Постанова 4824 № 359/407/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 січня 2020 року м. Київ справа № 359/407/19 провадження № 22-ц/824/1054/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А., суддів - Шкоріної О.І.,Махлай Л.Д. секретаря судового засідання - Парфенюк В.А. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради розглянув у відкритому судовому засіданніапеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2019 рокуу складі судді Чирки С.С. та на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року у складі судді Чирки С.С. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні дитини, - В С Т А Н О В И В: У січні 2019 року представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні дитини. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2014 року по 2018 рік проживали спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та відповідача народилася дочка - ОСОБА_4 , яка після погіршення стосунків між сторонами залишилась проживати з матір`ю, ОСОБА_2 . Зазначав, що, починаючи з 2018 року, ОСОБА_2 чинить ОСОБА_1 перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею, у зв`язку з чим порушує норми сімейного законодавства України. Уважав, що позивач, як батько, має рівні з відповідачем права та обов`язки щодо дитини, внаслідок чого повинен брати участь у вихованні останньої та особисто спілкуватися з нею. Вказував, що у зв`язку з протиправними діями ОСОБА_2 порушуються інтереси їхньої малолітньої доньки з огляду на що, остання позбавлена батьківської любові, нормального розвитку та життя. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визначено наступні способи участі ОСОБА_1 у вихованні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: побачення, спілкування та проведення часу за місцем його проживання у наступні дні та години: - кожна друга та четверта п`ятниця місяця з 18год.00хв. до 20 год.00 хв. - кожна друга субота місяця з 11 год.00хв. до 19 год.00 хв. - у святкові дні : Різдво та Великдень; - п`ять днів взимку, п`ять днів восени та двадцять днів влітку під час шкільних канікул для сумісного відпочинку та оздоровляння дитини. Визначено необмежене спілкування ОСОБА_1 з ОСОБА_4 засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку. У задоволенні вимог в іншій частині відмовлено. Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року заяву відповідача від 30 вересня 2019 року про розподіл та відшкодування судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 384,20 грн судового збору та 7 562,50 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 382,49 грн. Не погоджуючись з рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2019 року, 25 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду в частині способу участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні малолітньої доньки та встановити наступний час для спілкування батька з дитиною до досягнення останньою семирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 : кожну середу з 18 год 00 хв до 20 год 00 хв та кожну суботу з 10 год 00 хв до 14 год 00 хв за попередньою домовленістю з матір`ю та у присутності останньої, а також на нейтральній території, визначеній батьками, або за місцем проживання дитини. Встановити спілкування по дві години на зазначених умовах на Новий рік, Великдень, 8 березня та День народження дитини. Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права в частині з`ясування судом дійсних обставин справи та надання їм відповідної правової оцінки. Зазначає, що визначений судом першої інстанції час для зустрічей та спілкування батька з дитиною є таким, що порушує право трирічної дівчинки на повноцінний психічний та психологічний розвиток, є дискримінаційним по відношенню до неї, а також ставить здоров`я останньої під загрозу, оскільки дитина не має психологічного контакту зі своїм біологічним батьком та боїться знаходитись з ним наодинці без присутності матері. Уважає, що для зближення дитини з батьком необхідний тривалий час, а тому побачення ОСОБА_4 з ОСОБА_1 необхідно проводити тільки у присутності матері, ОСОБА_2 . Вказує, що судом першої інстанції не надано правової оцінки наявності іншої родини у позивача, що слугує підтвердженням факту проживання сторін окремим сім`ями. Також уважає, що проведення зустрічей, відпочинку і оздоровлення з малолітньою донькою сторін по справі за місцем проживання позивача завдасть дитині психологічних травм, оскільки остання буде проводити вказаний час у присутності незнайомих їй людей, а саме, законної дружини та сина ОСОБА_1 . Зазначає, що суд першої інстанції не дослідив житлово-побутові умови позивача, в яких з ним має перебувати малолітня дитина, не визначив місце проживання батька дитини, оскільки згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач не має у власності жодної нерухомості на території України, а також не дослідив підстави користування квартирою АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_1 вказав як місце свого проживання. Стверджує, що позивач, з моменту народження дитини, жодним чином не брав участі в утриманні та вихованні останньої, а починаючи з лютого 2018 року взагалі перестав цікавитися своєю дочкою, змінив номер телефону та не надав жодних відомостей про його місцезнаходження. Звертає увагу суду на те, що намагалась розшукати як позивача, так і його майно, про що свідчить висновок та лист Бориспільського ВП ГУНП в Київській області №23930 від 18 грудня 2018 року, лист Головного сервісного центру МВС України №31/854аз від 19 грудня 2018 року, а також копії адвокатських запитів до Державної фіскальної служби України №14282/адв. від 14 грудня 2018 року та до Державної прикордонної служби України №466 від 14 грудня 2018 року, з огляду на що, позивач жодним чином не намагався встановити контакт з дитиною, а також приймати участь у її вихованні та утриманні. Уважає, що раптовий інтерес батька до дитини виник після того, як відповідач почала вживати дії, спрямовані на розшук позивача та на притягнення останнього до відповідальності за можливе ухилення від виконання батьківських обов`язків. Вказує, що матеріали справи не містять відомостей про звернення ОСОБА_1 до органів опіки та піклування для встановлення порядку зустрічі з донькою, що передбачено ст.ст. 158-159 СК України. Окрім того, зауважує на тому, що жодних доказів виникнення перешкод у спілкуванні між батьком та дочкою позивачем надано не було. 29 листопада 2019 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 , в якому останні просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 , оскаржуване рішення залишити без змін, а також стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7 500 грн. В обґрунтування відзиву зазначають, що усі намагання позивача врегулювати конфлікт мирним шляхом виявились марними, оскільки відповідач своїми діями перешкоджає позивачу бачитись з їх спільною дочкою та штучно створює такі умови, через які ОСОБА_1 не може налагодити з дитиною нормальний зв`язок. Також, 11 листопада 2019 року ОСОБА_2 , не погоджуючись з додатковим рішенням, звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить указане судове рішення в частині стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 скасувати, у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь понесених судових витрат відмовити, а в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу - змінити, стягнувши з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн. Апеляційну скаргу мотивує тим, що додаткове рішення є таким, що винесене з порушенням норм процесуального права в частині з`ясування судом дійсних обставин справи та надання їм відповідної правової оцінки. Зауважує, що в питанні розподілу судових витрат необхідно застосувати підстави, передбачені ч. 9 ст. 141 ЦПК України. Звертає увагу суду на те, що позовна заява ОСОБА_1 є такою, в якій відсутній предмет спору, на підтвердження чого є Висновок органу опіки і піклування щодо розв`язання спору між батьками про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні батька, який проживає окремо з малолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , затверджений Рішенням Виконавчого комітету Бориспільської міської ради №327 від 23 квітня 2019 року. Зазначає, що позивачем не здійснювалося спроб врегулювання протиріч в позасудовому порядку. З огляду на вказане, вважає подачу даного позову зловживанням процесуальними правами з боку позивача. Вказує, що у судовому засіданні від 22 серпня 2019 року ОСОБА_1 фактично підтвердив штучний характер пред`явленого позову та відсутність спору щодо участі у вихованні дитини між ним та відповідачем, про що свідчать витяги з записів фонограми судового засідання від 22 серпня 2019 року. 29 листопада 2019 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 , в якому останні просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 , додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року залишити без змін, стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7 500 грн. Уважають додаткове рішення суду від 11 жовтня 2019 року законним та обґрунтованим. Відповідач та її представник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених в ній. Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Третя особа у судове засідання свого представника не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених рішення та додаткового рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга на рішення підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга на додаткове рішення задоволенню не підлягає з наступних підстав. Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що встановлення способу участі батька у вихованні дитини у вигляді побачення, спілкування та проведення часу за місцем його проживання: кожна друга та четверта п`ятниця місяця з 18 год. 00хв. до 20 год.00 хв.; кожна друга субота місяця з 11 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв.; у святкові дні: Різдво та Великдень; п`ять днів взимку, п`ять днів восени та двадцять днів влітку під час шкільних канікул для сумісного відпочинку та оздоровляння дитини, а також необмежене спілкування ОСОБА_1 з ОСОБА_4 засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку на даному етапі максимально відповідатиме інтересам дитини з урахуванням її віку. Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2019 року оскаржується лише в частині способу участі батька у спілкуванні та вихованні малолітньої ОСОБА_4 , а тому в іншій частині не перевіряється. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 народилася дочка ОСОБА_4 . Як убачається з копії повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18 грудня 2018 року (а.с.5) в графі батько зазначений « ОСОБА_1 ». Дитина проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 у найманому будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Дана обставина підтверджується копією акту обстеження житлово-побутових умов громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , від 14.12.2018 року (а.с.47). У матеріалах справи містяться копія рішення виконавчого комітету Бориспільської міської ради №327 від 23.04.2019 року «Про затвердження висновку щодо розв`язання спору між батьками про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні батька, який проживає окремо, з малолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » та копія висновку органу опіки та піклування (а.с.75). З їх змісту вбачається, що сторонами врегульоване питання щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні батька, який проживає окремо, з малолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто на даний час відсутній предмет спору по даному питанню. За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Положеннями статті 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частини перша, друга статті 159 СК України). Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Положення ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначають, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» наголосив, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. Згідно з ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У статті 18 Конвенції про права дитини зазначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, сам факт подання ОСОБА_1 цього позову до суду вказує на те, що між батьками не досягнуто згоди щодо участі кожного з них у вихованні дитини. Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року, (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Статтею 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (справа «Хант проти України», № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Отже, виходячи з інтересів малолітньої ОСОБА_4 , зважаючи на те, що дитина постійно проживала з матір`ю, зустрічі з батьком носили нерегулярний характер, а особисті конфлікти між батьками не повинні порушувати інтереси дитини, при цьому дотримуючись принципу рівності обох батьків у питаннях виховання дівчинки віком у три роки, колегія суддів доходить висновку, що у якнайкращих інтересах дитини буде встановлення наступного часу для спілкування з дитиною до досягнення ОСОБА_4 семирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 : кожну середу з 18 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. та кожну суботу з 10 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв. у присутності матері ОСОБА_2 ; у святкові дні: Новий рік, Великдень, 8 березня та День народження дитини по дві години за попередньою домовленістю з матір`ю ОСОБА_2 та у її присутності. Апелянт також не погоджується з додатковим рішенням суду, зазначаючи підставами для його скасування те, що позовна заява ОСОБА_1 є такою, в якій відсутній предмет спору, позивачем не здійснювалося спроб врегулювання протиріч в позасудовому порядку, у судовому засіданні від 22 серпня 2019 року ОСОБА_1 фактично підтвердив штучний характер пред`явленого позову та відсутність спору щодо участі у вихованні дитини між ним та відповідачем. У зв`язку з викладеним, уважає подачу даного позову зловживанням процесуальними правами з боку позивача, з огляду на що, на думку апелянта, в питанні розподілу судових витрат необхідно застосувати підстави, передбачені частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України. Відповідно до вимог частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Отже, позивач, уважаючи порушеним право на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, реалізував своє процесуальне право на звернення до суду з відповідним позовом. При цьому, сторона відповідача, оскаржуючи рішення від 24 вересня 2019 року, просила лише змінити графік зустрічей батька з малолітньою дитиною ОСОБА_4 . Таким чином, дослідивши матеріали справи, виходячи з аргументів сторони відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування положень частини дев`ятої статті 141 ЦПК України. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Наведені порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для зміни оскаржуваного рішення суду. Додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року колегія суддів уважає таким, що ухвалене з дотримання норм матеріального та процесуального права. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а додаткового рішення суду першої інстанції без змін як такого, що є законним та обґрунтованим. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381 - 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2019 року - задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2019 року в частині способу участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - змінити. Встановити наступний час для спілкування батька ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення останньою семирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 : кожну середу з 18 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. та кожну суботу з 10 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв. у присутності матері ОСОБА_2 ; у святкові дні: Новий рік, Великдень, 8 березня та День народження дитини по дві години за попередньою домовленістю з матір`ю ОСОБА_2 та у її присутності. В іншій частині рішення - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 1 152,60 грн. Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року - залишити без задоволення. Додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 січня 2020 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.І. Шкоріна Л.Д. Махлай