Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/7637/18

Дата документу 14.01.2020 Справа № 334/7637/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/7637/18 Головуючий у 1-й інстанції: Баруліна Т.Є. провадження № 22-ц/807/409/20 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2018 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 04.04.2008р. між ним та відповідачем було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав боржнику кредит у розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Проте відповідач належним чином не виконувала зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість станом на 31.07.2018 року у сумі 284 860,78 гривень, що складається із: заборгованості за кредитом у сумі 14950,47 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 266 143,58 грн., заборгованості за пенею - 3 766,73 грн. Але в прохальній частині позовної заяви банк просив стягнути з відповідача лише 113 407,58 грн., а також понесені судові витрати. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором без номера від 04.04.2008р., що складається з суми кредиту в розмірі 14950,47 грн. та судові витрати в сумі 232,58 грн. В іншій частині позов залишено без задоволення. Частково не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» у особі представника Крилової О.Л.подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість в частині відмови в позовних вимогах щодо стягнення заборгованості по процентам у зв`язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення заборгованості за відсотками в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно із ст. 274 ч. 1 п.1 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, даний спір за визначеними статтями 19, 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних. Судом встановлено, що 04.04.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав боржнику кредит у розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Суд вказував, що позивач виконав обов`язок перед відповідачем, відкривши картковий рахунок та надавши кредитний ліміт на платіжну картку. Згідно розрахунку позивача відповідач зобов`язання щодо погашення кредиту в повній мірі не виконувала, у зв`язку з чим станом на 31.07.2018 року за відповідачем утворилась заборгованість у загальному розмірі 284 860,78 гривень, що складається із: заборгованості за кредитом у сумі 14950,47 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 266 143,58 грн., заборгованості за пенею - 3 766,73 грн. Але в позові банк просив стягнути зменшену суму заборгованості, пославшись на своє право вимагати від боржника будь-яку частину заборгованості, а саме - 113 407,58 грн., в тому числі: кредит - 14950,47 грн., відсотки - 98 457,11 грн. Задовольняючи позов лише в частині заборгованості за тілом кредиту у розмірі 14950,47 грн., суд вказував, що матеріалами справи доведено лише ці вимоги позивача, оскільки вони підтверджуються підписаною відповідачем анкетою-заявою та розрахунком банку. Проте анкета-заява, підписана відповідачем, не містить інших умов, зокрема, щодо відсотків, а Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи, які банк вважає складовими кредитного договору, не є такими, оскільки не підписані позичальником, тому на їх підставі не можна нараховувати інші складові кредитного договору, зокрема, відсотки та пеню. В апеляційній скарзі банк зазначає, що судом не було належним чином проаналізовані матеріали справи, зокрема, зміст анкети-заяви, у якій між сторонами узгоджено відсоткову ставку за користування кредитом, а тому помилково зроблено висновок про необґрунтованість вимоги щодо стягнення заборгованості за відсотками. Крім того, суд безпідставно вважав, що відсутність підпису на Тарифах та Умовах та правилах надання банківських послуг свідчить про неукладеність кредитного договору на умовах, визначених ними, оскільки в анкеті-заяві відповідач погоджувалась з тим, що ці документи є складовими кредитного договору. Ці доводи колегія вважає частково обґрунтованими з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається і суд посилається на ці документи, що відповідач підписала заяву клієнта від 04.04.2008р. та довідку про умови кредитування. Між тим, зміст цих документів суд належним чином не проаналізував, зосередившись лише на тому, що умови кредитного договору були викладені у Тарифах та Умовах та правилах надання банківських послуг, які не підписані відповідачем, а тому вважав, що умови договору не були узгоджені у письмовій формі, як того вимагають приписи ст.. 1055 ЦК України. Але суд встановив дійсні відносини між сторонами без повного та ретельного аналізу змісту підписаних відповідачем документів, що призвело до неправильного вирішення справи. Разом з тим, для перевірки доводів апеляційної скарги щодо розміру заборгованості за відсотками, необхідно з`ясувати, на яких умовах існували відносини між банком та ОСОБА_1 . Відповідно до ч.