютого 2018 року між ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Будніковою Юлією Сергіївною 06.02.2018 року за №

130. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсною довіреність, видану від імені ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіною Мар`яною Олександрівною 05 лютого 2018 року за № 39; Визнано недійсним договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення, а саме 1/2 частки нежитлового приміщення І поверху літ. А-9, укладений 06 лютого 2018 року між ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Будніковою Юлією Сергіївною 06.02.2018 року за №

130. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги є те, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження позовних вимог, оскаржуване судове рішення прийнято судом на підставі неналежних доказів. Суд, в порушення вимог ч. ч. 1, 2 ст. 83 ЦПК України прийняв докази, які позивачем не були долучені до позовної заяви, чим порушив принцип змагальності сторін, визначений п. 4, ч. 3 ст. 2 та ст. 12 ЦПК України і надав преференції позивачу. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_2 не перебувала в Україні в момент видачі довіреності на ім`я ОСОБА_3 з правом розпоряджатися часткою нежитлового приміщення і не могла особисто її підписати, а при видачі довіреності особою, якою підписано таку довіреність, надано підроблений паспорт, тому суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 такої довіреності не видавала та у неї як у власника не було волевиявлення уповноважувати ОСОБА_3 розпоряджатися своїм майном, а рівно і не було волевиявлення на розпорядження належним їй нерухомим майном, тому при укладенні довіреності та договору купівлі- продажу частини нежитлового приміщення від 06.02.2018 року було порушено вимоги щодо наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення правочину та наявності вільного волевиявлення учасника правочину, які закріплені в частинах другій, третій статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). За відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності у особи, яка підписувала спірний договір та відсутності вільного волевиявлення позивача на відчуження належного йому майна довіреність і укладений договір купівлі-продажу спірного Ѕ частки нежитлового приміщення є недійсними. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом установлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 18.12.2012 року Виробнича фірма «Хладон» продала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 купили в рівних частках нежиле приміщення І поверху літ. А-9 за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 127). Згідно з витягом про державну реєстрацію прав станом на 23.12.2012 року нежиле приміщення, І поверху літ. А-9 за адресою: АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належало ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18.12.2012 року (а.с. 117). Відповідно довіреності від 05.02.2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіною М.О. ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 представляти інтереси довірителя в усіх державних органах та установах, органах нотаріату, Державній реєстраційній службі, підприємствах та установах при вирішенні усіх питань, які стосуватимуться ОСОБА_2 як власника 1/2 частки нежилого приміщення, І поверху літ. А-9 за адресою: АДРЕСА_1 , для чого надано право розпорядження вказаним майном, укладання та підписання від імені ОСОБА_2 попереднього договору, договору купівлі-продажу нерухомого майна, визначаючи їх умови на власний розсуд ( а.с. 109). 06.02.2018 року між ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діяла на підставі довіреності від 05.02.2018 року ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу частки нежитлового приміщення, за яким ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_1 1/2 частки нежилого приміщення, І поверху літ. А-9 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 130). Відповідно до довідки головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 05.03.2019 року вбачається, що 30.11.2017 року ОСОБА_2 виїхала з території України, а в`їхала на територію України лише 12.08.2018 року ( а.с. 163). Згідно з текстом довіреності від 05.02.2018 року вбачається, що спірна довіреність була надана особою з анкетними відомостями ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підтвердження особи якої наданий паспорт НОМЕР_1 , виданий Шевченківським РВ у м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області 21.10.2013 року ( а.с. 109). З довідки Шевченківського РВ у м. Запоріжжя Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, яка надійшла на адресу Шевченківського районного суду 13.06.2019 року вбачається, що відомості щодо документування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортом громадянина України 21.10.2013 року відсутні. Також повідомлено, що 21.10.2013 року Шевченківським РВ у м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області не було оформлено жодного паспорта громадянина України, згідно графіку роботи: понеділок - вихідний день. Згідно наявної інформації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 від 30.01.1997 року, оформленого Шевченківським РВ УМВС України в Запорізькій області ( а.