Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 754/14397/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 754/14397/19 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. За участю секретаря: Гайворонського В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 25 листопада 2019 року, суддя Панченко О.М., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до заступника командира роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Пуд Олега Миколайовича, третя особа: Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови,- У С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м.Києва з адміністративним позовом до заступника командира роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Пуд Олега Миколайовича, третя особа: Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАК №1541415 від 21.09.2019 року у справі про адміністративне правопорушення, якою позивача визнано винним за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн, а провадження у справі закрити. Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 25 листопада 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, судом першої інстанції неповно з`ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до постанови серії ЕАК №1541415 ОСОБА_1 21.09.2019 року о 09 год. 12 хв. в м. Чернігові по пр. Миру, 58 керував транспортним засобом «Ауді», д.н.з. НОМЕР_1 та при перевірці документів не мав при собі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги пункту 2.1. ґ) Правил дорожнього руху. Внаслідок чого позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Не погоджуючись із вищезазначеною постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, вважаючи її незаконною, а дії відповідача протипраними, з метою відновлення порушеного права, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що вина позивача в скоєні вищевказаного правопорушення доведена, інспектор правомірно визнав його винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП і адміністративне стягнення накладено на нього уповноваженою на те особою в межах санкції ч. 1 ст. 126 КУпАП з дотриманням вимог глави 4 цього Кодексу. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабміну від 10.10.2001 року №1306 (далі - ПДР). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із вимогами чиного законодавства. Відповідно до ст. ст. 1,13 Закону України "Про Національну поліцію", поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом. Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23, п.1 ч. 1 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Нормами ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, передбачені статтями 121, 126 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року № 1395, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає справу. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. За положеннями статей 249, 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд адміністративної справи проводиться відкрито і за місцем його вчинення. Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно ст. 283 КУпАП постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи;відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати;правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Згідно зі статтею 14 Закону України від 30 червня 1993 року N 3353-XII "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно пп. "ґ" п. 2.1. Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). Відповідно до пп. "а" пункту 2.4 Правил дорожнього руху, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також на вимогу працівника міліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Згідно п. 21.1, 21.2 статті 21 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. Стосовно транспортних засобів, які не беруть участі в дорожньому русі, укладення договору страхування є необов`язковим. Положення цього пункту не поширюється на осіб, які звільнені від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону. Контроль за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється: відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод; органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України. Відповідно до пункту 21.3 статті 21 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу. Пунктом 21.4 статті 21 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, установлену законом. Отже, керування транспортним засобом можливе лише за наявності Полісу, і такий може бути предметом перевірки при встановленні права особи на керування транспортним засобом у разі порушення ПДР. Разом з тим, відповідно до статті 16 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353-XII, водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Згідно зі статтею 53 Закону №1961-IV, посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Водночас, підпунктами 2.1, 2.4 ПДР України, встановлено обов`язок водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такий поліс. Отже, вимозі працівника поліції щодо пред`явлення полісу (сертифікату) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не обов`язково має передувати порушення водієм ПДР або скоєння дорожньо-транспортної пригоди, адже обов`язок мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такий поліс, а також права працівників Національної поліції контролювати дотримання даної вимоги ПДР не ставляться у залежність від вчинення водієм порушення ПДР чи спричинення ДТП. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 року у справі №465/6677/16-а та у постанові від 03.04.2019 року № 675/1207/17. Як убачається із матеріалів справи, відповідно до оскаржуваної постанови, 21.09.2019 року о 09 год. 12 хв. в м. Чернігові по пр. Миру, 58 ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Ауді», д.н.з. НОМЕР_1 не маючи при собі страхового полісу про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п. 2.1 ґ) ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність ч. 1 ст. 126 КУпАП. Таким чином, колегія суддів вважає, що у інспектора поліції були правові підстави для реалізації повноважень вимагати у позивача поліс про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що спростовує доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що відповідачем не доведено факту настання випадків за яких законним є витребування полісу обов`язкового страхування. Відповідно до ст. 36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. Згідно з ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Частинами 1, 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів зазначає, що позивач не заперечував, що на вимогу інспектора поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ним надано не було, а доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що відповідач не мав права вимагати пред`явити поліс, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки діючими нормативно-правовими актами прямо передбачено обов`язок особи, яка керує транспортним засобом, пред`явити чинний поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на вимогу працівника поліції. Крім того, факт відсутності у позивача на момент складання оскаржуваної постанови полісу (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності також підтверджується витягом з бази Моторного (транспортне) страхового бюро України, що міститься в матеріалах справи. З відеозапису отриманому із нагрудної БК поліцейського «СВ-00054», який в розумінні вимог ст. 251 КУпАП є належним та допустимим доказом вбачається, що під час винесення відповідачем оскаржуваної постанови відносно позивача, останньому під час роз`яснення його права щодо сплати штрафу на місці винесення постанови було висловлено інспектором порядок його сплати. Жодних зауважень від позивача, під час складення відносно нього оскаржуваної постанови висловлено не було. Також, згідно з частиною першою статті 268 Кодексу особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності. Отже, складання протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд уповноваженим органом (посадовою особою) справи про таке правопорушення належать до різних стадій адміністративного провадження. У частинах першій, другій статті 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом. Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу (рішення Рішенні Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року у справі №5-рп/2015). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року по справі № 536/583/17(провадження №К/9901/4973/18). Положеннями КУпАП України, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, у даному випадку передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Тобто, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КУпАП України, не здійснювалося. Оскаржувана постанова складена на місці вчинення правопорушення, відповідно до положень ч. 4 ст. 258 КпАП України. Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи "Максименко проти України" обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи. Санкція ст. 126 КпАП України не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог, оскільки відповідач діяв в межах своїх повноважень та правомірно виніс постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Деснянського районного суду м.Києва від 25 листопада 2019 року, оскільки рішення суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно з ч. 1 ст. 271 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення. Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 271, 272, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м.Києва від 25 листопада 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Судя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Кобаль М.І. Постанову виготовлено: 14 січня 2020 року.