Постанова 4852 № 280/1744/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 січня 2020 року м. Дніпросправа № 280/1744/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., секретарі судового засіданні Сколишеві О.О., за участі представника позивача Мельнікова О.А., представника відповідача Юрчак О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року в адміністративній справі №280/1744/19 (головуючий суддя першої інстанції Кисіль Р.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: Позивач 17.04.2019 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, який в подальшому уточнив, до Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення форми «Р» від 03.04.2019 року №0005541305 та №0005521305. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області від 03.04.2019 року №0005541305 та №0005521305. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, а також письмові пояснення, в яких просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скаргита відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне. У зв`язку із надходженням до ГУ ДФС у Запорізькій області інформації щодо громадян, які не надали декларації за 2015 рік про доходи, отримані у вигляді «Дохід, отриманий платником податку, як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 розділу IV Кодексу) (підпункт 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 розділу IV Кодексу)», відповідач листом від 21.11.2018 року №10864/14/08-01-49-07 запросив позивача на протязі 15 робочих днів з дня отримання запиту з`явитись до податкового органу для надання декларації про одержані доходи (а.с.101). 21.01.2019 року відповідачем видано наказ №216 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 » (а.с.110). На підставі вказаного наказу видано направлення №44/898/14/08-01-13-05-05 від 22.01.2019 року про проведення з 15 лютого 2019 року документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 (а.с.111). В період з 15.02.2018 року по 28.02.2018 року контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, достовірності нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб за ознакою доходу « 126» у 2015 році, за результатами якої 07.03.2019 року складено акт №107/08-01-13-05/ НОМЕР_1 (а.с. 10-12). В акті, зокрема, зазначено, що згідно отриманої інформації щодо громадян, які не надали декларації за 2015 рік про доходи та майновий стан, встановлено, що гр. ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) отримав дохід за ознакою « 126» в сумі 622605,36 грн.. Згідно інформації відділу Державного реєстру ДФС України («Відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів») встановлено, що гр. ОСОБА_1 у 2015 році отримано дохід у сумі 622605,36 грн. від ПАТ «ОТП Банк» (ЄДРПОУ 21685166) за ознакою доходу 126 - «Дохід, отриманий платником податку, як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 розділу IV Кодексу) (підпункт 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 розділу IV Кодексу)». Вид доходу - анулювання суми основного боргу за кредитним договором. На запит контролюючого органу ПАТ «ОТП Банк» листом від 30.10.2018 року №01-05/9-6/8208 надано підтвердження інформації про суми виплачених (нарахованих) доходів за ознакою « 126» в сумі 622605,36 грн гр. ОСОБА_1 у вигляді основної суми боргу (кредиту), анульований кредитором за його самостійним рішенням з врученням боржнику відповідного повідомлення про анулювання (прощення) боргу згідно вимог підпункту 164.2.17 «д» пункту 164.2 статті 164 ПК України. Відповідно до висновків акту перевірки, контролюючим органом встановлено порушення позивачем: - пп. «д» 164.2.17 пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167, підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 ПК України, в результаті донараховано військового збору за 2015 рік у сумі 9329,95 грн.; - пп.49.18.4 п.49.18 ст.49, пп.179.1, пп.179.7 ст.179 ПК України не надано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік; - пп. «д» 164.2.17 пп.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167 ПК України, в результаті донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік у сумі 123790,27 грн.. На підставі акту перевірки контролюючим органом 03.04.2019 року прийняті податкові повідомлення - рішення: - №0005521305 на загальну суму податку на доходи фізичних осіб (код платежу 11010500) 154737,84 грн., у т.ч. податок в сумі 123790,27 грн., штрафна санкція в сумі 30947,57 грн. (а.с.22); - №0005541305 на загальну суму військового збору (код платежу 11011001) 11662,44 грн., у т.ч. основний платіж в сумі 9329,95 грн., штрафна санкція в сумі 2332,49 грн. (а.с.21); - №0005531305 по податку на доходи фізичних осіб (код платежу 11010500) штрафна санкція в сумі 170,00 грн. (а.с.94). Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями у №0005521305 та №0005541305 від 03.04.2019 рок, позивач оскаржив їх до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що під час проведення перевірки контролюючим органом не досліджувались рішення банку про списання простроченої заборгованості позивачу, розшифровка суми, у тому числі із зазначенням сум, з яких складається прощений борг (тіло кредиту, проценти за користуванням тілом кредиту, пеня, штраф, тощо). Також не встановлювались наявність або відсутність прощеної (анульованої) кредитором різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеної за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти, зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року. Крім того, суд зазначив, що перевірка була призначена та проведена з порушенням вимог податкового законодавства. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Щодо правомірності проведення перевірки. Згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Відповідно до положень підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Порядок проведення контролюючими органами документальних позапланових перевірок та підстави для їх призначення врегульовано статтею 78 ПК України. Зокрема, згідно з підпунктами 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі: - отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (підпункт 78.1.1); - виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (підпункт 78.1.4). Пунктом 78.4 статті 78 ПК України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Зі змісту наведених вище норм вбачається, що отримана контролюючим органом податкова інформація, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та виявлена контролюючим органом недостовірність даних, що містяться у поданих платником податків податкових деклараціях, може бути підставою для призначення позапланової перевірки платника податків лише у випадку, коли сумніви, які виникли у податкового органу, не усунуті наданими поясненнями з документальним підтвердженням. Отже, передувати прийняттю контролюючим органом наказу про проведення перевірки має бути, зокрема, відповідний письмовий запит контролюючого органу платнику податків про надання пояснень та їх документального підтвердження і невиконання такого запиту платником податків. Правовідносини з приводу підстав та організації направлення такого запиту і надання на нього відповіді врегульовані пунктом 73.3 статті 73 ПК України. Так, відповідно до пункту 73.3 статті 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності, зокрема, таких підстав: за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків. Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). Як вбачається з матеріалів справи податковим органом 21.11.2018 року було направлено на адресу позивача лист (запит) за №10864/14/08-01-49-07, проте відповідачем не надано доказів щодо отримання позивачем вказаного запиту за 15 робочих днів до винесення наказу про призначення перевірки. Також не надано доказів щодо дати повернення запиту на адресу податкового органу (у разі його невручення позивачеві). Копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, надана відповідачем, не містить жодної інформації щодо дати вручення запиту позивачу та/або дати його повернення на адресу податкового органу. Щодо дотримання відповідачем вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України, суд зазначає наступне. Відповідно до п.79.2 ст.79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова (п.79.3 ст.79 ПК України). Отже, як вбачається з вищезазначених норм, присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова, проте брати участь у проведенні такої перевірки є правом платника податків, а відтак, з наказом про перевірку та письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення шляхом вручення під розписку або надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки. Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Разом з тим, за правилами пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. При цьому, добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків. У матеріалах справи наявні докази направлення 24.01.2019 року на адресу позивача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення, копії наказу про проведення документальної позапланової перевірки та письмового повідомлення, але відсутні докази їх належного вручення позивачу (а.с.113-114). Також відсутні докази того, що на час призначення перевірки до податкового органу повернулись наказ та направлення з зазначенням причин їх невручення позивачу. Таким чином, з наведеного вбачається, що перевірка проведена за відсутності відомостей щодо належного повідомлення позивача про її проведення або наявності інформації щодо причин невручення вищезазначених документів. Доказів іншого відповідачем не надано. За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що перевірка була призначена безпідставно та незаконно, що в свою чергу тягне за собою незаконність прийнятих на підставі акту перевірки рішень. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі №1570/7146/12, від 09 жовтня 2018 року у справі № 820/1864/17, від 18 липня 2019 року у справі №0440/5993/18. Щодо обґрунтованості висновків акту перевірки та правомірності винесення спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із пп. 163.1.1 та 163.1.2 п.163.1 ст.163 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Відповідно до абзацу другого п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. За правилами пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу). Відповідно до пп.14.1.47 п.14.1 ст.14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу). Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України є вичерпним. Так, відповідно до підпункту «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом. Тобто, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, прощені (анульовані) кредитором. Наведене підтверджується і змінами, які в подальшому внесені до законодавства, зокрема, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» від 09 квітня 2015 року №321-VIII, який набрав чинності 07 травня 2015 року, редакція пп.165.1.55 п.165.1 ст.165 ПК України була доповнена абзацом другим, у зв`язку з чим сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності не підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Крім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань» від 09 квітня 2015 року №321-VIII підрозділ 1 розділу ХХ ПК України доповнено п.8, згідно з яким не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року. Аналіз наведених норм права з урахуванням змін, дає підстави для висновку, що анульовані кредитором суми процентів, пені, комісії тощо, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Суд у постанові від 10 травня 2018 року по справі №802/142/17-а (адміністративне провадження №К/9901/35810/18), у постанові від 24 січня 2019 року по справі №810/4200/16 (адміністративне провадження №К/9901/36398/18). Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів зазначає, що висновок податкового органу щодо отримання позивачем доходу (додаткового блага) в розмірі 622605,36 грн. ґрунтується виключно на листі ПАТ «ОТП Банк» від 30.10.2018 року за №01-05/9-6/8208, який не містить відомостей щодо складових вказаної суми. У вказаному листі не йдеться мова про прощення тільки основної суми боргу, а зазначено ще: проценти комісії, штрафи, пеня. Отже, твердження відповідача про списання (анулювання) тільки основного боргу є хибним та ґрунтується виключно на припущеннях. При проведенні перевірки дане питання ним не досліджувалось. Докази іншого в матеріалах справи відсутні Посилання на інші джерела та докази акт перевірки не містить. Тобто під час проведенні перевірки відповідачем не досліджувались рішення про списання простроченої заборгованості позивачу, розшифровка суми, у тому числі із зазначенням сум, з яких складається прощений борг (тіло кредиту, проценти за користуванням тілом кредиту, пеня, штраф, тощо). Також не встановлювались наявність або відсутність прощеної (анульованої) кредитором різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень від 03.04.2019 року №0005541305 та №0005521305. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову. З огляду на вищенаведене колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги позову знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи, судом першої інстанції об`єктивно, повно та всебічно з`ясовано усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, та застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалено законне рішення про задоволення позовних вимог. Враховуючи, що під час апеляційного розгляду даної справи порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. За приписами пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з пунктом 24 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2019 року становить 1921 гривень, тобто до незначних у 2019 році відносяться справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує 192100 гривень. Позивач оскаржує рішення відповідача на суму, кожне з яких не перевищує 192100 гривень, у зв`язку з чим справа, що розглядається, на час прийняття постанови суду апеляційної інстанції є справою незначної складності, а тому постанова суду апеляційної інстанції не може бути оскаржена в касаційному порядку. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року в адміністративній справі №280/1744/19 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року в адміністративній справі №280/1744/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку. Повне судове рішення складено 13 січня 2020 року. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак