Постанова 4801 № 133/1588/19

Справа № 133/1588/19 Провадження № 22-ц/801/182/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Воронюк В. А. Доповідач:Міхасішин І. В. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2020 рокуСправа № 133/1588/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниці цивільну справу № 133/1588/19 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 07 листопада 2019 року, повний текс якого складено того ж дня, ухвалене у складі судді Воронюк В.А., встановив: В червні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06 червня 2013 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі 4000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач погодився, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг у «ПриватБанку, «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 та «Тарифами Банку», розміщених на сайті банку www.privatbank.com.ua./terms/ складає між ним та банком Договір про надання кредиту. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 31 травня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 163372,55 грн, яка складається з 2701,69 грн заборгованість за кредитом, 155520,49 грн заборгованість за процентами за користування кредитом, 5150,37 грн заборгованість за пенею та комісією. З урахуванням того, що законодавством не обмежено право позикодавця вимагати повернення будь-якої частини суми в межах наявної заборгованості, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 127010,49 грн, з яких 2701,69 грн заборгованість за кредитом; 124308,80 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 06 червня 2013 року по 31 січня 2019 року. Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 07 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявні в матеріалах даної справи Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містять підпису позичальника, обґрунтовані підтвердження прийняття відповідачем саме цих конкретних умов позивачем не доведено, а тому такі умови не можуть бути визнані частиною кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Обов`язок позичальника сплачувати проценти за користування кредитом, та відповідальність у вигляді сплати неустойки (пені, штрафів) не передбачені у анкеті-заяві від 06 червня 2013 року. Позивачем не доведено погодження сторонами у письмовому вигляді ціни договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та встановлення відповідальності у вигляді сплати неустойки (пені, штрафів), в зв`язку з чим правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором відсутні. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначав, що між банком та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви від 06 червня 2013 року, в якій позичальник висловила згоду з формою договору та його умовами. Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є помилковим, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, підпис позичальника у яких не потрібен. При цьому відповідач укладання кредитного договору не оспорила, розрахунок заборгованості не спростувала та не довела її відсутність. Представником відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач проти апеляційної скарги заперечила, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві зазначено, що обов`язок доведення обґрунтованості своїх вимог, зокрема, в частині наявності та розміру заборгованості покладений на позивача. З наданих банком доказів неможливо встановити суму виданих кредитних коштів, погашень, залишку заборгованості, а наданий банком розрахунок не може бути допустимим доказом, оскільки не є первинним документом бухгалтерського обліку. При цьому банк пропустив строк звернення до суду, оскільки останній платіж було здійснено 25 листопада 2014 року, а з позовом банк звернувся лише 06 червня 2019 року. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення, з таких підстав. Відповідно до частин першої - п`ятої ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. По справі встановлено, що 06 червня 2013 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» (а.с. 7). Позичальник підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, складають між нею і банком договір про надання банківських послуг. Також підписуючи заяву, відповідач підтвердила, що ознайомлена з договором про надання банківських послуг до його укладення і згодна з його умовами. Примірник договору про надання банківських послуг згодна отримати шляхом самостійної роздруківки із офіційного сайту: http://privatbank.ua. Зобов`язалася виконувати вимоги Умов і правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися із їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.com.ua. До анкети-заяви позивачем додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» : «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CОNTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 8), а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 №СП-2010-256 (а.с.9-40). Згідно з розрахунком, наданим позивачем, у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань з кредитним договором, утворилася заборгованість, яка станом на 31 травня 2019 року, становить 163372,55 грн, сума до стягнення 127010,49 грн, з яких 2701,69 грн заборгованість за кредитом; 124308,8 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 06 червня 2013 року по 31 січня 2019 року. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом ст. 75 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1,2 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК), Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України). Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з частиною 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). 06 червня 2013 року позичальником ОСОБА_1 було підписано лише анкету-заяву про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку», в якій відповідні графи про вид оформленої платіжної картки взагалі не заповнені. Так, вказана анкета-заява не містить відомостей щодо домовленості сторін про термін повернення кредиту, вид кредитної картки та її номер, розмір та підстави для нарахування відсотків, комісій, штрафу та пені. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 06 червня 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» : «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CОNTRACT», «Універсальна GOLD» (а.с. 8), а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 №СП-2010-256 (а.с.9-40). Витяг з «Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», доданий позивачем до позовної заяви, не є належним доказом погоджених сторонами умов кредитного договору, оскільки в ньому зазначена загальна інформація щодо усіх типів кредитних карт «Універсальна», з наданого документа неможливо встановити який вид кредитної картки і які тарифи були погоджені ОСОБА_1 при підписанні анкети-заяви. Такий Витяг не підписаний позичальником. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 №СП-2010-256, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом на підтвердження таких обставин бути не може. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника. У рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 суд зазначив, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Отже, суд першої інстанції з урахуванням обставин справи дійшов правильного висновку про те, що за відсутності обґрунтованих підтверджень прийняття відповідачем Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 №СП-2010-256 та погодження сторонами плати за кредит у вигляді сплати процентів, такі умови не можуть бути визнані складовою частиною спірного кредитного договору, а тому право банку здійснювати відповідні нарахування та обов`язок позичальника по їх сплаті не доведено. Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вирішуючи спір, в частині відмови у стягненні відсотків, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Проте, поза увагою суду першої інстанції залишилися ті обставини, що відповідач не заперечувала факту укладення кредитного договору й отримання кредитних коштів. Так, з поданого відзиву на позовну заяву видно (а.с.55-57), що ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі, однак на обґрунтування своїх заперечень зазначала, що банком не доведено погодження сторонами ціни кредитного договору у вигляді сплати відсотків та відповідальність за порушення зобов`язання у вигляді неустойки (пені, штрафу), оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів не містять підпису позичальника, а тому не визнаються відповідачем. Тобто відповідач не погоджувалася з нарахованими відсотками та пенею, а факт користування кредитними коштами не заперечувала. При цьому відсутність заборгованості по тілу кредиту не спростувала. А тому враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки за змістом ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Як видно з матеріалів справи, до ухвалення судом першої інстанції судового рішення відповідач, належним чином повідомлена про судовий розгляд, скориставшись правом подачі відзиву на позовну заяву, про застосування строку позовної давності не заявляла. Заявлення такого клопотання у відзиві на апеляційну скаргу не дає підстав для його розгляду апеляційним судом, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»(Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з відповідача 2701,69 грн заборгованості за тілом кредиту. Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, залишити без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, то з відповідача на користь банку підлягають стягненню судові витрати пропорційно до задоволеної частини позовних вимог. Так, банком понесені витрати по сплаті судового збору в сумі ?1921 грн та за подання апеляційної скарги 2881,5 грн, а всього 4802,5 грн, апеляційним судом задоволено позовні вимоги на суму 2701,69 грн, що становить 2% від заявлених позовних вимог (127010,49 грн), а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати в сумі 96,05 грн (4802,5 х 2%)?? Неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду і ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення про часткове задоволення позову. Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 374, 375, 381,382, 384 ЦПК України, суд, постановив : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Козятинського міськрайонного районного суду Вінницької області від 07 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту за договором б/н від 06 червня 2013 року в розмірі 2701,69 гривень (дві тисячі сімсот одну гривню 69 копійок ). У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 96,05 гривень (дев`яносто шість гривень 05 копійок) судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: вулиця Грушевського, 1Д, м .Київ, код ЄДРПОУ 14360570); відповідач - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ). Головуючий І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко І.М. Стадник