Постанова 4812 № 490/2229/18

13.01.20 22-ц/812/58/20 Єдиний унікальний номер судової справи 490/2229/18 Номер провадження 22-ц/812/58/20 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 13 січня 2020 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П., з секретарем судового засідання Біляєвою В.М., за участі: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника відповідача - ОСОБА_3 ., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» рішення, яке ухвалено Центральним районним судом міста Миколаєва 11 жовтня 2019 року, під головуванням судді Гуденко О.А., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, УСТАНОВИЛА: У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24 березня 2017 року о 08 год. 40 хв. водій ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом - автомобілем Mitsubishi Lancer, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в районі будинку № 27 по вулиці Генерала Карпенка в місті Миколаєві , в порушення вимог п.2.3 «б», 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України, не врахував особливості дорожньої обстановки та її змін, не зайняв крайнє положення на проїзній частині, не надав переваги у русі транспортного засобу - автомобілю Mercedes E220, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який в цей час рухався у крайній лівій смузі попутного напрямку та допустив із ним зіткнення. При цьому, водій ОСОБА_4 керував автомобілем під час виконання ним своїх трудових обов`язків механіка ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Постановою Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 серпня 2017 року ОСОБА_4 визнано винним в скоєні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП. У результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки Mercedes Е220, реєстраційний номер НОМЕР_2 , отримав механічні ушкодження, та згідно Звіту №049/04-17 про оцінку автомобіля від 19 квітня 2017 року, складеного експертом-оцінювачем ОСОБА_5 , вартість збитку становить 38 996 грн. 99 коп. Разом з тим загальні збитки позивача складають 48 058 грн. 58 коп., з яких: 42 390 грн. - фактичні витрати, які поніс позивач на ремонт автомобіля; 2 000 грн. - вартість проведеної експертизи за актом виконаних робіт від 19 квітня 2017 року; 675 грн. 36 коп. - вартість дослідження механізму та обставин ДТП, рахунок №19 від 14 квітня 2017 року; 54 грн. 42 коп. - вартість відправлення телеграми ОСОБА_4 щодо часу та місця проведення автотоварознавчої експертизи за квитанцією від 05 квітня 2017 року; 39 грн. - вартість розміщення рекламної інформації в газеті «Позвоните» про пошук свідків ДТП за квитанцію №037409 від 27 березня 2017 року; 2 000 грн. - вартість ремонту електрообладнання та освітлення автомобіля Mercedes E220 з використанням запчастин за актом виконаних робіт від 24 травня 2017 року. Окрім того, внаслідок ДТП позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає в отриманому стресі та порушенні душевної рівноваги. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд позов задовольнити, стягнути на його користь з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 48 058 грн. 58 коп. у відшкодування матеріальних збитків та 5 000 грн. - у відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 18 грудня 2018 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна»). В подальшому позивач ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, та остаточно просив стягнути на його користь з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» 48 058 грн. 58 коп. у відшкодування матеріальних збитків та 5 000 грн. - у відшкодування моральної шкоди. Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 11 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 42 290 грн. матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; 2 000 грн. витрат на проведення авто-товарознавчої експертизи, а також 3 000 грн. компенсації моральної шкоди. Стягнуто з АТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» про стягнення матеріальної шкоди - відмовлено. При цьому суд першої інстанції відмовив позивачу у стягненні страхового відшкодування з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» у зв`язку з пропуском річного терміну звернення із заявою про відшкодування за страховим полісом на підставі п.п.37.1.4 п.37.1 ст.37 Закону України від 01 липня 2004 року №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». В апеляційній скарзі АТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно визначено особу, на яку необхідно покласти обов`язок відшкодувати матеріальну шкоду. Предметом оскарження є висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для виплати позивачу, як потерпілому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 24 березня 2017 року, страхового відшкодування відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Відповідно до ст.ст.23,1166,1187,1194 ЦК України, глави 8 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» - шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, необхідно мати на увазі, що в такому порядку і обсязі шкода відшкодовується названою особою лише за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну, в результаті зіткнення, самим джерелам підвищеної небезпеки кожного із їх володільців перед іншим з них, вирішується за правилами ст.1166 ЦК України, а саме: шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого - відшкодовується винним; при наявності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується; при наявності вини обох володільців - розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди - жоден з них не має права на відшкодування. Визначаючи розмір відшкодування шкоди, необхідно враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов`язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). У тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти, збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Крім того, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати, які складаються з судового збору; витрат на правову допомогу; витрат, пов`язаних із проведенням судових експертиз та залученням спеціалістів. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. З огляду на зазначені положення ст.509 ЦК України та з урахуванням приписів статей 11,22,23,599,1166-1167 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди, завданої майну фізичної особи внаслідок зіткнення транспортних засобів, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання, як правило, виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник). За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст.1187 ЦК України). Частиною першою ст.1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Разом із тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV (далі - Закон №1961-IV). Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон №1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 Закону №1961-IV). Згідно зі ст.6 Закону №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом Закону №1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Як передбачено ст.1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик. Разом із тим, зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування. Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ч.2 ст.14 ЦК України). Відповідно до ст.511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Згідно з частинами 1,4 ст.636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору. З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні. Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 ЦК України підстав. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов`язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов`язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі ст.599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином. Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі ст.1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. З матеріалів справи убачається, що 24 березня 2017 року о 08 год. 40 хв. водій ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом - автомобілем Mitsubishi Lancer, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в районі будинку № 27, що розташований по вулиці Генерала Карпенка в місті Миколаєві , в порушення вимог п.2.3 «б», 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України, не врахував особливості дорожньої обстановки та її змін, не зайняв крайнє положення на проїзній частині, не надав переваги у русі транспортного засобу - автомобілю Mercedes E220, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який в цей час рухався у крайній лівій смузі попутного напрямку та допустив із ним зіткнення. Вказане призвело до механічного пошкодження автомобіля позивача. Постановою судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 серпня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2017 року, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (а.с.13). Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно з ч.6 цієї ж статті вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. ОСОБА_4 , на момент ДТП, перебував в трудових відносинах з АТ «Райффайзен Банк Аваль», працюючи на посаді механіка та керував автомобілем під час виконання службових обов`язків, що підтверджується його особистими поясненнями від 24 березня 2017 року. Крім того, в своєму відзиві АТ «Райффайзен Банк Аваль» не заперечувало того факту, що ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з банком. Між ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» та АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлений полісом № АК/5468200. За умовами договору забезпеченим транспортним засобом є автомобіль Mitsubishi Lancer, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.87). Відповідно до Звіту №049/04-17 про оцінку автомобіля від 19 квітня 2017 року, складеного експертом-оцінювачем ОСОБА_5 вартість матеріального збитку завданого власникові автомобіля Mercedes E220, реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження під час ДТП, що сталася 24 березня 2017 року, становить 38 996 грн. 99 коп. (а.с.16-22). Згідно акту виконаних робіт від 05 травня 2017 року загальна вартість робіт по ремонту автомобіля склала 43 290 грн. (а.с.42). 29 червня 2019 року позивач звернувся до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, яка отримана останньою 05 липня 2019 року (а.с.160-161). Листом від 21 серпня 2019 року ПрАТ СК «ПЗУ Україна» відмовило ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з невиконанням потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди та у зв`язку з пропуском річного терміну звернення із заявою про відшкодування на підставі пунктів 37.1.3, 37.1.4 ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с.162). Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», як вище зазначалось, є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1). У пункті 33.1.4 ст.33 Закону України №1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону України, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону України, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35). Згідно з п.36.1 ст.36 вищевказаного Закону України страховик (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили (абзац 4 пункту 36.2 ст.36 Закону №1961-IV). Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 ст.37 Закону України №1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: - навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; - неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №465/4621/16-к (провадження №13-24кс19), зазначено, що у системному зв`язку зі ст.36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 ст.37 Закону України №1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. У справі, що розглядається, встановлено, що страховий випадок (ДТП) стався 24 березня 2017 року, до страхової компанії позивач звернувся 29 червня 2019 року, а позов до суду подано 28 березня 2018 року, тобто поза межами установленого законом річного строку. Посилання позивача ОСОБА_1 , в судовому засіданні апеляційної інстанції, на ту обставину, що винну особу у скоєній ДТП було встановлено за судовим рішенням лише 01 грудня 2017 року, не дає підстав вважати, що він отримав статус потерпілої особи з моменту визнання судом винною особою водія іншого автомобіля. Адже в момент ДТП автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень, та на обох водіїв було складено протокол про адміністративне правопорушення. При цьому, позивач мав право на звернення до страхової компанії у визначений законом строк із відповідною заявою. Проте таких дій не вчинив. Твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, про те, що правовою підставою для виплати страхового відшкодування є настання страхового випадку, що належним чином підтверджено доказами і страховиком не оспорюється, тому одне лише неподання заяви про виплату страхового відшкодування не може бути безумовною підставою для відмови у страховій виплаті, є помилковими та не узгоджується із положеннями п.п.37.1.4 п.37.1 ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо строку, який є присічним і поновленню не підлягає. За вказаних обставин колегія суддів вважає, що районний суд правильно застосував норми матеріального права та відмовив у позові до страхової компанії про стягнення страхового відшкодування з тих підстав, що позивач не скористався своїм правом та не звернувся до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування та не звернувся до суду у межах строку встановленого законом, що не позбавляло останнього права порушувати питання про відшкодування шкоди з винної особи, що вірно констатував і суд першої інстанції. Зокрема, судом установлено, що ДТП, унаслідок якої позивачу завдано шкоди, сталася з вини ОСОБА_4 , який на момент цієї пригоди перебував у трудових відносинах з АТ «Райффайзен Банк Аваль», та керував транспортним засобом, належним цьому підприємству. А тому відшкодування шкоди, у відповідності до ст.ст.1172,1187 ЦК України, повинно відбуватися за рахунок АТ «Райффайзен Банк Аваль» - роботодавця та власника джерела підвищеної небезпеки. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи у цій частині, а лише зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду. Що стосується розміру моральної шкоди, який підлягає стягненню, то слід зазначити наступне. Згідно із ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Аналогічні роз`яснення викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», із змінами та доповненнями. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір моральної шкоди, яка відповідно до положень ст.ст.1172,1187 ЦК України підлягає відшкодуванню власником джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що внаслідок ДТП позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у моральних стражданнях у зв`язку із пошкодженням належного йому майна і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, з урахуванням засад розумності та справедливості, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення компенсації моральної шкоди у сумі 3 000 грн., яка визначена з урахуванням всіх обставин справи. Отже, ураховуючи наведені обставини, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача в частині відшкодування йому моральної шкоди. При цьому колегія суддів бере до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Також колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції суду апеляційної інстанції теж не надано. Докази ж та обставини, на які посилається особа, яка подала апеляційну скаргу, у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - залишити без задоволення. Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 11 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: О.І. Галущенко П.П. Лисенко Повний текст судового рішення складено 15 січня 2020 року