с. 182). В матеріалах справи міститься належним чином завірена копія паспорта громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 серія НОМЕР_2 від 30.01.1997 року, оформленого Шевченківським РВ УМВС України в Запорізькій області (а.с. 12-14). Тобто наданий ОСОБА_2 паспорт громадянина України його серія, номер, дата видачі та особою, яка його видала повністю співпадає з даними пасорта зазначеними у вищезазначеній довідці. Водночас, копія паспорта громадянина України ОСОБА_2 , який наданий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Біндюгіною М.О. на запит суду першої інстанції, та який зазначений в довіреності від 05 лютого 2018 року, а саме, його серія, номер, дата видачі, особа яка його видала не співпадають з даними, які зазначені у вищезазначеній довідці Шевченківського РВ у м. Запоріжжя Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області та не співпадають з копією паспорта громадянина України ОСОБА_2 , наданого до позовної заяви. Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, наявність волевиявлення особи має бути обов`язкова, особа має бажати настання правових наслідків за укладеним договором, набувати права та обов`язки, що витікають із умов договору. Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, третьої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Судом встановлено, що на час видачі довіреності станом на 05 лютого 2018 року ОСОБА_2 перебувала поза межами України, а отже, не могла видати довіреність на ім`я ОСОБА_3 .. В довіреності від 05.02.2018 року зазначено паспорт на ім`я ОСОБА_5 , виданого 21.10.2013 року Шевченківським РВ у м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області, який їй не видавася, оскільки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 від 30.01.1997 року, оформленого Шевченківським РВ УМВС України в Запорізькій області. Тобто особою, яка фактично підписала довіреність від 05.02.2018 року, надано підроблений паспорт на ім`я ОСОБА_2 . З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки ОСОБА_2 довіреність від 05.02.2008 року не видавала, тому у неї як у власника не було волевиявлення уповноважувати ОСОБА_3 розпоряджатися своїм майном, а отже, ОСОБА_3 укладаючи 06 лютого 2018 року від імені ОСОБА_2 договір купівлі-продажу 1\2 частки нежитлового приміщення з ОСОБА_1 , не була уповноваженою особою на укладення зазначеного договору, а тому є передбачені законом підстави доля визнання довіреності від 05 лютого 2018 року та договору купівлі-продажу від 06 лютого 2018 року недійсними, оскільки ОСОБА_3 від імені позивача без відповідних повноважень та, як наслідок, без вільного волевиявлення позивача було укладено зазначений договір купівлі-продажу. Суд першої інстанції також прийшов до обгрунтованого висновку про визнання довіреності недійсною, оскільки за правовою природою довіреність від 05 лютого 2018 року є одностороннім правочином, при її видачі вимоги, встановлені частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України, не додержані, що є підставою для визнання спірної довіреності недійсною. Посилання апеляційної скарги на те, що судом першої інстанції прийнятий до уваги як неналежний доказ - довідка Головного центру обробки спеціальної інформації Державнрої прикордонної служби України від 05.03.2019 року, оскільки зазначена довідка не була долучене до позовної заяви, а надана представником позивача під час розгляду справи, колегія суддів відхиляє, оскільки з матеріалів справи вбачається, що на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2019 року приватним нотаріусом були надані копії документів, а саме копія довіреності, копія паспорта громадянина України ОСОБА_2 , копія реєстраційного номеру облікової картки платника податків ОСОБА_2 лише 11 лютого 2019 року, тобто, саме з цього часу представник ОСОБА_2 мала можливість ознайомитися із зазначеними документами та надати докази на спростовуння видачі спірної довіреності та укладення спірного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, тобто, остання не могла подати докази у встановлеий законом строк з причин, що не залежили від неї. Інші аргументи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішенн, а зводяться до оцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України"). Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції, оскільки воно відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-385 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 17 січня 2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Кримська О.М.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»