Постанова Харківський апеляційний суд № 640/23008/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «14» січня 2020 року м. Харків справа № 640/23008/18-ц провадження 22ц/818/885/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Бровченка І.О., Колтунової А.І., за участю секретаря - Колосовської А.Р., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , ., представник відповідача - ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2019 року в складі судді Сенаторова В.М. в с т а н о в и в: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частину земельної ділянки, що відповідає розміру частки у спільному майні подружжя. Позовна заява мотивована тим, що з 06 лютого 2004 року по 07 листопада 2017 року він з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Зазначив, що під час шлюбу ними набуте у спільну сумісну власність наступне нерухоме майно: земельна ділянка, площею 0,15 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ) та житловий будинок загальною площею 113,40 кв м, житловою площею 63,90 кв м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , які набуті ними у власність на підставі договору купівлі-продажу від 28 лютого 2004 року; житловий будинок із допоміжними будівлями і спорудами, що складається з житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 109,90 кв м, житловою площею 65,70 кв м, тераси літ. «а», ганку літ. «а1», малої очисної споруди літ. «К1», сараю літ. «Б», вбиральні літ. «В», навісу літ. «Г», свердловини, огорожі № 1-3, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , який набутий ними у власність на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 серпня 2010 року у справі № 2-5270/10 та зареєстрований 08 вересня 2010 року за ОСОБА_2 . Також, під час зареєстрованого шлюбу ОСОБА_2 на підставі рішення Циркунівської сільської ради ХІХ сесії V скликання від 28 березня 2008 року отримано у власність земельну ділянку, площею 0,1500 га, призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ). Вказав, що ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2018 року у справі № 640/15103/17-ц його позовні вимоги щодо поділу спільного майна подружжя, а саме визнання за ним права особистої приватної власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на автомобіль «Mercedes Sprinter» та визнання за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на будинок за адресою: АДРЕСА_2 та автомобіль «Kia Rio» - залишені без розгляду та рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2018 року у цій же справі № 640/15103/17-ц зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі, а саме поділено майно, яке є предметом спільної сумісної власності подружжя шляхом визнання за нею права спільної часткової власності на Ѕ частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та визнання права спільної часткової власності на Ѕ частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначив, що у позовній заяві ОСОБА_2 посилалася на те, що за спільні кошти самовільно збудувала без належного дозволу спірний житловий будинок. Проте, у мотивувальній частині рішення встановлено, що, реалізуючи свої правомочності власника земельної ділянки, ОСОБА_2 з метою поліпшення умов житла, за власні кошти, із власних матеріалів збудувала на земельній ділянці житловий будинок. При цьому, жодного доказу зазначеного факту у вказаній справі суду не надано. Вважав, що предметом спору у вказаній справі було не визнання житлового будинку особистою приватною власністю подружжя, а лише визнання права власності на самочинно збудований житловий будинок, що свідчить про те, що правова оцінка, надана Харківським районним судом Харківської області вказаному факту не є обов`язковою для суду при розгляді даної справи та не може вважатися преюдиціальною обставиною, оскільки фактичні обставини у даній справі свідчать про те, що спірний житловий будинок набутий ними під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя, а отже підлягає поділу. Посилався також на те, що у зв`язку з тим, що Ѕ частина спірного житлового будинку належить йому на праві спільної сумісної власності подружжя, він, як учасник спільної часткової власності на спірний будинок, набуває і право на земельну ділянку, на якій він розташований, пропорційно розміру його частки у спільній власності на вказаний будинок, тобто на Ѕ частину земельної ділянки, що відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц. Просив визнати житловий будинок із надвірними будівлями і спорудами, що складається з житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 109,90 кв м, житловою площею 65,70 кв м, тераси літ. «а», ганку літ. «а1», малої очисної споруди літ. «К1», сараю літ. «Б», вбиральні літ. «В», навісу літ. «Г», свердловини, огорожі № 1-3, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; здійснити поділ спільного майна подружжя, а саме: визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на Ѕ частину житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 та складається з житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 109,90 кв м, житловою площею 65,70 кв м, тераси літ. «а», ганку літ. «а1», малої очисної споруди літ. «К1», сараю літ. «Б», вбиральні літ. «В», навісу літ. «Г», свердловини, огорожі № 1-3; визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на Ѕ частину житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 та складається з житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 109,90 кв м, житловою площею 65,70 кв м, тераси літ. «а», ганку літ. «а1», малої очисної споруди літ. «К1», сараю літ. «Б», вбиральні літ. «В», навісу літ. «Г», свердловини, огорожі № 1-3; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,1500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ( колишня адрес: АДРЕСА_2 ), кадастровий номер земельної ділянки 6325185001:00:035:0208, що відповідає розміру його частки у спільному майні подружжя - житловому будинку АДРЕСА_2 який розташований на даній земельній ділянці; судові витрати стягнути з відповідача. