Постанова Запорізький апеляційний суд № 337/3499/19

Дата документу 14.01.2020 Справа № 337/3499/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 337/3499/19 Головуючий у 1-й інстанції: Салтан Л. Г. провадження № 22-ц/807/398/20 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» у особі представника Крилової Олени Леонідівни на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулось до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 20.02.2006р. у ПАТ КБ «ІІРИВАТБАНК», правонаступником якого виступає АТ КБ «ІІРИВАТБАНК», оформив анкету - заяву на приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, на підставі якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 5000 грн. на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом за ставкою 48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Банк виконав умови договору, надавши відповідачу кредитні кошти, платіжну картку та відкривши рахунок, а позичальник коштів на погашення кредиту не надавав. У зв`язку із неналежним виконанням своїх обов`язків у ОСОБА_1 перед банком виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 30.06.2019 року становить 60 833,40 грн., яка складається із: 4995,20 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 52 465,18 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 2873,02 грн. - штраф (процентна складова). Посилаючись на неналежне виконання своїх зобов`язань відповідачем, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило стягнути з нього вказану заборгованість за кредитним договором № б/н від 20.02.2006 року у розмірі 60833,40 грн. та судові витрати у справі. Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 4995,20 гривень, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 157,71 гривень, а всього 5152,91 гривень. В іншій частині позову - відмовлено. Частково не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» у особі представника КриловоїО.Л. подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необгрутованість в частині відмови в позовних вимогах щодо стягнення відсотків та неустойки, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні цих вимог, просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги банку в повному обсязі. Відповідачем рішення суду не оскаржено. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно із ст. 274 ч. 1 п.1 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, даний спір за визначеними статтями 19, 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи частково позов банку, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача щодо стягнення з відповідача тіла кредиту у розмірі 4995,20 грн. (заборгованість за кредитом) та недоведеності вимог щодо стягнення процентів та неустойки. Рішення оскаржується банком тільки в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо процентів та неустойки. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскаржуємої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц). Судом встановлено, що відповідно до наданих суду документів ОСОБА_1 20.02.2006 року у ПАТ КБ «ІІРИВАТБАНК», правонаступником якого виступає АТ КБ «ІІРИВАТБАНК», оформив анкету-заяву на приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 30.06.2019 року становить 60833,40 грн., яка складається із: 4995,20 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 52465,18 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина), 2873,02 грн. - штраф (процентна складова). Але суд вважав, що Умови та правила надання банківських послуг та тарифи не були підписані позичальником, тому не можуть складати разом з анкетою-заявою єдиний договір, та, поскільки у анкеті-заяві на приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку процентна ставка та відповідальність у вигляді неустойки не зазначені, то з відповідача належить сягнути лише тіло кредиту, визнавши решту вимог банку недоведеними зібраними у справі доказами. В апеляційний сказі банк наголошує на тому, що суд неправильно встановив обставини у справі, зокрема, визнавши, що позивач отримав від банку кредитні кошти, та стягнувши заборгованість за тілом кредиту, суд безпідставно вважав, що відповідач має бути звільнений від сплати відсотків, в той час як умови щодо їх нарахування та процентна ставка були визначені у самій заяві клієнта, який, до того ж приєднався до Умов та правил надання банківських послуг та тарифів, надавши про це згоду власноручним підписом у заяві. Перевіривши вказані доводи, колегія знаходить їх слушними, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи. Так, суд в дійсності аналізував документи, які відсутні в матеріалах справи. ОСОБА_1 20.02.2006р. була підписана не анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, а заява клієнта, у якій зазначено, що Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. В наданій банком до матеріалів справи копії заяви клієнта не міститься фрази, що позичальника було ознайомлено з цими документами ( а.с. 14, 15). Натомість, суд аналізував якусь анкету-заяву, у якій відповідач надав згоду, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді. Суд вказував, що до кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду»,«Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна, CONTRACT», «Універсальна, GOLD», та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайтіhttps://privatbank.ua/terms/. Навіть проаналізував Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду»,«Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна, CONTRACT», «Універсальна, GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, зазначивши, що ними визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку 50 років (пункт 1.1.7.31 Умов), та інші умови. Але не взяв їх до уваги як докази, оскільки матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім цього, суд зазначив, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Але ані Тарифів, які аналізував суд, ані Умов та правил із зазначеними ним пунктами 1.1.7.31, матеріали справи не містять. При цьому, в матеріалах справи взагалі відсутні будь-які Тарифи, а Умови та правила надання банківських послуг містяться у значно раніше прийнятій редакції, ніж зазначив суд. У заяві клієнта ОСОБА_1 зазначив про намір отримати у Приватбанку кредитну картку, на яку бажав отримати кредитний ліміт у розмір 5 000 грн. Крім того, заява містила строк дії карти до 09/2008, а також у ній було визначено базову процентну ставку за користування кредитними коштами у розмір 4 % на місяць із розрахунку 360 днів у році, визначено, що строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії карти. Отже, заявою клієнта, яку надано банком на обґрунтування кредитних відносин з відповідачем, визначено значно більші умови, ніж отримання лише суми кредиту, як помилково зазначав суд. Зважаючи на приписи статей 207, 1055 ЦК України, якими визначено форму договору, зокрема, обов`язковість письмового оформлення кредитного договору, суд ретельно не проаналізував зміст заяви клієнта, яка саме і містила узгоджені умови кредитування між банком та відповідачем. Тому вимоги банку щодо стягнення відсотків з відповідача за користування кредитними коштами грунтуються на цій заяві та відповідають положенням законів, зокрема, ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, ст. 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність». Між тим, обумовлені договором відсотки за користування кредитними коштами можуть нараховуватись лише у періоді кредитування, про що Верховним Судом висловлено відповідну правову позицію. Так, з правової позиції, яка міститься в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 провадження №14-10цс18 слідує, що зі спливом строку кредитування припиняється право позивача (банку) нараховувати проценти за кредитом, передбачені кредитним договором, але останній набуває права на застосування до боржника відповідальності, яка передбачена положеннями ст. 625 ЦК України. Зважаючи на цю правову позицію, у правовідносинах, що виникли між сторонами у цій справі, після 30.09.2008р. - дати спливу строку кредитування, яка визначена у заяві клієнта, позивач не міг нараховувати проценти на підставі договору, а про застосування до боржника відповідальності за вимогами ст. 625 ЦК України в позові не просив. Відтак, позовні вимоги про стягнення процентів підлягають задоволенню лише щодо заборгованості по процентам, яка нарахована станом на 30 вересня 2008 року. З наданого банком розрахунку слідує, що ОСОБА_1 скористався кредитним лімітом, знявши кошти на суму 4995,20 грн., але з моменту отримання кредитного ліміту 20.02.2006р. по дату закінчення строку кредитування 30.09.2008р. коштів на погашення кредиту та відсотків не вносив жодного разу. Згідно з розрахунком банком нараховувались відсотки одночасно на поточну та прострочену заборгованість за кредитом: на поточну - за ставкою 48 % річних, на прострочену - за ставкою 96 % річних. Але колегія наголошує на тому, що збільшені відсотки заявою клієнта не передбачались, а Умови та правила надання банківських послуг не становлять складову кредитного договору як такі, що не підписані відповідачем, а відтак, не узгоджені з ним як позивальником. Тому колегія наводить свій розрахунок відсотків за період з 01.04.2006р., тобто після спливу пільгового періоду користування кредитними коштами, та до дати закінчення строку кредитування - 30.09.2008р., за ставкою 48 % річних згідно із заявою клієнта, які нараховуються на суму кредиту у розмірі 4995,20 грн., яку зняв відповідач та яка значиться як його заборгованість у вказаному періоді. Відтак, на тіло кредиту у сумі 4995,20 грн. слід за весь цей період нарахувати відсотки за ставкою 48 % річних, а кількість днів у цьому періоді становить

914. Розрахунок: 4995,20 х 48 : 100 : 360 х 914 = 6087,48 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача на користь банку як обґрунтована та підтверджена зібраними у справі доказами. Решта складових заборгованості, а саме, штрафи умовами заяви клієнта не передбачені, а тому в цій частині вимоги банку суд правильно визнав недоведеними. Вказане відповідає положенням статті 1055 ЦК України, згідно з якою кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. При цьому, колегія погоджується з висновком суду, що договору приєднання, на чому наполягає банк, не відбулось. Таких висновків колегія дійшла з урахуванням матеріалів справи та правової позиції ВП ВС, висловленої у постанові від 03.07.2019р. Так, Велика Палата у зазначеній постанові вказувала, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. А тому на їх підставі не можна визначати заборгованість по відсоткам, пеню, штрафи. Отже, оскільки в заяві не було визначено неустойки у вигляді штрафів, які банком включено до заборгованості, то ці складові заборгованості не підлягають стягненню, як правильно визнав суд, попри його упущення щодо змісту заяви клієнта та наведення аналізу Умов і правил та Тарифів у редакціях, яких не містять матеріали справи. Таким чином, у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасування у частині відмови в позові щодо стягнення відсотків та колегією приймається нове рішення про часткове задоволення цих вимог позивача. В решті вимог апеляційна скарга визнається необґрунтованою (щодо штрафів) та задоволенню не підлягає. Приймаючи нове судове рішення про часткове задоволення апеляційної скарги та позову банку, колегія вирішує питання про розподіл судових витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Так, банком оспорювалось рішення суду щодо вимог майнового характеру на суму 55 838,20 грн., задоволено позов на суму 6 087,48 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги сплачено у сумі 2881,50 грн., тому до компенсації за рахунок відповідача банку належить судовий збір в сумі: 2 881,50 х 6087,48 : 55 838,20 = 314,14 грн. Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» у особі представника Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково. Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2019 року у цій справі скасувати в частині відмови в задоволенні позову банку щодо стягнення відсотків. Позов АТ «Приватбанк» в цій частині задовольнити частково. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" суму заборгованості за відсотками за кредитним договором, оформленим заявою клієнта від 20.02.2006р., у розмірі 6 087 (шість тисяч вісімдесят сім) гривень 48 копійок. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПРИВАТБАНК" судові витрати по сплаті судового збору, понесені на стадії апеляційного провадження, у сумі 314 (триста чотирнадцять) гривень 14 копійок. Рішення в частині відмови у стягненні штрафів залишити без змін. В решті рішення не оскаржувалось та не переглядалось. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково Постанова прийнята, складена та підписана 14 січня 2020 року. Головуючий: Маловічко С.В. Судді: Гончар М.С. Подліянова Г.С.