Постанова 4855 № 743/2325/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 743/2325/19 Головуючий у 1-й інстанції: Павленко О.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., при секретарі Баглай О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 18.12.2019 у справі за адміністративним позовом Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про продовження строку затримання, - В С Т А Н О В И В: Чернівецький прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - продовжити строк затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, на термін 6 (шість) місяців; Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 18.12.2019 позов задоволено частково: продовжено строк затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , з метою ідентифікації, на шість місяців до 10.07.2020; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що постановою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10.07.2019 громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 12.07.2019, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2019, громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 затримано з метою ідентифікації його особи з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на термін шість місяців, починаючи з часу фактичного затримання, а саме з 10.07.2019. З копії роз`яснень радника Почесного консула Народної Республіки Бангладеш у м. Києві, вбачається, що Почесне Консульство Народної Республіки Бангладеш у м. Києві не наділено повноваженнями здійснювати заходи щодо ідентифікації громадян Бангладеш та видачі їм паспортних або проїзних документів для повернення до країни походження. 11.07.2019 та 15.07.2019, 03.12.2019 позивачем на адресу Департаменту консульської служби МЗС України, а також 03.12.2019 на адресу Посольства Народної Республіки Бангладеш в Республіці Польща, направлялися повідомлення про затримання відповідача та прохання щодо сприяння через можливості Посольства Народної Республіки Бангладеш у м. Варшава в ідентифікації особи відповідача. 14.08.2019 МЗС України було направлено на адресу Посольства України в Республіці Польща звернення позивача щодо ідентифікації та документування громадян Народної Республіки Бангладеш, затриманих за незаконне перебування на території України, в тому числі відповідача, а також прохання звернутися до Посольства Бангладеш в Республіці Польща з проханням підтвердити особи іноземних громадян, а також оформити їм відповідні документи на повернення. З листа першого заступника голови ДПСУ від 24.10.2019, адресованого Посольству України в Республіці Польща та Почесному консульству Бангладеш в Україні, вбачається, що ДПС України погоджується на оплату консульського збору та оформлення документів у разі відсутності коштів у затриманої особи для відшкодування витрат, пов`язаних з її видворенням з України. Відповіді на вказані запити позивача не надходили. Враховуючи те, що строк затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України закінчується 10.01.2020, позивач звернувся з даним позовом до суду першої інстанції. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що підстави для продовження строку затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, визначені ст. 289 КАС України, наявні. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Згідно зі ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI). За приписами частини 1 статті 26 цього Закону іноземці або особи без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Іноземці або особи без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частиною 5 статті 26 Закону №3773-VI). Абзацом 1 частини 1 статті 30 Закону № 3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Відповідно до абзацу 1 частини 4 названої правової норми іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання та видворення іноземців та осіб без громадянства визначені статтею 289 КАС України. Частина 1 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів. Відповідно до частин 11-13 названої правової норми строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Таким чином, частиною 13 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України чітко передбачено підстави, за яких можливо продовжити строк затримання іноземців та осіб без громадянства, які є вичерпними та широкому тлумаченню не підлягають. Відповідно до п.1 Розділу VІ «Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців» Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від 22.01.2018 № 38/77) передбачає, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України, орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування. З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство. У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС. Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно. Таким чином, колегія суддів зазначає, що листи Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 11.07.2019 та 15.07.2019, 03.12.2019, адресовані до компетентних органів відповідної країни походження іноземця через Департамент консульської служби МЗС, є належними запитами в розумінні Розділу VІ вказаної Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем вживалися неодноразові дії з метою ідентифікації особи відповідача, однак інформації з країни громадянської належності іноземця чи документів, необхідних для ідентифікації особи не було одержано. Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні документи, що посвідчують особу та/або підтверджують законність його перебування на території України. При цьому, документів чи доводів про співпрацю громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час процедури його ідентифікації матеріали справи не містять. Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для продовження строку затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 10.07.2020 включно в Чернігівському ПТПІ, з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення. Доводи апелянта стосовно надання органам ДМС свого паспорту для проведення його ідентифікації колегією суддів оцінюється критично, оскільки додана до апеляційної скарги роздруківка фотографії паспорта серії НОМЕР_1 не є належним та допустимим доказом на підтвердження обставин надання оригіналу зазначеного документа органам міграційної служби. Щодо посилань апелянта на практику вирішення аналогічних справ Верховним Судом (постанова від 17.01.2019 у справі № 743/1240/17 та постанова від 27.09.2019 у справі № 743/719/17), колегія суддів зазначає наступне. Дослідивши зазначені судові рішення Верховного Суду, колегія суддів встановила, що у них спір виник за інших фактичних обставин: - у справі № 743/1240/17 вирішувалося питання про продовження строку затримання громадянина Республіки Конго, який прибув на територію України на законних підставах відповідно до паспорту та мав посвідку на тимчасове проживання в Україні; - у справі № 743/719/17 вирішувалося питання про продовження строку затримання громадянина Республіки Узбекистан, особу якого ідентифіковано за паспортом (підставою для звернення до суду з адміністративним позовом стала відсутність коштів у громадянина Республіки Узбекистан на придбання авіаквитка). За таких обставин, зазначені відмінності у фактичних обставинах справи виключають можливість врахування висновків Верховного Суду у справах № 743/1240/17 та № 743/719/17. Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 18.12.2019 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І.