Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 569/16617/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 569/16617/21 пров. № А/857/15138/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Гудима Л. Я., Святецького В. В., з участю секретаря судового засідання Петрунів В. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) на рішення Рівненського міського суду від 12 серпня 2021 року (прийняте у м. Рівному суддею Ковальовим І.М.) в адміністративній справі № 569/16617/21 за позовом Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області до громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про затримання для забезпечення примусового видворення за межі території України та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, В С Т А Н О В И В : Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області звернулося до Рівненського міського суду із вказаним позовом та просило суд затримати громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) для забезпечення примусового видворення за межі території України та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України звернувся представник Управління державної міграційної служби України в Рівненській області строком на 6 місяців. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач у встановлених строк не виконав рішення про примусове повернення на батьківщину. Зважаючи на відсутність у нього документів на право подальшого перебування на території України, відсутність бажання повернутись в країну походження, приймаючи до уваги те, що відповідач під час законного перебування на території України не вжив заходів щодо легалізації свого перебування і, починаючи з 12.2.2021, має статус нелегального мігранта, а отже підлягає примусовому видворенню. Враховуючи наведене відповідач підлягає затриманню з метою забезпечення видворення за межі території України. Рішенням Рівненського міського суду від 12 серпня 2021 року позов задоволено. Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив ОСОБА_3 , який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; без урахування фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що 10 серпня 2021 року він звернувся на лінію «102» про вчинення ним кримінального правопорушення. Зазначає, що його примусове видворення ускладнить або унеможливить його притягнення до кримінальної відповідальності. Згодом додано докази про вчинення кримінального проступку, а саме: копію обвинувального акту, копію реєстру матеріалів досудового розслідування кримінального провадження № 12021186010002036, копію роздруківки із сайту «Судова влада України» з відображенням стану розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_4 . У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не здійснювалося. Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом та видно із матеріалів справи, 12 травня 2021 року, в ході проведення профілактичних заходів з виявлення іноземців та осіб без громадянства, які нелегально перебувають на території України, працівниками УДМС в м.Рівне було виявлено громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не виконав рішення про примусове повернення та продовжує перебувати на території України понад строки, встановлені законодавством України. Оскільки під час виявлення іноземця у нього буди відсутні будь-які документи, що посвідчують особу та дають право на проживання/перебування на території України, особа іноземця була встановлена з його слів (довідка про особу від 12 травня 2021 року). З метою проведення ідентифікації та підготовки адміністративного позову про примусове видворення, 12 травня 2021 року за рішенням УДМС іноземця було затримано і поміщено в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Під час здійснення заходів щодо ідентифікації особи за обліками УДМС встановлено, що іноземець на протязі 2016 - 2020 неодноразово здійснював в`їзд виїзд з України, а останній в`їзд здійснив 27 січня 2020 року. 21 лютого 2017 р. був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 , підстава для оформлення возз`єднання сім`ї. 29 листопада 2018 р. термін дії перебування іноземця на території України був продовжений до 28 листопада 2019 р. та видана нова посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_2 . Повторно іноземець із заявою щодо продовження терміну свого перебування, оформлення дозволу на міграцію до УДМС не звертався. Після 28 листопада 2019 р. (закінчення терміну дії посвідки на тимчасове проживання) іноземець за межі України у визначений законом строк 7 днів не виїхав. Продовжив своє перебування на території України, як громадянин іноземної держави з безвізовим порядком в`їзду, тобто на строк не більше як 90 днів протягом 180 днів. 26 лютого 2020 р. закінчився дозволений строк перебування, після зазначеної дати іноземець території України не покинув, у зв`язку з чим 14 січня 2021 р. за порушення правил перебування на території України (ухвалення від виїзду після закінчення відповідного строку перебування) був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП. 14 січня 2021 р. відносно іноземця УДМС було прийнято рішення про примусове повернення з України на підставі ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та зобов`язано останнього покинути територію України у термін до 12 лютого 2021 року. 14 травня 2021 р. рішенням Рівненського міського суду по справі № 569/9514/21 адміністративний позов Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області задоволено частково; поновлено пропущений строк на звернення до суду; примусово видворено громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі України. У задоволенні вимог про затримання громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та поміщення його до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України строком на 6 місяців відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 травня 2021 року у справі № 569/9514/21 без змін. 10 серпня 2021 року складено протокол про адміністративне затримання іноземця. 10 серпня 2021 року рішенням УДМСУ в Рівненській області поміщено громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Волинського Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на строк до трьох діб. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що позов мотивований, обґрунтований належними та допустимими доказами, які не спростовані відповідачем і його представником, тому його необхідно задовольнити. Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI). Відповідно до частин першої, четвертої статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Відповідно до частин першої, четвертої статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України визначає стаття 288 КАС України, відповідно до частини першої якої позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. А відповідно до частин першої, другої, одинадцятої, тринадцятої статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу. Заходи, визначені цією статтею, також застосовуються адміністративним судом, визначеним частиною першою цієї статті, за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, до завершення процедури розгляду цієї заяви. Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Відповідно до пункту 26 роз`яснень Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25.06.2009 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», виходячи з положень частини четвертої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та приписів статті 289 КАС України, позовна заява з вимогою про затримання іноземця чи особи без громадянства може бути подана до суду лише з метою забезпечення видворення, тобто рішення судом про таке видворення повинно бути прийнято до вирішення питання про затримання або якщо такі позовні вимоги заявлені в одній позовній заяві, то під час вирішення такої позовної заяви. Зі змісту вищенаведеної частини першої статті 30 Закону № 3773-VI випливає, що примусовому видворенню з України іноземця та особу без громадянства повинно передувати рішення про примусове повернення та ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав уважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Як зазначено позивачем і встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду, відповідач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, не виконав рішення про примусове повернення від 14 січня 2021 року №1 та рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 травня 2021 року у справі № 569/9514/21, яке набрало законної сили, на території України знаходиться незаконно, ухиляється від виїзду з України, тому відповідно до вимог ст. 30 Закону № 3773-VІ він підлягає затриманню з метою забезпечення видворення за межі території України При цьому колегія суддів враховує й те, що відповідач, рішення про його примусове повернення не оскаржував, підстави, які перешкоджали б його видворенню до країни походження ним не зазначені, не встановлені такі й судом. Що стосується доводів апеляційної скарги, то такі спростовані вище, а решту знаходяться поза межами розгляду справи, тому не потребують додаткового дослідження та спростування. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а). За вимогами частини п?ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду від 12 серпня 2021 року в адміністративній справі № 569/16617/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Постанова складена у повному обсязі 29 листопада 2021 року.