Постанова Сумський апеляційний суд № 585/3243/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2020 року м.Суми Справа №585/3243/19 Номер провадження 22-ц/816/149/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Ткачук С. С. за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., сторони: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21 жовтня 2019 року в складі судді Машини І.М., ухваленого у м. Ромни Сумської області, В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») пред`явило позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 29 березня 2011 року сторони у справі уклали кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 19500 грн. Унаслідок неналежного виконання позичальницею своїх зобов`язань за договором станом на 15 липня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 37504 грн 64 коп., яка складається із: 16626 грн 51 коп. заборгованості за тілом кредита; 8695 грн 28 коп. заборгованість за простроченим тілом кредита; 9210 грн 61 коп. нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 710 грн 11 коп. пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, штрафи 500 грн (фіксована частина) і 1762 грн 13 коп. (процентна складова). На підставі викладеного АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідачки заборгованість та судові витрати. Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21 жовтня 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. У грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог позивача, не врахував, що сторонами укладений договір-приєднання, при цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, відповідачка факту укладання договору не оспорювала, розрахунку заборгованості не спростувала, наявності кредитних правовідносин не заперечувала, за таких обставин банк має право на стягнення заборгованості за кредитом. ОСОБА_1 відзиву на апеляційну скаргу не подала. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що 29 березня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а. с. 13). Підписуючи анкету-заяву, ОСОБА_1 погодилась, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, а також з Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Також своїм підписом у анкеті-заяві відповідач засвідчила, що вона ознайомлена і погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, а також з Тарифами банку, які були надані заявниці для ознайомлення в письмовому вигляді. Одночасно, як це слідує з анкети-заяви, заявницю було проінформовано, що Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку розміщені на офіційному сайті банку. ОСОБА_1 зобов`язалась виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті банку. Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк надав розрахунок заборгованості, в якому зазначив, що за Кредитним договором № б/н від 29 березня 2011 року станом на 15 липня 2019 року утворилась заборгованість на загальну суму 37504 грн 64 коп., яка складається із: 16626 грн 51 коп. заборгованості за тілом кредиту; 8695 грн 28 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 9210 грн 61 коп. нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 710 грн 11 коп. пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, заборгованість за штрафами 2262 грн 13 коп. (а. с. 5-12). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка, отримавши кредит у розмірі 19500 грн погасила заборгованість за тілом кредиту у розмірі 49069 грн 30 коп. та за простроченим тілом кредиту - 632 грн 95 коп., тобто повернула позику. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки, суд першої інстанції, установивши, що у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення процентної ставки та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. З такими висновками суду колегія суддів не може погодитися в повній мірі, виходячи з наступного. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем. Факт використання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується розрахунком заборгованості по кредитному договору, в якому відображений рух коштів, а саме: отримання, використання і часткове повернення кредитних коштів позичальницею. Кредитний договір між сторонами спору був укладений шляхом приєднання відповідача до запропонованих банком умов кредитування, тобто фактично був укладений договір приєднання. Відтак, оскільки умови договору приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі споживачу банківських послуг і доведені до його відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші, зокрема, які стосуються процентів за користування кредитними коштами та відповідальності за невиконання умов договору. Проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві від 29 березня 2011 року процентна ставка не зазначена, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість по пені і штрафам за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, банк, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29 березня 2011 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», як невід`ємну частину кредитного договору, яка містить умови щодо пільгового періоду користування кредитними коштами, процентну ставку, відповідальність позичальника за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів та інші умови. Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містив умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в цьому документі розмірі і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). З огляду на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у цивільній справі № 342/180/17, у подібних правовідносинах неможливо застосувати правила ч. 1 ст. 634 ЦК України про договір приєднання (щодо встановлення умов однією зі сторін договору у формулярах або інших стандартних формах), оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин у даній справі (29 березня 2011року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (27 серпня 2019 року). Таким чином, за відсутності доказів про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Апеляційний суд погоджується, що відсутність підпису відповідачки у Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, який наявний в матеріалах справи, свідчить про те, що він не належить до кредитного договору, укладеного між сторонами 29 березня 2011року шляхом підписання анкети-заяви. За таких обставин доводи апеляційної скарги про визначеність ціни договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також розміру і порядку нарахування пені та штрафів, спростовуються наявними матеріалами справи, а тому апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог банку про стягнення неустойки. Крім того, банк просив стягнути з відповідачки на його користь заборгованість за тілом кредиту, яка складається із: 16626 грн 51 коп. заборгованості за тілом кредиту та 8695 грн 28 коп. заборгованості за простроченим тілом кредиту (а.с. 8-12). При цьому, як вбачається із розрахунку заборгованості, у період з 01 червня 2015 року по 15 липня 2019 року відповідачка періодично знімала кошти з кредитного рахунку та погашала заборгованість. За вказаний період в цілому ОСОБА_1 отримала 59597 грн 15 коп. кредитних коштів, з яких повернула банку 49842 грн 14 коп. Тобто фактичний розмір заборгованості за тілом кредиту, який підлягає стягненню на користь банку становить 9755 грн 01 коп. (59597 грн 15 коп. - 49842 грн 14 коп.). З огляду на зазначене, помилковим є твердження місцевого суду про те, що відповідачка отримала лише 19500 грн кредитних коштів, які вже повернуті банку, оскільки такий висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Установивши невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги на рішення в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, а тому скасовує рішення в цій частині з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог і стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9755 грн 01 коп. З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, врахувавши вимоги ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у місцевому і апеляційному судах, колегія суддів покладає на відповідачку пропорційно до задоволених вимог. Враховуючи те, що справа є малозначною у розумінні п. 1 ч. 6 ст. 19, ч. 4 ст. 274 ЦПК України, тому відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. 374, ст.376, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21 жовтня 2019 року скасувати в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, ухвалити нове судове рішення в цій частині. Позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9755 грн 01 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судові витрати понесені у суді першої інстанції у розмірі 499 грн 46 коп. та судові витрати за апеляційний перегляд справи у розмірі 749 грн 19 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 16 січня 2020 року. Головуючий - В.І. Криворотенко Судді: О.Ю. Кононенко С.С. Ткачук