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2019 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовну заяву. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційної скарги виклав позовні вимоги. При цьому зазначив, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц; що суд першої інстанції не з`ясував розмір збільшення вартості даного майна та істотність такого збільшення; що судом не встановлено повний перелік майна, яке було придбано та продано за час шлюбу, його вартість, що потягло неправильні висновки щодо необхідності поділу даного майна. 28 грудня 2019 року ОСОБА_2 надала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала оскаржуване рішення законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому, зазначила, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх доводів, посилаючись виключно на презумпцію спільності майна подружжя, передбачену статтею 60 СК України. Спірна земельна ділянка, яку вона отримала в приватну власність шляхом приватизації із земель комунальної власності, є її особистою приватною власністю, а збудований на ній житловий будинок також є особистою приватною власністю, оскільки побудований за власні кошти та з власних матеріалів. Заява ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, яка надійшла до суду апеляційної інстанції 13 січня 2020 року у зв`язку з наданням відповіді на відзив, залишено без задоволення, оскільки доказів отримання ним відзиву саме 13 січня 2020 року до заяви не надано. Крім того, як вбачається з матеріалів справи відповідачкою відзив йому направлено на його адресу ще 28 грудня 2019 року о 13:17:56. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що позивач не довів, що спірне майно придбано за спільні кошти колишнього подружжя. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 06 лютого 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний на підставі заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2017 року. 05 червня 2008 року ОСОБА_2 на підставі рішення Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області ХІХ сесії V скликання від 28 березня 2008 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯЕ № 494014, площею 0,1500 га у межах згідно з планом, що розташована по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 6325185001:00:035:0208, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010870300423 (а.с.38 том 1). Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 06 серпня 2010 року у справі № 2-5270/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області про визнання права власності, позовну заяву ОСОБА_2 задоволено, визнано право власності на житловий будинок, що складається з: житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 109,9 кв м, житловою площею 88,5 кв м, тераси літ. «а», ганку літ. «а1», малої очисної споруди літ. «К1», сараю літ. «Б», вбиральні літ. «В», навісу літ. «Г», розташований за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 . Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_2 є законним власником земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_2 . Реалізуючи свої правомочності власника земельної ділянки, ОСОБА_2 з метою поліпшення умов життя, за власні кошти, із власних матеріалів збудувала на земельній ділянці житловий будинок (а.с.46-47, 149-150 том 1). З протоколу судового засідання від 06 серпня 2010 року у справі № 2-5270/10 вбачається, що позивачка ОСОБА_2 пояснила, що їй належить земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Реалізуючи свої правомочності власника земельної ділянки, за її власні кошти, із власних матеріалів зведено житловий будинок. Відповідач ОСОБА_1 позов визнав повністю та проти нього не заперечував (а.с.147-148 том 1). Рішенням Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області XL (40) сесії V скликання від 18 травня 2010 року затверджено ОСОБА_2 акт обстеження самочинно збудованого індивідуального житлового будинку та господарчих будівель з метою визначення відповідності їх державним будівельним нормам в АДРЕСА_2 . Дозволено зберегти індивідуальний житловий будинок та господарчих будівель з метою визначення відповідності їх державним будівельним нормам в АДРЕСА_2 . Оформити право власності на індивідуальний житловий будинок та господарчих споруд ОСОБА_2 , видати право приватної власності та зареєструвати КП «ХРБТІ» (а.с.113 том 1). Рішенням Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області XL (40) сесії V скликання від 18 травня 2010 року надано дозвіл ОСОБА_2 на збереження житлового будинку, будинок літ. «А-1» з терасою літ. «а» на 5 житлових кімнат, житловою площею 88,50 кв м, загальною площею 109,90 кв м, збудованого в межах приватизованої присадибної ділянки садиби АДРЕСА_2 , побудованого самочинно, відповідає вимогам житлових будівель ДБН В.2.2-15-2005, не порушуючи норм планування і забудови земельної ділянки ДБН 360-92**; надано дозвіл на збереження: сараю літ. «Б», вбиральні літ. «В» з непроникливим вигрібом навісу літ. «Г» у складі садиби АДРЕСА_2 . Право особистої власності на будинок оформити згідно з вимогами чинного законодавства на ім`я ОСОБА_2 (а.с.114 том 1). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за № 146205283 від 21 листопада 2018 року ОСОБА_2 на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 серпня 2010 року у справі № 2-5270/10 належить житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 109,90 кв м, житловою площею 65,70 кв м (а.с.50-52 том 1). Рішення є чинним. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2018 року у справі № 640/15103/17-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - залишено без розгляду (а.с.57-58 том 1). Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 травня 2018 року у справі № 640/15103/17-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено; визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 , право власності на Ѕ частину житлового будинку загальною площею 113,40 кв м, житловою площею 63,90 кв м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (стара назва адреси - АДРЕСА_2 ); визнано в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 , право власності на Ѕ частину земельної ділянки загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 6325185001:00:035:0175, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (стара назва адреси - АДРЕСА_2 ) (а.с.54-56 том 1). Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України. Згідно з нормою статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження (№ 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17(провадження № 14-325цс18). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України). За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України). Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами спільною сумісною власністю подружжя та здійснення його поділу, суд першої інстанції правильно посилався на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 серпня 2010 року, що набрало законної сили, яким встановлено, що ОСОБА_2 є законним власником земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_2 . Реалізуючи свої правомочності власника земельної ділянки, ОСОБА_2 з метою поліпшення умов житла, за власні кошти, із власних матеріалів збудувала на земельній ділянці житловий будинок. ОСОБА_1 позовні вимоги визнав в повному обсязі та проти їх задоволення не заперечував. Вказані обставини мають преюдиціальне значення в силу положень частини 4 статті 82 ЦПК України при розгляді цієї справи. Тому, спірний житловий будинок, що належить відповідачці на підставі вказаного судового рішення є її особистою приватною власністю і не підлягає поділу, оскільки не може бути предметом спільної сумісної власності подружжя. В суді апеляційної інстанції відповідачка та її представниця пояснили, що ОСОБА_1 протягом 8 років не заперечував проти того, що відповідачка за свої власні кошти на земельній ділянці яка належала їй на праві особистої власності, збудувала спірний будинок. З того часу спірний будинок є її власністю і його статус не змінився. Будь - яких позовів протягом 8 років ОСОБА_1 до відповідачки не пред`являв. Під час поділу майна, набутого за час шлюбу, об`єктом спільної сумісної власності подружжя визнано житловий будинок АДРЕСА_1 та два автомобіля. Позов ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя залишено без розгляду. В матеріалах справи на аркуші № 117 том 1 міститься копія заяви ОСОБА_1 , в якій ним визнано, що саме відповідачці належить спірний будинок. Що стосується земельної ділянки слід зазначити, що право особистої приватної власності дружини та чоловіка передбачено главою 7 СК України. Зокрема пунктом 5 частиною 1 статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок, державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом України. Пунктом 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) передбачено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, статті 377 ЦК України. Матеріали справи свідчать про те, що відповідачка набула земельну ділянку шляхом приватизації, тому вона є її особистою власністю. Спірний житловий будинок побудовано на власні кошти відповідачки. Доказів на спростування цього ОСОБА_1 не надав, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що право власності на спірний будинок відповідачка набула на підставі судового рішення, яке є чинним. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не встановлено повний перелік майна, яке було придбано та продано за час шлюбу, його вартість, що потягло неправильні висновки щодо необхідності поділу даного майна, не заслуговують на увагу, оскільки згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України (змагальність сторін, диспозитивність цивільного судочинства) суд «не встановлює» майно, не збирає докази, а саме сторони повинні зазначити таке майно й подати докази щодо його набуття, збільшення вартості тощо. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді І.О. Бровченко А.І. Колтунова Повний текст постанови складено 16 січня 2020 року.