Постанова 4820 № 686/9652/17

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/9652/17 Провадження № 22-ц/4820/108/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Янчук Т.О., секретар судового засідання Журбіцький В.О., з участю стягувача ОСОБА_1 , представника боржниці ОСОБА_2 , державного виконавця Гавришко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2019 року про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст вимог подання державного виконавця У жовтні 2019 року заступник начальника Хмельницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Гавришко О.М. (далі - державний виконавець) звернулася до суду з поданням про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. Державний виконавець зазначила, що нею здійснюється виконавче провадження №54788503 з примусового виконання виконавчого листа Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 вересня 2017 року №686/9652/17 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 145 952 грн 02 коп. ОСОБА_3 не працює та не отримує доходів, у неї відсутні майно та грошові кошти, на які може бути звернено стягнення, разом із тим, вона періодично виїжджає за кордон. Оскільки ОСОБА_3 не сплатила присуджені кошти в повному обсязі, то до неї слід застосувати вказаний захід забезпечення виконання судового рішення. За таких обставин державний виконавець просила суд тимчасово обмежити ОСОБА_3 у праві виїзду за кордон до виконання зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2019 року подання державного виконавця задоволено. Встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянці ОСОБА_3 . Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання рішення суду, а тому подання державного виконавця є обґрунтованим. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні подання державного виконавця посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 не ухиляється від виконання судового рішення та погашає борг за виконавчим документом, а застосовані обмеження у виїзді за кордон є незаконним і непропорційним втручанням у її приватне та сімейне життя. Суд не врахував норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість подання державного виконавця. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Державний виконавець і Сторожук П.М. не подали відзив на апеляційну скаргу. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає. Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. Суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, якими обґрунтовувалися вимоги подання та заперечення боржника, та не дотримався приписів ст.ст. 10, 81, 89, 441 ЦПК України. У зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та порушенням норм процесуального права оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 липня 2017 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 143 095 грн 51 коп. позики та 1 411 грн 44 коп. трьох відсотків річних, а всього - 144 506 грн 95 коп., і 1 445 грн 07 коп. судового збору. На підставі виконавчого листа №686/9652/17 від 18 вересня 2017 року, виданого судом першої інстанції за цим рішенням, державний виконавець постановою від 26 вересня 2017 року відкрила виконавче провадження №54788503. З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_3 не працює та не отримує дохід на території України, в неї відсутні майно та грошові кошти, на які може бути звернено стягнення, разом із тим, протягом 2017-2018 років вона періодично виїжджала за кордон. ОСОБА_3 добровільно сплачує кошти за рішенням суду, зокрема, нею сплачено 25 920 грн боргу та 2 880 грн виконавчого збору. Станом на 23 вересня 2019 року залишок невиплачених коштів склав: 120 032 грн 02 коп. боргу на користь ОСОБА_1 і 11 715 грн 20 коп. виконавчого збору. Застосовані норми права Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Закон України від 21 січня 1994 року №3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі - Закон №3857-ХІІ) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері. Пунктом 5 частини 1 статті 6 Закону №3857-ХІІ передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань. За змістом п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В силу ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням або рішенням іншого органу (посадової особи), визначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків, у зв`язку з чим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення виконавця з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Обов`язок щодо підтвердження цих обставин належними доказами покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України. Разом із тим, сам по собі факт невиконання боржником судового рішення, якщо відсутні відомості про навмисне ухилення його від виконання цього зобов`язання, не є підставою для обмеження права боржника на виїзд за кордон. Під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець провів перевірку особи та майнового стану боржника. З`ясовано, що у ОСОБА_3 відсутні грошові кошти та майно, за рахунок яких могло бути виконане рішення суду, разом із тим, остання добровільно сплачує кошти на виконання цього рішення. У матеріалах виконавчого провадження відсутні достатні та об`єктивні докази про ухилення ОСОБА_3 від виконання судового рішення. Державний виконавець не довела цієї обставини, внаслідок чого у суду першої інстанції були відсутні підстави для тимчасового обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України. Щодо застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини як джерело права Згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Відповідно до статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно і свою власну (частина друга). На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб (частина третя). ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо заборони виїзду особи з власної країни через несплату боргу за рішенням суду. Так, у рішенні від 26 листопада 2009 року у справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria», заява №34383/03, п. 44) ЄСПЛ сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у частині третій статті 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). Критерій законності означає, що обмеження свободи пересування повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм (п. 46). Обмеження свободи пересування є виправданим, якщо воно переслідує легітимну (законну) мету, зокрема захист прав інших осіб - кредиторів (п. 47). Принцип «пропорційності» обмеження свободи пересування передбачає, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості. Проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження. Схожі за змістом висновки ЄСПЛ зробив у справі «Ігнатов проти Болгарії» («Ignatov v. Bulgaria», рішення від 2 липня 2009 року, заява № 50/02) та у справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia», рішення від 11 липня 2013 року, заява №28975/05). У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, з огляду на встановлені судом обставини, характер правовідносин і застосовані правові норми, вбачається невідповідність обмеження свободи пересування ОСОБА_3 критеріям такого обмеження, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. Так, Законом №3857-ХІІ встановлено, що громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, зокрема, у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання таких зобов`язань. Отже, Законом, який є доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм, врегульовано питання щодо обмеження свободи пересування громадян. При цьому під ухиленням від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов`язків. Апеляційним судом не встановлено, що ОСОБА_3 свідомо ігнорує зобов`язання за рішенням суду та навмисно не виконує його, тобто ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням. Також відсутні дані про те, що обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за кордон буде сприяти погашенню заборгованості перед ОСОБА_1 , у зв`язку з чим таке обмеження буде пропорційним меті його застосування (буде дотримано справедливий баланс між правами людини і публічним інтересом). 3.Висновки суду апеляційної інстанції Не врахувавши вказаних обставин і норм чинного законодавства, не давши належної оцінки зібраним доказам, суд першої інстанції помилково виходив з того, що подання державного виконавця є обґрунтованим. Ухвала суду не відповідає вимогам закону, тому в силу ч. 1 ст. 376 ЦПК України вона підлягає скасуванню з постановленням ухвали про залишення подання державного виконавця без задоволення. Щодо судових витрат У поданні державного виконавця про тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України відмовлено, внаслідок чого з Хмельницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області на користь ОСОБА_3 слід присудити 384 грн 20 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2019 року про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України скасувати та постановити нове судове рішення з цього питання. Відмовити у задоволенні подання заступника начальника Хмельницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Гавришко Ольги Михайлівни про тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України. Стягнути з Хмельницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (місцезнаходження - 29018, місто Хмельницький, вулиця Тернопільська, 13/2; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 35014284) на користь ОСОБА_3 (місце проживання - АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) 384 гривні 20 копійок судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 11 січня 2020 року. Судді: О.І. Ярмолюк А.В. Купельський Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції - Палінчак О.М. Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 27