Постанова КЦС ВС № 523/4575/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2019 року м. Київ справа № 523/4575/16-ц провадження № 61-4013св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - судді Стрільчука В. А., суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Одеської області від 3 листопада 2016 року, ухвалене колегією у складі суддів: Таварткіладзе О. М., Кравця Ю. І., Короткова В. Д., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, уточненим у травні 2016 року, до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування спільним майном. В обґрунтування позову зазначила, що з 12 вересня 2003 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 . У шлюбі ними придбано автомобіль марки Volkswagen Polo, номерний знак НОМЕР_1 , який є спільним майном подружжя. Позивач зазначає, що вона і відповідач не можуть достягти згоди щодо порядку користування автомобілем, ОСОБА_3 утримує його у себе, хоча не працює, у той час як вона працює на посаді завідуючого аптекою і їй потрібний транспортний засіб для пересування. За таких обставин ОСОБА_1 просила визначити між ними наступний порядок користування автомобілем марки Volkswagen Polo, номерний знак НОМЕР_1 : - вона користується автомобілем у вівторок, середу, суботу та неділю цілодобово; - ОСОБА_3 користується автомобілем у понеділок, четвер та п`ятницю цілодобово. Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 24 травня 2016 року, ухваленим у складі судді Погрібного М. О., Бондаренко Г. Л. у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що законодавство не передбачає можливості встановлення порядку користування майном, яке перебуває у спільній власності, за відсутності згоди співвласників щодо цього і у такому випадку право одного із співвласників може бути захищене шляхом присудження компенсації вартості частки у спільному майні. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 3 листопада 2016 року, з урахуванням ухвали цього суду від 15 грудня 2016 року про виправлення описки, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визначено наступний порядок користування автомобілем марки Volkswagen Polo, номерний знак НОМЕР_1 : - ОСОБА_3 користується автомобілем у понеділок, четвер, п`ятницю та четверту і п`яту (за наявності) неділю щомісяця цілодобово (з 00 по 24 годину відповідних днів тижня); - ОСОБА_1 користується автомобілем у вівторок, середу, суботу та першу, другу і третю неділю щомісяця цілодобово (з 00 по 24 годину відповідних днів тижня). Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору 881,93 гривень. Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що законодавством не встановлено заборони щодо визначення порядку користування майном, яке є у спільній частковій власності, і визначив цей порядок, врахувавши засади рівності прав співвласників щодо майна, розумності і справедливості. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив рішення апеляційного суду Одеської області від 3 листопада 2016 року скасувати і передати справу на новий розгляд. Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що апеляційний суд допустив порушення цивільного процесуального законодавства, так як безпідставно відхилив подане ним клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з хворобою і розглянув справу у його відсутність. На думку заявника, суд не надав належної оцінки тій обставині, що позивач, користуючись автомобілем, постійно потрапляла у дорожньо-транспортні пригоди. Вказує, що суд не вирішив питання щодо покладення на сторін рівних обов`язків з технічного обслуговування автомобіля. Відзив на касаційну скаргу не надходив Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 3 листопада 2016 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України). Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У 2018 році справу передано до Верховного Суду. Встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 12 вересня 2003 року перебували у шлюбі, який розірваний заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2016 року. Сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , 2005 року народження. У шлюбі сторони придбали автомобіль марки Volkswagen Polo, номерний знак НОМЕР_1 , право власності на який зареєстроване за ОСОБА_3 . Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 жовтня 2016 року, крім іншого, визнано вказаний транспортний засіб спільним майном подружжя і визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності по 1/2 частці зазначеного автомобіля за кожним. Таким чином, апеляційний суд встановив, що на час розгляду справи судом першої інстанції автомобіль марки Volkswagen Polo, номерний знак НОМЕР_1 , перебував у спільній сумісній власності сторін, а на час перегляду справи у апеляційному суді - у їх спільній частковій власності.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Згідно зі статтями 355, 356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Стаття 358 ЦК України визначає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 16, 391 ЦК України). Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що первинне значення у врегулюванні правовідносин між співвласниками має їх домовленість, яка не може підмінятися рішенням суду, проте при виникненні конфліктної ситуації, що унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном, такий порядок користування може встановити суд з метою забезпечення рівної реалізації співвласниками їх прав. Встановивши, що спірний автомобіль перебуває у спільній частковій власності сторін і згоди щодо порядку користування цим транспортним засобом вони досягти не можуть, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для встановлення порядку користування даним автомобілем за рішенням суду. Визначаючи порядок користування, суд обґрунтовано врахував проживання із ОСОБА_1 їх із відповідачем неповнолітнього сина та керувався принципами рівності прав співвласників щодо майна, розумності та справедливості. Доводи заявника про те, що суд не надав належної оцінки його посиланням на неодноразові дорожньо-транспортні пригоди, які відбувалися з вини ОСОБА_1 під час керування нею спірним автомобілем, не мають правового значення, оскільки ці обставини жодним чином на обсяг прав позивача як співвласника не впливають. Посилання заявника на те, що суд не вирішив питання щодо покладення на сторін рівних обов`язків з технічного обслуговування автомобіля, касаційний суд відхиляє, так як в силу статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на утримання та збереження спільного майна, тобто рівність обов`язків ОСОБА_3 і ОСОБА_1 щодо утримання транспортного засобу встановлена законодавством. Твердження заявника про те, що апеляційний суд допустив порушення цивільного процесуального законодавства, оскільки відхилив подане ним клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з хворобою і розглянув справу у його відсутність, касаційний суд вважає безпідставним. Заявник був присутнім у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції 21 липня 2016 року та надавав пояснення, що підтверджується журналом судового засідання від 21 липня 2016 року. 2 листопада 2016 року заявник подав клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 3 листопада 2016 року, у зв`язку з хворобою та додав до клопотання виписку із історії хвороби щодо призначення йому амбулаторного лікування і обстеження у зв`язку з гайморитом. Стаття 305 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, встановлювала, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Суд апеляційної інстанції розглянув подане заявником клопотання щодо відкладення судового засідання, визнав зазначені у ньому причини неявки неповажними та, врахувавши, що ОСОБА_3 уже надавав пояснення у судовому засіданні 21 липня 2016 року, дійшов правильного висновку, що неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін. Щодо судових витрат Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Щодо поновлення виконання рішення апеляційного суду Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання. Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України касаційний суд поновлює виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 3 листопада 2016 року. Керуючись статтями 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення апеляційного суду Одеської області від 3 листопада 2016 року залишити без змін. Поновити виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 3 листопада 2016 року. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик