Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 1.380.2019.004400

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 року Львів Справа № 1.380.2019.004400 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Старунського Д.М. за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року (суддя - Братичак У.В., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови, - ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 у серпні 2019 року звернувся до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови від 13.05.2019 №40797678 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 1517,88 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5 затверджено «Види та розміри витрат виконавчого провадження» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за №1300/29430), які повинні застосовуватись органами та посадовими особами державної виконавчої служби при розрахунку витрат виконавчого провадження, до яких, зокрема, належить копіювання документів. Проте, державним виконавцем Зубиком О.І., при винесенні постанови від 13.05.2019 №40797678, всупереч положенням чинного законодавства, проведено розрахунок виходячи з граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2011 №740, що на думку позивача, свідчить про протиправний характер дій державного виконавця та незаконність оскаржуваної постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року у справі №1.380.2019.004400 заявлений позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову від 13.05.2019 №40797678 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 1517,88 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання позову в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок, а також витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що стягнення витрат за копіювання матеріалів виконавчого провадження передбачене чинним законодавством, а тому постанова винесена правомірно. Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь позивача витрат на правову допомогу, відповідач, з посиланням на окремі норми статей 134, 139 КАС України зазначає, що позивачем не доведено, що заявлений ним розмір витрат на правничу допомогу адвоката співмірний зі складністю справи, до того ж справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням в частині розподілу судових витрат, його оскаржив позивач, який посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заявленої суми судових витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове рішення у відповідній частині про задоволення заяви в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25000 гривень. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що надав до суду всі необхідні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а розмір заявленої суми за надану правову допомогу в даній справі надмірним вважати не можна. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебуває виконавче провадження №40797678 з примусового виконання виконавчого листа №2610/27695/2012, виданого Шевченківським районним судом м.Києва 14.10.2013 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 від всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26.10.2012 і до повноліття ОСОБА_3 , тобто до 11.02.2029. 13.05.2019 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубиком О.І. винесено постанову ВП №40797678 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, якою постановлено стягнути з ОСОБА_1 витрати виконавчого провадження у сумі 1517,88 грн. Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено правомірності винесеної постанови у ВП №40797678 про стягнення з ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження на суму 1517,88 грн., з огляду на що така є протиправною та підлягає скасуванню. Такі висновки суду першої інстанції по суті спору відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального права. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Відповідно до частин другої, третьої вказаної статті витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (частина четверта статті 42 Закону №1404-VIII). В аспекті спірних правовідносин та їхнього правового регулювання треба зауважити, що витратами виконавчого провадження є фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на поштову кореспонденцію, друк документів тощо). Такі витрати, на відміну від виконавчого збору, боржник повинен компенсувати незалежно від того, чи він виконав судове рішення у добровільному порядку. При цьому, статтею 42 Закону №1404-VIIIвстановлено, що розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. За змістом розділу І наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5 затверджено «Види та розміри витрат виконавчого провадження`видами витрат виконавчого провадження є: 1.Виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари.

2. Пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку.

3. Послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій.

4. Послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум. Проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини.

6. Послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці.

7. Банківські послуги при операціях з іноземною валютою.

8. Сплата судового збору.

9. Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

10. Інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій. Відповідно допункту 1 розділу ІІ зазначеного наказу, розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах. Пунктом 6 розділу ІІнаказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5 затверджено «Види та розміри витрат виконавчого провадження» визначено, що відповідні структурні підрозділи (спеціалісти) Міністерства юстиції України, головних територіальних управлінь юстиції, що відповідають за закупівлю товарів і послуг, протягом п`яти робочих днів з дати укладання договору про закупівлю товарів і послуг, визначених пунктами 1, 2, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, повідомляють Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції та відділи державної виконавчої служби про вартість закупівлі одиниці товару і послуги. На підставі наданої інформації державний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження.Розміри витрат виконавчого провадження, які стягнуті до проведення процедури закупівлі відповідних товарів і послуг, визначаються на підставі вартості раніше придбаних товарів і послуг. Проте, із змісту оскаржуваної постанови від 13.05.2019 №40797678 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження в сумі 1517,88 грн. видно, що витрати виконавчого провадження розраховані державним виконавцем на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2011 №740 «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію», що суперечить вимогам наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5 затверджено «Види та розміри витрат виконавчого провадження», яким, як вже було зазначено вище, встановлено, що витрати виконавчого провадження, зокрема, виготовлення документів виконавчого провадження (папір; копіювання, друк документів; канцтовари) визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах. Відтак, всупереч вищезазначеним нормам, встановлених наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5, яким затверджені види та розміри витрат виконавчого провадження, відповідачем не надано жодних доказів щодо розміру витрат на суму 1517,88 грн., які державний виконавець вирішив стягнути з позивача оскаржуваною постановою. Окрім цього, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували ту обставину, що ОСОБА_1 звертався до виконавчої служби з заявою про одержання копій матеріалів виконавчого провадження, як це зазначено в оскаржуваній постанові, також і відсутні докази отримання ним копій таких матеріалів на 364 аркушах. Доводи апеляційної скарги відповідача зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, та є тотожними адміністративному позову, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні спірного питання. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області не доведено правомірності винесеної постанови у ВП №40797678 про стягнення з ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження на суму 1517,88 грн. Також, вирішуючи питання про розподіл судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про можливість стягнення таких у розмірі 10000 грн., з огляду на наступне. Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. При визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу на підставі договору-доручення про надання правової допомоги від 08.01.2019 №015, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «І.С.К.ГРУП» в особі керівника Кріль О.М. Відповідно до додатку №2 до договору-доручення від 08.01.2019 №015 гонорар за надання правничої допомоги визначається погодинно з розрахунку - вартість однієї години роботи адвоката становить 2000,00 грн. Відповідно до акту виконаних робіт №9 згідно договору-доручення від 08.01.2019 №015 адвокатом Кріль О.М.було витрачено всього 12,5 год., з яких: надання правових консультацій клієнту щодо оскарження постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 1517,88 від 13.05.2019 - 2,5 год.; правовий аналіз поданих клієнтом матеріалів виконавчого провадження та постанови державного виконавця Зубика О.І. про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 1517,88 від 13.05.2019, пошук та аналіз судової практики - 4 години; підготовка та подання до Львівського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Зубика О.І. про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 1517,88 від 13.05.2019 - 6 годин. Остаточна вартість виконаних робіт становить 25000 грн. Зазначені грошові кошти були сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується квитанціями від 08.09.2019 №0.0.1458061572.1 на суму 15 000,00 грн та від 30.09.2019 №0.0.1480248629.1 на суму 10 000,00 грн. Позивачем заявлено до відшкодування фактично понесені витрати на правничу допомогу у загальній сумі 25000 грн. Разом з тим, незважаючи на наявність вказаних документів та факт оплати наданих адвокатом послуг, суд апеляційної інстанції вважає, що такий розмір витрат виходячи із предмету спору, складності справи, тривалості її розгляду є дещо завищеним. Крім цього, апеляційний суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Перш за все, колегія суддів, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правовою допомогою адвоката, зазначає, що розгляд справи про визнання протиправною та скасування постанови від 13.05.2019 №40797678 здійснено в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження. Також, апеляційний суд вважає, що підготовка та подання до суду позовної заяви не потребувала затрат значного часу - 6 год., як зазначено представником позивача. Крім того, суд зазначає, що правовий аналіз поданих клієнтом матеріалів виконавчого провадження та постанови державного виконавця Зубика О.І. про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у сумі 1517,88 від 13.05.2019, пошук та аналіз судової практики- 4 год. (8000 грн.), надання правових консультацій у справі - 2,5 год. (5000 грн.) включається до витрат пов`язаних з підготовкою позовної заяви. Апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Вказаний висновок Верховного Суду в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, правомірно підлягала зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України. Окрім того, судом першої інстанції правильно зауважено, що із квитанції від 08.09.2019 №0.0.1458061572.1 на суму 15000 грн в графі, де зазначено призначення платежу, не вказано за які саме послуги здійснюється оплата, а тому суд правомірно не взяв до уваги дану квитанцію. Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 25000 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат являється не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) в період провадження в суді першої інстанції, із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). Такі висновки апеляційного суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду викладеною щодо подібного питання у постанові від 26 вересня 2018 року по справі №753/15683/15 та підтримуються Верховним Судом у постанові від 09 жовтня 2019 року по справі №380.2019.000317. Доводи апеляційних скарг зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ, як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 16 січня 2020 року.