ч. 1, 4 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В даному випадку існують підстави для виходу за межі апеляційної скарги, оскільки суд неправильно встановив умови договору між сторонами, припустившись неповноти у аналізі наданих до матеріалів документів, на які як на доказову базу посилався позивач. Із письмової заяви клієнта, підписаної ОСОБА_1 04.04.2008р., вбачається, що вона мала намір отримати у Приватбанку платіжну картку «Кредитка «Універсальна», на яку просила встановити кредитний ліміт у розмірі 1000 грн. В заяві зазначено, що базова процентна ставка по кредитному ліміту на момент підписання договору складає 3 % на місяць (тобто 36 % річних) з розрахунку 360 днів у році. Строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії платіжної карти ( а.с. 15). В заяві зазначено, що на її підставі відповідач отримала карту № НОМЕР_1 ( а.с. 15). Також банком надана Довідка про умови кредитування, яка підписана ОСОБА_1 04.04.2008р., якою передбачались такі умови договору: 30 днів пільгового періоду, базова процентна ставка за користування кредитним лімітом у розмірі 3 % на місяць (тобто 36 % на рік) на залишок заборгованості із розрахунку 360 днів у рік. Комісія за обслуговування кредиту не передбачена. Розмір мінімального щомісячного платежу на погашення тіла кредиту та відсотків - 7 % від заборгованості зі строком внесення до 25 числа місяця, наступного за звітним. За порушення зобов`язань позичальником передбачена пеня, яка нараховується за кожен день прострочення, а також штраф у випадку прострочення платежу більш як на 30 днів у розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості ( а.с. 16). Передбачена також збільшена процентна ставка у розмірі 4,5% на місяць у випадку перевищення позичальником розміру кредитного ліміту. Банком надано також витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який дійсно не підписаний відповідачем. Проте Тарифів, які аналізував суд, матеріали справи не містять. Судом визнано, що Умови та правила надання банківських послуг не були підписані відповідачем, а отже за положеннями статей 207, 1055 ЦК України вони не можуть бути складовими договору, оскільки кредитний договір укладається лише у письмовій формі, підписаній сторонами. Колегія погоджується з цими висновками суду, оскільки вони прийняті із врахуванням правової позиції, викладеної у постанові ВП ВС від 03 липня 2019р. у справі № 342/180/17 (провадження 14-131цс19), Отже, умови договору між сторонами були узгоджені лише у заяві клієнта та Довідці про умови кредитування, які були підписані відповідачем. На підставі анкети-заяви від 04.04.2008р. відповідачу була видана платіжна картка «Кредитка «Універсальна» за № НОМЕР_1 зі строком дії до 03/10. Про перевипуск карти та отримання її відповідачем банк ані в позовній заяві, ані в жодній заяві по суті справи, ані в апеляційній скарзі не посилається. Відомостей про перевипуск карти та отримання перевипущеної карти відповідачем з відповідним номером та строком дії матеріали справи не містять. Тому колегія вважає, що є підтвердженою матеріалами справи лише видача відповідачу кредитної картки «Кредитка «Універсальна» за № НОМЕР_1 зі строком дії до 03/10. З виписки про рух коштів та розрахунку заборгованості у періоді дії вказаної карти з 04.04.2008р. по 30.03.2010р. встановлено наступне. Згідно виписки про рух коштів за цією картою встановлено, що 15.04.2008р. на карту був встановлений кредитний ліміт у розмірі 1000 грн., 27.11.2008р. кредитний ліміт був збільшений до 2000 грн. ( а.с. 48-49). Більше зміни кредитного ліміту на цій картці до закінчення строку її дії не відбулось. ОСОБА_1 , отримавши картку «Кредитка «Універсальна» № НОМЕР_1 , активно користувалася кредитним лімітом: знімала готівкові кошти, сплачувала за покупки у торгівельній мережі, але й активно поповнювала карту. З розрахунку заборгованості та виписки про рух коштів вбачається, що у періоді дії зазначеної карти відповідач своєчасно погашала кредит та нараховані відсотки, не допускаючи прострочення, та навіть перевитрати кредитного ліміту погашала своєчасно ( а.с. 7, 8, 48-51). Останнім платежем від 15.02.2010р. у розмірі 2 550 грн. вона майже погасила заборгованість по картці, на якій станом на день закінчення строку дії картки залишився борг за тілом кредиту у сумі 84,74 грн. Більше руху по цій картці не відображено, а маються відомості у виписці, що з 16.02.2010р. почався рух по іншій картці № НОМЕР_2 , про яку банк нічого не зазначав, доказів про її перевипуск на підставі заяви клієнта від 04.04.2008р. та вручення її ОСОБА_1 матеріали справи не містять, як і про інші карти № НОМЕР_3 , відомості про які містить виписка та розрахунок. Проте колегія вважає, що банком не доведено отримання ОСОБА_1 інших вище зазначених карт, а тому тільки нарахування, які відбулись за картою № НОМЕР_1 , отримання якої підтверджується змістом заяви клієнта, слід враховувати при вирішення позову, у якому не міститься викладу обставин щодо отримання на підставі заяви від 04.04.2008р. будь-яких інших карт відповідачем. Станом на день закінчення строку дії карти № НОМЕР_1 на ній обраховувалась тільки заборгованість за кредитом у сумі 84,74 грн., тому тільки ця сума боргу за тілом кредиту є обґрунтованою і доведеною до стягнення на користь банку. З розрахунку також вбачається, що у зв`язку зі своєчасним погашенням суми кредиту під час дії пільгового періоду відповідачем їй майже не нараховувались відсотки та пеня, а нараховані були погашені нею під час дії карти. Але на суму 84,74 грн. підлягають нарахуванню відсотки до закінчення строку кредитування за вказаною картою, тобто за період з 16.02.2010р., коли заборгованість відповідачем була зменшена до цього розміру, по 31.03.2010р., розмір яких визначено таким чином: 84,74 х 36 : 100 : 360 х 44 дні = 3,73 грн. Що стосується подальшого нарахування відсотків після закінчення строку кредитування, то це є неправомірним, а тому нараховані після 31.03.2010р. відсотки стягненню не підлягають. Про зазначене, зокрема, йдеться у правовій позиції, викладеній у постанові ВП ВС від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, у постановах ВС від 04.07.2018 року та від 31.10.2018 року. Відповідно до пункту 91 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому, колегія апеляційного суду зазначає, що передбачені статтею 625 ЦК України 3 % річних можуть застосовуватись, якщо договором не врегульовано нарахування іншого розміру відсотків після спливу строку кредитування. У цій справі з огляду на зміст підписаної заяви та зміст довідки про умови кредитування нарахування процентів після закінчення строку кредитування не передбачено, що виключає можливість нарахування відсотків за користування кредитним лімітом за умовами договору після закінчення строку кредитування. А положення статті 625 ЦК України банк в позовній заяві застосувати не просив. Таким чином, з огляду на все вище встановлене, обґрунтованим розміром заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь банку, є: тіло кредиту, але не у розмірі 14950,47 грн., стягнутому судом, який є недоведеним банком, а тільки у сумі 84,74 грн., а також відсотки у сумі 3,73 грн., а всього - 88,47 грн. Беручи до уваги встановлені в ході апеляційного розгляду справи обставини, колегія визнає апеляційну скаргу банку частково обґрунтованою щодо узгодженості умов кредитного договору змістом заяви клієнта та довідки про умови кредитування, але, вийшовши за межі апеляційної скарги задля встановлення цих обставин у відповідності до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, колегія водночас встановила очевидну неправильність висновків суду, що сталося у зв`язку з неповним дослідженням доказів у справі та невідповідністю висновків суду матеріалам справи, тому згідно до вимог п.п. 1, 3, 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення суду повністю та частково задовольняє позов банку на суму 88,47 грн. Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд вирішує питання у відповідності до статті 141 ЦПК України щодо перерозподілу судових витрат. Банком сплачено судовий збір за подання позову в сумі 1762 грн., за подання апеляційної скарги - 2643 грн. за вимогами матеріального характеру на суму 113 407,58 грн., а задоволено позов на суму 88,47 грн. Тому сума компенсації судового збору позивачеві з боку відповідача буде складати: 88,47 х ( 2643 + 1762) : 113 407,58 = 3,44 грн. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» у особі представника Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2019 року у цій справі скасувати. Позов АТ КБ «Приватбанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , останнє відоме місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за договором згідно з заявою клієнта від 04.04.2008р. у сумі 88 (вісімдесят вісім) гривень 47 копійок, в тому числі, кредит у сумі 84 (вісімдесят чотири) гривні 74 копійки та відсотки в сумі 3 (три) гривні 73 копійки. В решті вимог банку відмовити з інших правових підстав. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір в сумі 3 (три) гривні 44 копійки. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанова прийнята, складена та підписана 14 січня 2020 року. Головуючий: Судді: