Постанова 4820 № 676/3570/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 676/3570/19 Провадження № 22-ц/4820/142/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Талалай О.І. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., П`єнти І.В. розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу №686/3570/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 вересня 2019 року ( Швець О.Д. ) у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, суд у с т а н о в и в : У травні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк), звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначало, що відповідно до укладеного договору б/н від 26 травня 2015 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідачка у заяві підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Взяті на себе за кредитним договором зобов`язання ОСОБА_2 не виконала, у зв`язку з чим станом на 16 травня 2019 року виникла заборгованість у розмірі 14266,42 грн, у тому числі 2284,09 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 10026,79 грн - пеня за прострочення зобов`язання, 800 грн - пеня за несвоєчасну сплату боргу на суму від 100 грн, 500 грн - штраф (фіксована частина), 655,54 грн - штраф (процентна складова). Зазначену заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки. Заочним рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 вересня 2019 року в позові відмовлено. АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, безпідставність застосування висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 та відмови в позові. Оскаржуване рішення призводить до нехтування принципами платності кредитного договору. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 26 травня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 був укладений договір про надання банківських послуг, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який не повернула. Укладення договору відбулося шляхом підписання відповідачкою заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Наведене підтверджується матеріалами справи. Рішення про відмову в позові суд мотивував безпідставністю та недоведеністю вимог. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження вимог Банк надав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. За розрахунком позивача станом на 16 травня 2019 року за договором виникла заборгованість у розмірі 14266,42 грн, у тому числі 2284,09 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 10026,79 грн - пеня за прострочення зобов`язання, 800 грн - пеня за несвоєчасну сплату боргу на суму від 100 грн, 500 грн - штраф (фіксована частина), 655,54 грн - штраф (процентна складова). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. В силу статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою і другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. В силу частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Із анкети-заяви позичальника ОСОБА_2 від 26 травня 2015 року вбачається, що в ній відсутні умови настання відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач пред`явив вимоги про стягнення заборгованості за договором, у тому числі простроченого тіла кредиту, пені та штрафів. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Тарифів Банку та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини укладеного договору. Витягом з Тарифів Банку та витягом з Умов та правил надання банківських послуг, які надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і Банку, відповідальність сторін. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів Банку, з Умов та правил надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними при підписанні анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання нею кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки (пені, штрафу) та, зокрема саме у зазначених у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_2 . Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком витяг з Тарифів Банку і витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з частиною 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач не надав доказів на підтвердження заборгованості ОСОБА_2 за простроченим тілом кредиту у розмірі 2284,09 грн. Наявна у матеріалах справи виписка по рахунку наявність такої заборгованості не підтверджує. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у справі - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття нею запропонованих умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Тарифів Банку та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які наявні в матеріалах справи, не містить підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Спірні договірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 позивач дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження з ним саме тих умов, які вважав узгодженими Банк. При застосуванні до спірних правовідносин наведених норм права суд першої інстанції правильно відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України врахував висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Доводи апеляційної скарги про безпідставність врахування зазначеного висновку не заслуговують на увагу, оскільки судові рішення у справах ухвалені в подібних правовідносинах. Вимоги про стягнення неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства позивач не пред`явив. З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що безпідставними є позовні вимоги Банку, оскільки відсутній такий обов`язок в анкеті-заяві від 26 травня 2015 року, а витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може вважатися складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Відповідно апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення позову. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Суддя-доповідач О.І. Талалай Судді А.П. Корніюк І.В. П`єнта