Постанова 4822 № 727/1201/17

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 січня 2020 року м. Чернівці справа № 727/1201/17 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Лисака І. Н., суддів: Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б., секретар: Тодоряк Г. Д., позивач: акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач: ОСОБА_1 , при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка діє від імені ОСОБА_1 , на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 березня 2017 року, ухваленого під головуванням судді Семенка О.В., дата складання повного тексту заочного рішення невідома, - В С Т А Н О В И В: У січні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Посилався на те, що 20.07.2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідачу було видано кредит у розмірі 5700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач зобов`язання за кредитним договором не виконав, в зв`язку з чим станом на 31.10.2016 року виникла заборгованість в розмірі 51093 грн 20 коп., яка складається з: 5695,05 грн - заборгованість за кредитом; 39374,95 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3150 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500 грн - штраф (фіксована частина), 2409,20 грн - штраф (процентна складова). ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь несплачену заборгованість за кредитним договором в сумі 51093 грн 20 коп. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 березня 2017 року позов задоволено. Провадження №22-ц/822/77/20 Категорія 27 Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 20.07.2013 року в розмірі 51093 грн 20 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погоджуючись із заочним рішенням суду ОСОБА_2 , яка діє від імені ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким стягнути з ОСОБА_1 тіло кредиту в розмірі 5700 грн, в решті відмовити, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Свої доводи мотивує тим, що стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №б/н від 20.07.2013 року в розмірі 51093 грн 20 коп. є безпідставним, оскільки необґрунтованими є стягнення процентів та штрафних санкцій за користування кредитними коштами, адже позичальник не підписав жодного документу, який би обумовлював порядок та умови нарахування і сплати таких платежів. Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Рішення суду оскаржується лише в частині задоволених вимог про стягнення складових заборгованості за відсотками, пенею, комісією та штрафами. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ст. 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення в оскаржуваній частині зазначеним вимогам не відповідає. Суд мотивував рішення тим, що між банком та відповідачем шляхом приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку, було укладено кредитний договір. Відповідач не виконав свої зобов`язання за договором, внаслідок чого виникла заборгованість станом на 31 жовтня 2016 року у розмірі 51093 грн 20 коп., й виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, що 20 липня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідачу було видано кредит у розмірі 5700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. (а. с. 12-24). За позицією Банку сторони досягли наступних істотних умов договору. Відповідно до п.1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Відповідно до п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором. Згідно п.2.1.1.5.6. Умов та правил надання банківських послуг, у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердату), оплати винагороди банку. Відповідно до п.2.1.1.7.6. Умов надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн+5% від суми позову. З розрахунку заборгованості від позивача ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконав, в зв`язку з чим станом на 31 жовтня 2016 року існує заборгованість в розмірі 51093 грн 20 коп., яка складається з: 5695,05 грн - заборгованість за кредитом; 39374,95 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3150 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн -штраф (фіксована частина), 2409,20 грн - штраф (процентна складова) (а. с. 10-11). Відносини між сторонами у цьому спорі регулюються наступними нормами матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч. 1 ст. 1048ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 1 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України). За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності-достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, а також пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо порядку сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки в односторонньому порядку та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. З наведених підстав, апеляційний суд дійшов висновку, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе саме на цих Умовах зобов`язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Також слід вказати на те, що у заяві позичальника від 20 липня 2013 року процентна ставка банком не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а. с. 12). З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що повернення кредиту відповідачем повинно проводитися не на підставі Умов та правил надання банківських послуг, а на підставі підписаної ним Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна «55 днів пільгового періоду» (а.с.14). Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Неправильність розрахунку позивача, яка полягає в принципах та підставах нарахування боргу, що безумовно впливає на його розмір, який не може ґрунтуватися на припущеннях, позбавляє можливості суд зробити такий розрахунок самостійно. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи. За таких обставин висновок суду першої інстанції про доведеність позивачем позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом, комісії та штрафами є безпідставними. До таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги підлягають задоволенню, у зв`язку з чим з відповідача слід стягнути на користь позивача визнану ним заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 5700 грн, в решті позовних вимог слід відмовити. Відповідно до п.3,п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, є підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення. Пунктом 13 ст.141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, розподіл судових витрат слід змінити. З ОСОБА_1 на користь АТ КБ«ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати, понесені в суді першої інстанції, в розмірі178 грн 56 коп. З Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягають компенсації судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 2400 гривень. Здійснити взаємозалік обов`язку сплати судових витрат відповідно до п.10 ст.141 ЦПК України та встановити до стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2221 грн 44 коп. З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, а тому постанова апеляційного суду не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 с. 389 ЦПК України). На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє від імені ОСОБА_1 , задовольнити. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 березня 2017 року скасувати. Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 5700 гривень заборгованості по тілу кредиту від 20.07.2013 року. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2221 гривню 44 копійки. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий І.Н. Лисак Судді: І.М. Литвинюк І.Б. Перепелюк